Акрофіорд, ч. 1. Хатки та озера

Називається він Kyrping (місцеві вимовляють це «Чорпінг») і знаходиться в комуні Етне. Кемпінг то й кемпінг, скажете ви, що там може бути цікавого? А може, ще й як. Він займає досить рельєфний та мальовничий мис, яким можна гуляти кілька годин, і це не набридне.

Будинки, як і інша людська присутність, в природу втручаються мінімально. Сюди можна також на власному трейлері приїхати, дехто так і робить.

6-місні будиночки, у яких ми жили.

В одній із бухт облаштовано причал для любителів порибалити чи просто покататися по фіорду.

Поруч з причалом є острівець, де гніздяться чайки. Пройти на нього нема як, але й просто при наближенні вони починають верещати, ніби перед останнім боєм. (Хоча насправді вони й так верещать цілодобово, а в разі потенційної небезпеки просто переходять у режим несамовитого волання).

Там же в бухту впадає струмок:

У будиночках над причалом і під акомпанемент пташиного реву теж жила частина групи.

Місце для залипання.

Фіорд навпроти кемпінгу неширокий, тому в хорошу погоду добре видно і протилежний берег.

Панорама одного з пагорбів:

Будинки на тій стороні раніше виконували роль портових кранів, якщо придивитися.

Переважно всі береги фіорду скелясті, але є і плавний спуск. І одного особливо теплого дня, коли повітря нагрілося до +25, ініціативна банда моржів, включаючи мене, здійснила невеликий заплив. Вода у фіорді навіть улітку по-сатанинськи холодна, та й таке. Зате чи багато хто потім може похвалитися, що плавав у Північному морі?

«Їдьте повільніше – грають діти»…

Та час прогулятися пішки і за межі кемпінгу. Вище його оточують кілька ферм, об’єднаних в однойменне село.

Поштові скриньки (з однаковим прізвищем у всіх до речі):

Кемпінг із висоти:

В одній із споруд при дорозі можна розпізнати недіючу церкву.

Певно, млин.

Ферми навкруги:

Живність була представлена козами.

Близько і далеко водночас: вони за дротяним парканом, який знаходиться під струмом. Але поява моєї персони не пройшла непоміченою.

Хто тут?

А це тракторець обробляє поле, і так, він розпилює фонтан гівна. Екологічно зате.

Із Чорпінгу можна вийти на трасу E134. Зупинки та тунелі органічно вписуються в пейзаж.

Через кількасот метрів ходу дорога пірнає в куди довший тунель, яких повно по всій країні.

В стороні є маленьке озерце.

Я ж ішов до більшого озера Стордалсватн. Безпосередньо до його берегу пішки досить далеко, але, як і сподівався, на нього можна намилуватися і з висоти.

На берегах також якісь маленькі ферми.

Навіть не знаю, котра більш фотогенічна, на ближньому березі чи протилежному.

На вершинах досі лежить сніг:

…а внизу така рідкісна для цих широт спека.

Норвезькі дороги як особливий вид візуального оргазму:

Іще раз повернусь у кемпінг, щоб показати кілька знімків з найулюбленіших частин доби, коли сонце сходить та заходить.

Якщо бути точним, власне світанок побачити – діло відважних, бо в таку пору року сонце встає до четвертої ранку. Але й о шостій навколо така тиха ранкова чарівність і м’яке приємне світло. Висплюся у відпустці, думав я, ха-ха.

Особливо мені «зайшли» ці невагомі хмарки на тлі гір. У якості переднього плану довелося відпрацювати чайкам.

А потім до них додався і рибалка, як на замовлення.

Захід сонця над Акрофіордом: