Привіт, це мала бути тобі смс, але писати в телефоні досить не зручно да і місця мало....
Не лякайся, що багато написано, це заняло не так багато часу, я тут освоїла 1/3 навчальної програмки набору всліпу ,10 пальцями. Приходиться постаратись,але результат дає про себе знати, навіть на 17 занятті зі 100. Але я почну...
Вибач, за те що в тебе майже завжди не має часу на нас, здебільшого на мене. Я навіть бачу, як ти дивишся на телефон коли там висвітлюється моє імя і, як ти "вздихаєш" нахиляючи голову на бік. Не знаю навіть чому я тобі це все пишу, мабуть, перечитала Гавальди і Робськи. І думаю інколи не хочеш відповідати, думаючи ,що ж це мені від
тебе треба. І чи взагалі відповідати, коли в тебе є багато інших важливих справ, а коли все ж береш трубку, привітно (якщо пощастить) запитуєш, як справи і звично кажеш: " Люблю сестричку і цьомаю". Це радує, але тобі часто набагато простіше з кимось
іншим,наприклад твоїх друзів поспілкуватись чим зі мною, я це відчуваю.
Да все-таки цим іншим ти даєш набагато більше...Чи це мені просто здається. Невже мені не має чим з тобою поділитись? Чи справді з мене вишла погана сестра... Чи я повиннарадіти, коли ти нарешті знизійдеш до спілкування зімною, і це буде не дзвінок - пошук нової блузки. Чи ти думаєш, що я не можу уловити політ твоєї тункої душі яка перебуває в стані захоплення, польоту чи ще чогость там в такому дусі... Та навіть не це головне, просто останнім часом ти стаєш якась зовсім чужа, і я не можу тебе наздогнати,я і не буду цього робити. Не можу, ні це інше, мабуть просто не хочу, не знаю... Я не збираюсь випрошувати в тебе щось з того, що по праву має бути моїм. Я знаю тобі зараз не легко, причин дійсно багато, але в деяких питаннях тебе це не оправдовує (це лише моя субєктивна думка) і не робить твоє життя легшим. Швидше за все, наше спілкування ніколи не буде таким, як колись, запізно, все-таки виросли ми обоє, хоча ти і не помічаєш ніяких позитивних змін з мого боку(чи просто робиш вигляд що не помічаєш), це я знаю теж. Найчастіше просто не говориш все що думаєш і втішаєш мене, що все буде добре, і я знову радію тому що це було. Знаєш, дорослішати дійсно не легко, як на мене я б взагалі цього не робила, але ніхто не питає.Жаль. Можливо мені часом так погано що я одна. Я вже ніби і мислю позитивно, але щось не спрацьовує, в першу чергу думаю в мені, виходить я якась не правильна. За ці 10 днів , я таку купу інформації хапнула, книги, люди, програми, інтернет, день народження,весілля подруг, опля і ти дивишся на своє життя в іншому ракурсі і починаєш його покращувати (принаймі хочеш це зробити, що сама по собі не погано), а це не легко коли починаєш в першу чергу з себе. Здається, що на роботу я повернусь вже інша, хоча ні...я це знаю. Дописую ці стрічки і стало ніби трохи легше, не знаю чи я б це тобі все колись розповіла, перша причина звичайно в часі. Я звісно не стану тебе любити меньше, і не намагаюсь тебе образити, просто прочитавши цього листа, ти зможеш трохи краще розуміти мене (хоча ти і так думаєш що все знаєш), ти прочитала просто мене вислухала, і я не чекаю твоїх порад, вибачень чи ще чогось, мені просто легше що ти це все знаєш.Ще мене досі грезе совість за той лист ***, що я знайшла та не стримавшись тобі розповіла. Тоді ти навчила, що не можна щось важливе для рідної тобі людини використовувати не правильно. І ти навіть не уявляєш, що я тобі пережила, досі не памятаю коли мені в житті було так погано, тоді я дуже злякалась, до тошноти, що втратила тебе, твою довіру і наше спілкування. Це відчуття іноді не покидає мене і досі, чи це просто здається. Такі ось справи. Люблю сестричку.Цьом!
