Горішні Плавні, легендарні та неповторні

Вдруге у своєму житті я побував у якомусь місці із-за назви (першим було село Медвеже Вушко Вінницького району). Не те що б їхати сюди варто спеціально, але якщо вас раптом занесе у Кременчук, то маршрутки бігають часто і це недалеко, майте на увазі.

І якщо ви раптом подумали, що у 58-річному місті нема чого робити, то це точно не так. Головною атракцією ГП є Полтавський ГЗК з музеєм та величезним діючим кар’єром, на який реально їздять подивитись люди. Для цього потрібно домовлятись на екскурсію наперед і мати супровід, тому я утримався, обмежившись прогулянкою самим містом (та і що я там не бачив у тому кар’єрі після дитинства у Кривому Розі). До речі, тутешнє родовище, яке називають Кременчуцькою магнітною аномалією, є далеким відгалуженням Криворізького залізнорудного басейну, так що міста у певній мірі побратими.

Абсолютна більшість житлової забудови ГП являє собою типові спальники 60-80-х років. Місто акуратне й уквітчане.

Обеліск слави, встановлений до 30-річчя звільнення України від нацистів, також стандартний.

Місто майже навпіл ділить вулиця Миру, яка виходить аж до Дніпра. Найперше я туди і пішов, але берег в цьому місці виявився диким. На додачу уже всередині липня річка масово поцвіла і запах мала відповідний.

Жесть якась…

Але велична й могутня річка усе одно умудряється залишатись прекрасною, хоч і прямо під ноги краще не дивитись.

За відсутності чогось старовинного чи етнічного є хоч імітація:

Пляж у місті зрештою також знайшовся, великий і культурний. Знаходиться він трохи далі, на затоці під назвою Барбара. На задньому плані видно одну з численних новобудов, за масштабністю яких ГП можуть потягатися з обласними центрами. Видно, що робота є, жити можна, і місто буде розвиватись.

Коло пляжу – дім молитви, нічим не примітний, якби саме в той момент не мав живого декору у вигляді бузька, що оглядав околиці з позиція царя гори.

Найприємнішим же місцем Горішніх Плавнів є їх парк, красивий та затишний. Він величезний, я його весь не осилив, зосередившись на парковому озері та його околицях.

Коло озера – химерні скульптури, і вандали, схоже, їх теж не пошкодували.

Одним з символів міста є Свято-Миколаївський собор (аж настільки, що містяни, незадоволені новою назвою, хотіли перейменуватись у Святомиколаївськ). Само собою, собор сучасний (1994), але на тлі скромної архітектури ГП – справжня перлина.

Іще трохи озера:

От із замком у них чомусь не склалось…

Не можу не вставити і свої п’ять копійок з приводу перейменування, яке стало справжньою інформаційною бомбою 2016 року.

Для довідки, Горішніми Плавнями звався найбільший населений пункт серед сіл і хуторів, які знаходились тут до виникнення міста і кар’єрів. «Горішні», мені здавалось, загальновідомо, що «верхні», і тому щиро співчуваю співвітчизникам, яким у цьому слові чується «горілі» чи «гірчичні». ГП знаходились там де зараз кар’єри, а безпосередньо там де місто були Гарагульські хутори (уявляю, як би бомбануло, коли б затвердили саме цю назву:D).

В принципі Комсомольськ – це ще не найгірший із совкових топонімів. Але все одно, уявити більш банальну, тупу і безлику назву важко. Навіщо їхати в Комсомольськ, якщо можна не їхати в Комсомольськ? Навіщо жити у Комсомольську, якщо можна просто повіситись?

Нова назва, як мінімум звучна, змусила всю країну подивитись на місто, якого до цього не помічали впритул. Чудовий привід дати імпульс для розвитку туризму, тим більше потенціал ГП у цьому плані насправді великий: тут і кар’єр, і Дніпро, і ліси, озера та плавні навколо. Інша справа, чи вважатимуть це за доцільне мешканці самого міста.

Тим часом я дійшов до протилежного кінця вулиці Миру, де є пам’ятник швейній машинці та швейна фабрика. Комсомольський трикотаж, напевно, відоміший серед пересічних громадян куди більше, ніж будь-що інше, пов’язане з містом.

За фабрикою знаходиться вантажна станція Золотишине та починається промзона. Мені ж пора вертатись у Кременчук.