Гусятин без гусей

Огляд почнемо із костьолу Святого Антонія 1645 року, що недалеко від центру. Ренесансна базиліка була створена для потреб кляштора бернардинців на місці старішого дерев’яного храму.

У радянські часи будівля слугувала виробничим та складським приміщенням, хоча у 1975 році її реставрували. Але то все одно було давно і нинішній стан святині місцями кошмарний.

Це, певно, рештки келій:

Декор понищений і не дуже:

Втім, пару років тому почалась реставрація, перші результати якої уже видно по верхній частині. Сподіваємось, у місцевих католиків вистачить наснаги і коштів довести її до кінця.

Всередині весь цей час тривають служби.

А поки просто на будівельному майданчику у пісочку грають діти.

Із костьольного пагорбу відкривається вид на ставки, які каскадом тягнуться паралельно Збручу.

Спустимось до них:

Панорама східної частини Гусятина:

Церква під золотими цибульками - не якийсь незграбний новобуд, а старезний оборонний храм, такі справи.

Костьол і не тільки:

Ну а далі Збруч, колись кордон між частинами розірваної на шматки України:

Історично місто лежало на обох берегах Збруча. Але ще у 1772 році річка стала кордоном Австро-Угорської та Російської імперій, а пізніше – Польщі та СРСР. Нині село по той бік так само зветься Гусятин, але відноситься до Чемеровецького району Хмельницької області.

У міжвоєнний період з радянської сторони біля мосту звели колонаду, що символізувала в’їзд до країни рад. Зараз вона є символом для обох Гусятинів.

Село Гусятин Хмельницької області – якраз таки просто село. Усі збережені пам’ятки на тернопільському боці.

Тим не менш, сюди варто пройти і піднятись на найближчий пагорб, звідки відкривається розкішна панорама більшої частини міста.

Справа від колонади у парку видно оборонну синагогу:

Синагога з костьолом, разом і окремо:

Та просто види на Гусятин, урбаністичний та сільський:

Єврейська божниця середини 16 ст. була складовою частиною оборонної системи міста, про що свідчать її потужні стіни та ряд бійниць на верхньому ярусі. У 1979-2002 роках її переобладнали під краєзнавчий музей, але в останні роки вона стоїть зачиненою пусткою.

Деінде в шпарини можна зазирнути, але нічого радісного ви там не побачите:

У центрі міста є пару цікавих пам’ятників: Северину Наливайку, який народився в Гусятині, та монумент Незалежності.

Онуфріївська церква-фортеця 1600 року також була міцною оборонною одиницею, оточеною мурами. На жаль, новітній час не пошкодував святиню: у 1928 році розібрали верхній ярус з бійницями, а незалежні українці вдягнули її в сіру шубу і позолочені блямби.

На перший погляд здається, що Гусятин можна неспішно обійти за якусь годину, але це враження оманливе. Містечко реально затягує. І якщо на початку я ледве плентався й роздумував, чим зайняти купу вільного часу, то назад уже буквально біг, аби не спізнитись на свій автобус.

На бігу дознімав проспект Незалежності, де зберіглось кілька вілл та кам’яниць сторічної давнини.