Невигадані історії про котів 14.

Якось чуємо: Пустолайка  здійняла черговий ґвалт. Зважаючи на її характер, було зрозуміло: то вона радо зустрічає чергового кота. Зазвичай, всі сусідські коти адекватно реагували: дибились, шипіли і давали дьору. Пустобреха гордо гавкала їм услід і, з почуттям виконаного обов’язку, заглядала до нас у вікно. Проте цього разу гавкіт не припинявся а перейшов в несамовите скавуління… Собака гавкала й скавчала, неначе… Та й не придумаєш, на що це схоже. В інтонаціях Пустолайки відчувались біль і радість одночасно. Геть заінтриговані ми припали до вікна…

Взамін передчасно почившої під колесами шального авто ЛедіВаськи нам подарували кошеня. Дівчинку. Така вся симпатюля, сіро-димчаста, з полосками на спині й білою грудкою. Викапана леді. Так і назвали, не без пам’яті почившої попередниці. І ось така картина: три-чотиримісячне кошеня сидить перед лайкою-переводняком. Пустолайка завбільшки з мале теля а Леді – зо два кулаки, і то, як розпушиться. І всілася, буквально, за палець від того одоробла. Лайка рвется, гавка, скавчить, проте лиш на саму малість не дотягується до киці. А та сидить, голову нахилила, грудку випнула – супер-лапуля. І так, поблажливо, псину по носі лапкою – тиць! Пустолайка від щастя підскакує на метр вгору, намотує пару кіл по своєму периметру і знов вся історія по-новій: гавкіт, лемент… І Леді її знову – тиць!..