Свірж

Село Свірж розкинулося на берегах двох ставків, розділених дорогою Бібрка – Перемишляни. Із Львова сюди нескладно добратись автобусом із автостанції №5 (хоча годі шукати її актуальний розклад в інтернеті).

Замок видно одразу ж від дороги.

Долина зі ставками і сама по собі виглядає досить мальовниче, а надто – у мрійливій дрімоті погожого осіннього ранку.

Ну а якщо додати до цього замок, отримаємо одні з найкращих пейзажів України.

Став можна обійти десь до половини, доки в’ється у траві рибальська стежка. Саме з того боку відкриваються найліпші ракурси цієї неперевершеної перлини. От тільки робити це треба однозначно не вранці, коли види звідси точно проти сонця.

Тепер роздивимось його ближче.

Зі сторони ставка знаходиться Нижній двір, що являв собою конюшні та господарські приміщення. Сюди веде окремий вхід.

На його тлі помітно вирізняється вежа, що виступає нехарактерно з середини стіни, а не з кута.

Протилежна, східна сторона.

Свіржем, колись містечком, володіли різні роди: Романовські, Свірзькі, Центери, а з 19 ст. власники почали змінюватись просто з калейдоскопічною швидкістю.

У радянські часи тут був спочатку тракторний завод (facepalm!), пізніше – будинок відпочинку Союзу архітекторів. Тут знімали кілька епізодів «Трьох мушкетерів». Остання реставрація відбулася ще у 1975-83 роках.

Південно-східна сторона з в’їзною брамою захищена глибоким і широким ровом. Хоча неприступним замок не був, брали його і козаки, і татари.

Відчуваєте, чогось не вистачає? Якоїсь дрібнички? От і я також.

Можливо, вас теж зацікавило, де ж тисячі туристів, які вистроїлись в чергу за право побачити на власні очі цю красу? Де сотні іноземців, готових розтратити свої валютні запаси в навколишніх готелях, ресторанах, і сувенірних крамницях? Жартую, звісно, готелів-ресторанів тут і не валялось.

Нє, мені-то подобалось блукати там на самоті. А загалом, невже у нас така багата держава, що їй такі дрібниці не потрібні?

Головний портал повністю зберіг своє оздоблення.

Напис над входом:

Цікавий барельєф у вигляді грифона:

Види від воріт направо і вліво відповідно:

Формально замок має якісь там години роботи з понеділка по п’ятницю (о*їти як зручно), хоча в понеділок, звісно, був закритий. Також на гуглі вказаний навіть телефон, який насправді давно вимкнутий (та й не веде всередину жодного дроту, можна було і не перевіряти).

Тому огляд внутрішнього двору – тільки через шпарину у воротах. А інтер’єри, кажуть, узагалі плачевні.

Трохи осторонь від замку є 5-кутна вежа та якийсь лаз. Найімовірніше, це залишки перших ще укріплень, що ведуть свою історію аж від 1484 року.

Заходити незрозуміло звідки, а через культурні ворота тільки виходити уже стає для мене хорошою традицією.

Дещо варто подивитись і в самому селі. По-перше, колишній млин на березі меншого ставка. Під тим же черепичним дахом в оточенні вербових заростів він виглядає прекрасно звідусіль: зблизька і здалеку, над водою і просто так.

Долина по дорозі до млина:

Навпроти в’їзду до замку стоїть Успенський костьол, перероблений в греко-католицьку церкву. Із-за паршивої реставрації в ньому дуже важко розгледіти споруду аж 1546 року. До того ж час відкрив усі недоліки відверто халатної роботи.

Над дорогою, майже навпроти зупинки, є невеличка Покровська церква 1901 року.