Сонце у дощ пробивалося кволе, Надто раптово ти звівся з-за столу.Я не спитала ні слова безсила, Тільки відчула, як падали крила.Груди стискала глуха невагомість, Душу пекла красномовна безмовність. Тепле проміння у всі закапелки… Сонце у дощ… Отже, буде веселка! 2013 р.© Катерина Ільїна

Сонце у дощ пробивалося кволе, Надто раптово ти звівся з-за столу.Я не спитала ні слова безсила, Тільки відчула, як падали крила.Груди стискала глуха невагомість, Душу пекла красномовна безмовність. Тепле проміння у всі закапелки… Сонце у дощ… Отже, буде веселка! 2013 р.© Катерина Ільїна

Сонце у дощ пробивалося кволе, Надто раптово ти звівся з-за столу.Я не спитала ні слова безсила, Тільки відчула, як падали крила.Груди стискала глуха невагомість, Душу пекла красномовна безмовність. Тепле проміння у всі закапелки… Сонце у дощ… Отже, буде веселка! 2013 р.© Катерина Ільїна

Налилося жито в полі – Спогад юних давніх днів. Час людські розкидав долі Поміж різних берегів. Розійшлися, розбрелися, Погубилися шляхи. Тільки кличуть: «Повернися...» - Призабуті береги. І буває мимоволі Нагорнуться почуття – Відкидаємо ми ролі, Надиктовані життям. Повертаємось додому. Хоч на днину в рідний край. Бо лиш тут зникає втома, Бо лиш тут таїться рай. © Катерина Ільїна

Налилося жито в полі – Спогад юних давніх днів. Час людські розкидав долі Поміж різних берегів. Розійшлися, розбрелися, Погубилися шляхи. Тільки кличуть: «Повернися...» - Призабуті береги. І буває мимоволі Нагорнуться почуття – Відкидаємо ми ролі, Надиктовані життям. Повертаємось додому. Хоч на днину в рідний край. Бо лиш тут зникає втома, Бо лиш тут таїться рай. © Катерина Ільїна

Вогненними барвами листя рясніє, На краплі-уламки розбилося небо. І вересень тягне, як стяг, ностальгію, Із вічно сумним позолоченим гербом. А осінь іде чарівна, бурштинова – Захоплює місто без бою і зброї, Упавши дощем попелистим раптово, Запавши у душі легкою журбою. А може вона... не загарбниця зовсім – Сердешна царівна із мідним волоссям. Приїхала волі супроти і досі Безсило рида на чужому порозі. 2012р.© Катерина Ільїна

Вогненними барвами листя рясніє, На краплі-уламки розбилося небо. І вересень тягне, як стяг, ностальгію, Із вічно сумним позолоченим гербом. А осінь іде чарівна, бурштинова – Захоплює місто без бою і зброї, Упавши дощем попелистим раптово, Запавши у душі легкою журбою. А може вона... не загарбниця зовсім – Сердешна царівна із мідним волоссям. Приїхала волі супроти і досі Безсило рида на чужому порозі. 2012р.© Катерина Ільїна

Здається, що часу ще вдосталь, Багато ще встигнеш … от-от… Життя ж наздогнати так просто – Зостався один поворот… Від вічно відкладених вчинків Лишається немічна тлінь. І навіть знайдеться причина, Що докори глушить сумлінь. А потім досяжне далеким Стає. І від мрій – сіра тінь Та пилом затрушені теки Із намірів, планів, хотінь. 2013© Катерина Ільїна

Здається, що часу ще вдосталь, Багато ще встигнеш … от-от… Життя ж наздогнати так просто – Зостався один поворот… Від вічно відкладених вчинків Лишається немічна тлінь. І навіть знайдеться причина, Що докори глушить сумлінь. А потім досяжне далеким Стає. І від мрій – сіра тінь Та пилом затрушені теки Із намірів, планів, хотінь. 2013© Катерина Ільїна

[Приєднана картинка]Детальніше...