(ча)Рівне, частина 2. Кант, транспорт і дещо для себе

У дворі є декілька скульптур, дерев’яних та металевих. Також частково вижив автентичний паркан, що його видно на задньому плані.

Під Різдво біля костьолу влаштували невеличку шопку.

Мурал, присвячений недавнім подіям, то вже далі, по дорозі на інший берег Усті.

Мостів через річку тут двоє, автомобільний та пішохідний. На жаль, у Рівному немає видових майданчиків (принаймні я не знайшов), а якщо і трапляється щось подібне, як звідси, то максимум на базари. Навіть на містку торгаші примостились.

По інший бік Усті знаходиться станція «Партизанська» Рівненської дитячої залізниці. Подібно до своїх побратимів у Дніпрі, Луцьку і т. д. вона призначена для тренування юних залізничників, а взимку просто дрімає.

Залізниця розтягнулась на 2,5 км паралельно руслу річки, має дві станції, тільки у другої, «Озерної», відсутній вокзал.

Роль локомотивів виконують раритетні ТУ2, ті ж самі, що і на «дорослих» вузькоколійках.

Перейшовши річку, потрапляю на мікрорайон Кант (ні, не на честь філософа). Колись це було передмістя під назвою Воля.

На Канті чи не найвища концентрація старовинних будинків у місті, більш занедбаних, ніж у центрі, але тому й більш атмосферних. Певно, це найцікавіша та найколоритніша частина Рівного.

Щоб зберегти історичну топоніміку, одна з вулиць зветься Воля.

Сучасна споруда євангельсько-реформованої церкви цілком органічно вписалась на паралельну вулицю, Пересопницьку.

А от хто явно переживає хороші часи, що навіть може дозволити собі реставрацію власних корпусів, так це пивзавод «Рівень».

Від пивзаводу вертаюсь на Соборну і йду нею далі, убік виїзду на Луцьк. Історично так склалось, що Рівне віками було прикордонним містом, і ця сторона відведена під військові частини, спочатку Польщі, потім СРСР, України…

Від поляків лишився по-військовому строгий гарнізонний костьол Петра і Павла у стилі конструктивізм, популярному в міжвоєнний період:

Зараз на районі досі діють військові частини і деякі споруди так само за високим парканом та колючим дротом. Але не всі. Будинок Офіцерів уже має приставку «колишній» і відданий на відкуп кому не лінь.

Типово казенні й строгі цегляні казарми виділяються своїм характерним видом, хоча більшість уже стала звичайними багатоквартирними будинками.

Так як військові корпуси мали власну нумерацію, зараз вони з помітками БОС (Будинок Офіцерського Складу), щоб уникнути колізій.

Між ними затесалась водонапірна вежа з несподівано ренесансним завершенням:

За якою видніється церква – квінтесенція факапів сучасної сакральної української архітектури: у формі якогось бараку, вкрита пластиком і з гігантськими золотими цибулинами.

Також на Канті обов’язково варто пройтись вулицею Дубенською.

Завернув у якийсь провулок. Хрущовку трішки декомунізували:

На вул. Петра Могили є досить цікавий пам’ятничок: бетонний танк БТ-5, зменшений у 2,5 рази відносно оригіналу.

Стоїть він на могилі комдива Богомолова, що в 1920-х роках приніс трудящим міста свободу, щастя, совок і масові розстріли.

На цій же вулиці також є цікаві будинки, явно польські.

Окрім Канту, на лівому березі Усті побував у міському Гідропарку. Хоча для парків і несезон, та все ж. По дорозі сфотографував музичне училище у дореволюційному будинку (тільки то ще правий берег).

На морозі  паркове озеро облюбували рибалки.

І хоча основні принади в цей час сховані під снігом та кригою, не оминути увагою пару виразних радянських скульптур.

Особливо ось це чудовисько:

Також прогуляємось до вокзалу. І приїхав, і поїхав з Рівного я затемна, тому додатково прийшов сюди у світлу пору. Вкотре переходжу річку, на березі якої примостилась симпатична піццерія, а на горизонті чадить якийсь завод.

Вокзал у Рівному (як і багато де взагалі) не пережив Другу Світову. Зараз на його місці маємо масштабну сталінку, досить нетипову для західної України.

Із пішохідного мосту над коліями зручно сфотографувати не тільки вокзал, а й старовинну водонапірну вежу на протилежній стороні, десь посеред складів та промзони.

У продовження транспортної теми варто згадати рівненські тролейбуси. Їх у місті зараз є три покоління, сучасні, середні і геть раритетні «Шкоди», що бігають з моменту відкриття мережі в 1974 році.

«Шкод» за день я бачив мінімум чотири, але знімати встигав тільки ось цей один, найбільше розмальований рекламою (сподіваюсь, при цьому не викликав манію переслідування у водія, бо дивно таки, коли якийсь мутний тип фотографує твій транспорт весь день у різних частинах міста).

І на завершення розкажу про те, що особисто для мене було одним з головних мотивів їхати сюди. Хто бачив мої попередні замітки, знає, що я нерівно дихаю щодо дерев’яних церков. А їх у Рівному, на секундочку, аж чотири.

Усі вони знаходяться осторонь центру. Найстаріша із них (заодно і найстаріша будівля міста) – Успенська (1756), типово волинський храм із масивною дзвіницею-ровесницею.

Друга церква (святого Степана, 1848) знаходиться понад вул. Соборною на схід від центру, на кладовищі Грабник.

За нею видніється Свято-Покровський собор. Сучасний, один з найбільших та найвищих у західній Україні… але все одно якийсь ніякий.

Якщо рухатись від Грабника убік центру, знайдемо пару атмосферних старих будиночків, які в цьому місті часто розкидані один від одного на пристойні відстані.

Ще дві дерев’яні церкви зовсім далеко. Перша (Різдва Пресвятої Богородиці, 1888) заховалась на виїзді із міста у напрямку Дубно, на присілку під назвою Тинне:

Троїцький храм 1904 р. знаходиться на мікрорайоні Басів Кут. Хоч це ніби й не так далеко, як Тинне, добиратись туди геть незручно. Двір був закритий і навіть з охоронцем, якого я все ж вмовив упустити мене зробити пару фото.

А вже потім знайшов відкриту хвіртку з перпендикулярної вулиці… Можна було і не вмовляти.

На місто тим часом опускався Святвечір і мені пора було вертатись на вокзал. Тим більше, традиційно для західної України всі кафе, магазини і т. д. масово закривались одразу після обіду (підозрюю, на Різдво узагалі виявилося б проблематично десь знайти поїсти…)

Загалом я встиг побачити все, що запланував, а місто встигло мені сподобатись. Навряд воно від цього стане улюбленим і популярним серед широких мас, але це, здається, уже проблема широких мас, а не самого Рівного. Чи не так?