Володимир Мамалига виграв суд!

"Злодій має сидіти у в’язниці. Хоч він регіонал, хоч депутат, хоч секретар, а хоч особа, наближена до Імператора!" - прокоментував Володимир Мамалига судове рішення: "Іншими словами я не можу охарактеризувати дії далеко не кращих представників Партії регіонів, які з причин непорозуміння досі отримують зарплатню секретаря міської ради".

17 березня минулого року цей самий Горкун, зрадівши від’їзду Одарича, переодягнувшись у чоловічий одяг та засукавши рукави, заходився керувати пленарним засіданням сесії Черкаської міської ради. Чому саме Горкун? А так пишуть закони нашої незалежної, соборної та самостійної Батьківщини, що під час відсутності т.зв. «мера» його має заміняти особа, яку депутати обрали секретарем. Не скрізь заміщувати міського голову ( цим лише дай волю), а саме у справах ради. От Горкун і скористався цим своїм правом, і звичайно, наламав дров. Не звернувши увагу на регламент головуючий Горкун поставив на голосування відміну рішення про поіменне голосування. І що ви думаєте – проголосували. У країні, де президент сам не закінчував пажеського корпусу, подібне нехтування елементарними нормами власних же рішень – просто пацанячі пустощі. Звичайно, це явище не сподобалося як мені, так і іншим представникам опозиційної меншості. Ми просто встали і вийшли із залу.

Це вже потім з’явилися фантазії на тему «посланого секретаря», протокольні доручення, стурбовані особистими секретарськими справами виконкомівські юристи та свідки, по вуха залежні від черкаського міськвиконкому. У одних – робота, у других – квартира. Треті просто славляться своєю високо моральністю, якщо такі речі ще можна говорити про депутатів на тлі порепаних тротуарів. Таких високоморальних свідомих членів депутатської більшості, які були свідками «послання» Горкуна, набралося знаменне число «шість». Інші депутати мого послання або не чули, або його просто не було. А може, секретарю просто хотілося, щоб його кудись хтось послав? А може, він так сам у це повірив, що спромігся переконати у цьому інших? Просто диву даєшся, як справджується гіпотеза про заразність «білої горячки».

Я мовчу про суд. Всі про нього багато читали і слухали. Але хто з простих черкащан пробував судитися з владою – той мене зрозуміє. Я можу лише поспівчувати тим пересічним землякам, які не захищені ні депутатським мандатом, ні спільним банним днем з впливовим зайдою, ні партквитком правлячої партії. Коли проти вас змагається система з виконкомівськими юристами, проплаченими з бюджету, чиновниками у якості позивачів і свідків і повна глухота з боку головуючого. Хоч кричи, хоч свисти, хоч співай.

А позивач Горкун схотів, щоб його видіння віднині стали платними. І почав із мене, оцінивши власну честь і гідність та честь і гідність міської ради у вісімнадцять тисяч гривень. І хоча на запису, здобутим невідомим шляхом, рівним чином нічого не прояснилося, суд, повіривши магічним аргументам Горкуна, вирішив примусити мене вибачатися. І віддати Горкуну одну гривню у якості компенсації за його спаплюжену честь і гідність. Про честь і гідність Черкаської міської ради у рішенні не йшлося, а для Горкуна одна гривня – у самий раз. Оскаржувати рішення в мене грошей не було, адже не всі можуть використати і бюджет, і працівників виконкому для власних потреб.

Я не знаю, яким чином ще використовують підлеглих у славній черкаській «мерії» нові господарі життя, але я завжди був противником рабської праці. І уявні картини рабської каторги директорів департаментів, начальників управлінь і безправних головних спеціалістів на якомусь буряковому полі чи то секретаря, чи самого «мера» піднімало у моїй душі хвилю справжньої пролетарської ненависті. А факт сплати з бюджету цілих 92 гривень мита для забезпечення позову на захист честі та гідності якого-небудь Горкуна викликало у мене бурхливу хвилю негативних емоцій стосовно курокрадів, наркоманів, алкоголіків і інших дрібних злодюжок. Адже якщо красти щодня по 92 гривні – за каденцію громада не дорахується тисяч і тисяч. Тож і попросив я Генерального прокурора наказати хлопцям у кашкетах перевірити законність діяльності черкаських секретарів із групою підтримки та надати їх «художествам» сувору правову оцінку. Але як водиться у нашій державі, перевіряти мою заяву доручили прокуратурі м. Черкаси, як самій нижчій ланці цієї організації, яка до того ж знаходиться саме ближче до того самого народу.

Як веде наша прокуратура перевірку діянь чиновників – ви самі знаєте краще за мене. Тож, бажаючи підмінити своїх старших обласних соплемінників, прокуратура міста в особі помічника прокурора виносить постанову про відмову у порушенні кримінальної справи проти секретаря Горкуна , посилаючись то на мало значимість, то на відсутність у його діях складу злочину. Треба ж так досліджувати, що навіть проявів корупції у діях секретаря міської ради та чиновників міськвиконкому не побачили. Але справедливий Придніпровський районний суд не погодився з доказами прокурорів і 6 березня скасував «Постанову про відмову у порушенні кримінальної справи» стосовно Горкуна, доручивши прокуратурі Черкаської області провести додаткову перевірку та визначити: злочинець Горкун чи найзвичайнісінький корупціонер? А може, просто невинна людина, яку треба просто нагородити за заслуги перед вулицею, районом, містом , регіоном, областю чи усім Кременчуцьким водосховищем? І якщо керівництво скаже: Горкун - Герой, значить - Герой.

Я не маю ні секунди сумнівів, що переймаючись торжеством законності на теренах України, прокурори будуть думати усі вихідні та свята та оскаржать рішення у семиденний термін. Але важко оскаржувати рішення, яке базується на нормі закону, а не на політичній кон’юктурі. І прокурори вже у прокуратурі Черкаській області невдовзі будуть змушені повідомити черкаській громаді, хто і як бореться з корупцією у міській владі у нашому місті. Хочеться нагадати і судову практику екс-заступників Одарича Володимира Шабанова та Володимира Невесенка, які скасовували «Постанови про відмову у порушенні кримінальної справи» за невиконання рішень судів стосовно Одарича С.О. з тих самих причин ШІСТЬ!! разів у районних та два рази у апеляційному суді.

Зараз і «мери», і секретарі, і інші представники правлячої т.зв.еліти почувають себе безкарними, вал’яжно розвалившись у президіях та знаючи про захищені тили. Чи надовго? Це залежить лише від нас.

Джерело: Володимир Мамалига, Живий журнал