Найкрутіший замок Словаччини

Дорога до Оравського граду – тільки з пересадками. Я орієнтувався повністю на залізницю, а конкретно на вузлову станцію в селі Кральовани, яка лежить на лінії Братислава – Кошице, отже, добратись туди нескладно. Від Кральован на північ уходить тупикова гілка, де кілька разів на день бігає приміський поїзд, він нам і потрібен.

Стартуємо рано вранці, спочатку вагони майже пусті. Цікаво, чи станеться колись, що у наших електричок та дизелів буде такий вигляд.

Вони намагались написати і російською

Села тут так само мальовничі. Але місцевість, у словацьких реаліях, певно глуха. Раз їхали через ліс, бачив навіть оленя.

А вокзальчики так само страшні. Хоча із тих, що мені зустрічались, навіть на найбільш диких станціях вони робочі, є якийсь персонал.

У Оравському Подзамку вокзал теж невеликий, але тут антуражу додає громадина на задньому плані.

Як майже скрізь в цій країні, на горизонті височіють якісь гори.

Лісопильня:

Оравський град вперше згадується у 1267 році, але до того на цьому місці існувало давніше дерев’яне укріплення.

Замок постійно добудовувався до 18 ст. включно, причому згори донизу, починаючи з самого вершечка 112-метрової скелі. Відповідно, найвищі його частини найдавніші і виглядають найбільш сурово та брутально.

Нижні яруси неоднорідні, мають більше «палацовий» вигляд, але при їх появі обороноздатність замку не зменшувалась.

У 1800 році він сильно погорів, але був відбудований. Остання капітальна реконструкція сталась у 1950-х роках, і тоді його вже конкретно переробляли під музей. Відтоді там мешкають хіба що привиди, яких, за легендами, мінімум три штуки.

Річка Орава після дощів мутна, а може, і завжди.

По дорозі до замку є всякі ресторанчики та колиби.

Сонечко теж мотає кілометраж по карті

Навіть не розраховував потрапити всередину, хоча це й можливо (7 євро за вхід + 3 за фото). Складно, бо впускають тільки у супроводженні гіда і з екскурсією на одну годину. Я ж приїхав і мав вертатись зарано, та і що б там зрозумів з тої екскурсії.

Але було все одно повно часу, що вистачило і зняти замок з усіх можливих ракурсів, і обійти село.

Оранжева вивіска на старому будинку – реклама туристичної вузькоколійної залізниці. Але до неї звідси аж 40 км.

Budova Oravskeho komposesoratu. Гугол не зміг перекласти останнє слово, загалом це щось типу феодального/дворянського містечкового парламенту, а зараз один із музеїв.

Загалом віддалений від цивілізації Оравський Подзамок зовсім несхожий на глухе село у нашому розумінні, виглядає набагато краще за більшість українських райцентрів.

У середмісті – пішохідна зона з костьолом Яна Непомуцена, музеями та готелями:

Їх вулиці:

Їх будинки:

Коники:

І невідступний, видимий майже звідусіль орієнтир:

Часу все одно залишалось багато, тому знайшов на навігаторі оглядовий майданчик поруч із селом і рушив туди. Шлях являв собою стежку через лісок високо вгору, дуже слизьку після дощів (назад я все ж разок проїхався на дупі). А сам оглядовий майданчик – ось така альтанка на одній із найвищих точок у тому ліску.

Замку звідти не видно, як можна було б подумати, але там все одно гарно.

У села є свій фармацевтичний завод:

А найбільше мені сподобались їх дороги. Хочу і в нас такі.

Ще в тому лісі повно грибів:

Є зовсім крихітні:

І цілком їстівні на вид. Тільки я в них геть не розбираюсь, та і все одно не було б де готувати.

Якась слизька підземна фіговина, в Україні теж таке бачив:

І дикі лісові звірі:

По дорозі до станції не втримався від ще парочки видів:

Тим часом село прокидалось і оживало. Запрацювали каси замку, відкрилось кафе, де можна було погрітись кавою. А там і їхати назад.