Кожний рід має свято, коли збирається навколо столу вся родина. Для багатьох таким святом є Різдво – свято, яке оберігає магічну таємницю РОДУ.

Різдво починається шостого січня після того, як засвітиться на небі перша зірка – cаме в цей час до спільної вечері сходяться не лише живі, але й душі тих, які відійшли в інші світи.

Після довгого зимового посту, Свята вечеря розпочинає цикл Різдвяних свят, які продовжуються аж до Водохреща: спочатку оживають прадавні коляди, які звучать до Василія (14 січня), щедрівки продовжують свято до Водохреща, а після Водосвяття впродовж трьох днів Різдво славлять по всій Україні.

Ідучи або їдучи на кутю до сивої бабусі чи мами з татом ви мимоволі переберете свою душу та думки: з чим я їду, який я іду – у родинному колі будуть розмови й про сім’ю, й про дітей, і про здобутки. Зазвичай туди сходяться всі сестри й брати, тож не хочеться виглядіти гіршим. Різдво – сімейне, родинне свято, куди чужих не запрошують, але обов’язково згадують душі тих, які уже відійшли у вирій – своїх предків, увесь свій рід. Така традиція наповнює свято таємничою силою роду і не тільки зміцнює сім’ю, але й дає можливість кожному усвідомити, що він відповідає не лише за себе, а й за увесь рід, в якому народився, який прийняв його душу. Дай Боже, щоб наші сім’ї не цуралися та не забували традицію згадування предків – варто шанувати і сивий волос, і старий тихенький голос: “до цих зморщок придивіться, станьте ближче, поклоніться”.

На Святий вечір завжди перебуваєш в дивнім настрої, ніби переповнюєшся чимось таємничим і священним.

Так повелося ще з давніх часів – підготовляє свято все сімейство, для кожного члена сім’ї у цей день знаходилася певна робота: старші діти підтримували живий вогонь для приготування вечері, хлопці допомагали батькові поратися з господарством, мати готувала 9-12 страв, дівчатка вчилися у матері: одна м’яла мак до куті, інші – ліпили вареники, перебирали гриби до юшки та сухофрукти до компоту…

Перед вечерею господар обходив свою садибу і обкурював ладаном хату, кошари, стайні аби відвадити від тварин злі сили; стелив сіно під стіл і при тім рикав, як корова, блеяв вівцею, ржав конем, свято віруючі, що після цього в господарстві не переведеться худоба.

Заносячи до хати надвечір сніп, господар промовляв до жони, ніби вперше бачив її:

-Дай Боже, здоров’я!

Вона відповідала:

-Помогай Біг, а що несеш?

- Злато, щоб увесь рік жили багато.

Після цього хрестився, віншував усіх хто був в хаті з щастям, здоров’ям, Святим вечором і родина сідала за святковий стіл.

В кожному селі, місті за багато століть з’явилися свої звичаї, примівки, страви та віншування. І добре, що є на нашій землі люди, які зберігають та популяризують народну пам’ять.

На Святвечір я завжди згадую і молюся за душу Володимира Івановича Шагала, який збагатив і відкрив не тільки для мене, а й для всіх киян загадковий світ вифлеємських звізд, різноманітних зірок, вертепів, шопок – традиційних різдвяних виробів, з якими колядувала Західна Україна.

Володимир Шагала подарував Національному музею народної архітектурі та побуту України дивовижну колекцію власноручно виготовлених різноманітних різдвяних прикрас і звичаєву різдвяну атрибутику в кількості 57 штук на зразок тих, що побутували в Галичині.

Моє знайомство з цією дивовижною людиною почалося з того, що він у жовтні 1991 року зателефонував у музей і запропонував у дар свої вироби.

Під кінець 1991 року я поїхала в наукову експедицію до Старосамбірського району – на той час пан Володимир проживав у селі Нижанковичі.

Народився Володимир Шагала у 1919 році у селі Клоковичі Перемишлянського повіту Львівського воєводства, там і закінчив початкову школу (нині це Польща). Після переселення в Україну працював у клубі художником-оформлювачем, потім художником на місцевій меблевій фабриці, а коли вийшов на пенсію, продовжив і поглибив своє улюблене заняття – записувати, зарисовувати та вивчати етнографічні пам’ятки рідного краю.

Володимир Шагала розповідав, що занотовувати почав дякуючи мамі, яка зимовими вечорами розповідала казки, які читала у книжках та самостійно складала. А коли її не стало, він по пам’яті записав 75 маминих казок.

На цьому його етнографічна збірка не скінчилася. Серед його записів є і опис рідного села, і тисяча архаїчних слів, є оповідки про історію навколишніх сіл та містечок, є старі вірування та гаївки, щедрівки, легенди та народні прислів’я.

У 87 нарисах В.Шагала розповідається про громадські шпихліри, традицію збору кропиви для виготовлення тканини, обжинкові обряди, фестинки (ігри) та флірти (забави молоді). Зібраний ним у різні роки різноманітний етнологічний матеріал систематизований і представлений у збірках: “Вогняний перстень”. “Судьби і долі деяких людей нашого краю”, “Як колись ми були пастухами”, “Колись зимою у селі”, “Визначні місця Старосамбірщини”, “З минулого побуту”. Володимир Іванович не оминув своєю увагою й коней та залишив після себе збірку “Все про коней”, де детально описав догляд за тваринами, розказав про їхню роль у сільській роботі, надав інформацію про коней на військовій службі, на дорозі, в українській пісні.

Він ретельно вивчав й млинарство, зафіксовуючи схеми роботи водяних млинів. Весь цей цінний матеріал сформований в окремих альбомах та зошитах за темами: “Млинарство”, “Назви частин колеса, воза, саней іншого сільськогосподарського інвентарю”. У наш час уже не довідаєшся про таку інформацію у селах – інформаторів немає.

Володимир Шагала надав детальний опис виготовлення віфлеємських звізд, залишив малюнки елементів звізд, вертепів, шопок, святкових павуків з соломи.

Маючи величезні знання та небайдужу художню душу, Володимир Шагала самостійно виготовив і подарував музею унікальні вироби звичаєвої різдвяної атрибутики. Коли я запропонувала закупити ці вироби, він серйозно відмовляв: “Ні, я дарую і хочу, щоб і Центральна Україна відродилася і заколядувала”.

Я в глибині душі була рада за такий подарунок і дуже боялася, щоб ніхто “не перейшов мені дорогу” – львівські музейники були зовсім поруч. Крім того, винила проблема перевезення експонатів – це був важкий 1991 рік, бензин, видавався лише на машини, якими підвозили хліб, та на швидку допомогу, а мені ці делікатні та крихкі речі треба було довезти музейним автобусом аж до Києва. Тиждень я випрошувала Самбірську і Старосамбірську міську Раду, щоб допомогла заправити наш автобус. І ось, на свято апостола Андрея Первозванного, я виїхала в дорогу. І треба було статися так, щоб під Львовом наш автобус поламався і його трактором притягли до міста Лева! Почали лагодити, а там – не мотор, а окремі деталі, складені з усіх музейних машин. Ледь відремонтували. Але все минулося – колекція Шагала потрапила до музейного фонду.

Починаючи з 1992 вироби Володимира Івановича декілька років підряд виставлялися в Києво – Могилянській академії, Музеї літератури, неодноразово займали центральне місце в експозиціях різних виставок, які відбувалися у музеях та виставкових галереях Києва.

Колекція Володимира Шагала стала зразком для виготовлення різдвяних зірок у Центральній Україні – багато народних колективів скопіювали різдвяну атрибутику для використання їх у своєму дійстві. І цього року його зірки, шопки, ляльковий вертеп зайняли чільне місце на виставці різдвяної атрибутики, яка проходить у Національному заповіднику “Софія Київська”.

Хотілось би звернути вашу увагу до вертепів та шопок, які були маловідомі на Наддніпрянщині, а більш побутували у Західних регіонах України

Подаровані шопки різного розміру і вигляду, є невеликі у вигляді хатки, яка по боках має ручки, з ними колядували дітки 7-10 років Її ще називають настільна – це була прикраса в хаті під час Різдвяних свят. Крім шопки діти ще носили в руках дзвіницю-гарбузик, невеликі зірки на 6-8 кутів і маски: коня, кобилойки та кози.

Шопою на Західній Україні називають господарчу будівлю, де знаходяться тварини під час холодної пори року, тому вона має вигляд хатки без дверей, дах викладено колосками, в глибині якої Різдво – народження маленького Ісуса і вирізані з паперу та розмальовані силуети Божої матері, немовляти Ісуса, Йосипа, пастирів, трьох царів, тварин.

Великі шопки мають вигляд триярусних храмів зі сценою на першому поверсі, де був встановлений дерев’яний кружок, який обертався за допомогою корби, а на ньому були наклеєні картонні зображення: пастирі, три царі, вівці, корови, ангели, які рухаються навколо народженого маля – Різдва. Це однорядні або дворядні конструкції з круглим ходом ляльок.

Вертеп подібний формою до шопок, але на “сцену” виставляли 20 ляльок: цар Ірод, смерть, чорт, парубок, воїн, пророк, ангел, жид, ціпак Клим, чарівниця, піяк, теща, дівчина, циганка, веселий оповідач, які сповіщають господарям дому про народження Ісуса. Театралізований різдвяний вертеп відбувався довільною або віршованою мовою.

В колекції Володимира Шагала є різдвяні прикраси, якими прибирали хату на Різдвяні свята: три павуки та їжак, і величезна кількість різноманітних за розміром та оздобленням вифлеємських зірок, звізд, які відзначаються багатою декоративністю. Зірки та звізди зроблені з паперу і тримаються на дерев’яних каркасах. Вони оздоблені декоративним малюванням та паперовими кутасами. Найбільша в діаметрі зірка сягає 1м 30см. Володимир Іванович розповідав, що інколи звізда мала до 50 рогів з паперовими кутасами.

Каркас для великої ЗВІЗДИ, яка буває на багато рогів складається з двох обручів, на ободі яких пропалюють отвори і закладають туди роги (кути). Всередині звізди є валок на який встановлюють свічку. Передня стінка звізди має чотири перехрестя, які утворюють вісім рівних частин, усі даталі скріплюють клеєм або тоненьким дротиком. До кінців рогів прив’язують нарізаний папір – кутаси. А потім все обклеюють папером, оздоблюють.

Зірки і звізди великих розмірів (з ними ходили в коляду старші хлопці і дорослі чоловіки) мали всередині валок, на який кріпилися по дві свічки – їх запалювали під вечір. Коли під час ходи каркас повертався корбою навколо свічок, відбувалося диво: звізда, обертаючись, світилася різнокольоровими барвам. Передня частина у зірки називається небо, вона оздоблена паперовими різнобарвними зірками, місяцем та ангелами.

Кобилойку вирізали з дошки у вигляді голови коня, гриву робили з конопляних волокона пізніше – з паперу. Прив’язували її до пояса, це як правило було атрибутом перевдягненого козака. На Різдвяні свята старші хлопці ходили “з кобилойкою” до рідних та знайомих колядувати, щедрувати.

Все ця різдвяна краса виготовлена однією людиною з паперу, соломи, тоненьких дерев’яних рейок, колосків. Такий матеріал завжди можна знайти не тільки в селі, а й за бажанням, у місті. Дивишся на зроблені ним речі і відчуваєш, скільки любові та знань вкладено цим чоловіком у кожен предмет. Колись Володимир Шагала мені сказав: “В місто їдуть люди за грошима, а в село – за розумом” – і я цьому вірю.

Володимир Іванович Шагала давно пішов у вирій, а його безцінна колекція продовжує дивувати своєю довершеністю та розмаїттям.

Я пишу свої спогади на передодні Різдвяних свят і хочу, щоб і ви полюбили українську різдвяну атрибутику, помилувалися народним мистецтвом та пом’янули пана Володимира за його безцінний внесок в культурне відродження України.

Євгенія Гайова

Національний музей народної архітектури та побуту України м.Київ

Міністр культури скористався кращими традиціями минулої влади. Тихенько чи підленько підписав наказ про звільнення Генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України Дмитра Заруби. Найбільший і найскладніший скансен Європи втратив одного з найуспішніших керівників.

Судячи з усього, днями повернуть колишнього скандального директора, що довів заклад до повного занепаду, наробив боргів, переколотив колектив, неодноразово звинуваченого в корупції…
Енергійний Дмитро Заруба за кілька місяців стабілізував ситуацію, погасив борги. Музей почав заробляти гроші. Заспокоїв співробітників.
Почалися ремонти, реконструкція. На всю Україну йде резонанс від музейних фестивалів, свят, які фактично проводятся щотижня. До музею знову пішли люди.
Замість державної підтримки, подяк – брутальне кулуарне звільнення керівника, що лікувався, перебуваючи в офіційній відпустці!
Колектив шокований такими діями Міністра культури!
Члени незалежної профспілки, які відчайдушно боролися з колишнім директором, готові до радикальних дій. Спершу пікет Міністерства, а в разі повернення скомпроментованого діяча погрожують фізично не пустити його на територію скансену. Ось таку заяву розповсюджено для преси:
“3-го жовтня, працівники Музею архітектури у Пирогові та представники Незалежної профспілки з 13-ї години пікетують Міністерство культури України. Мітингувальники протестують проти повернення до музею екс-директора корупціонера Павла Федаки.
Бувші підлеглі, в разі повернення Федаки, обіцяють для нього повний “зустрічальний” набір: сміттєвий бак та шини…

Інформація: прес-служба Незалежної профспілки “Захист справедливості”.
-Варто згадати кримінальні методи колишнього керівництва! – сказав політолог Сергій Пархоменко, – Чисельні зафіксовані контролюючими органами порушення, кримінальні справи, суди, незаконні звільнення. Після серії критичних публікацій на сайті “Музеї України”, до керівників редакції вночі завітали бандити з корочками членів Партії регіонів! Одна умова – мовчати і не заважати декому нищити музей. Як Міністр Є.Ніщук, якого називають Голосом Майдану, може повернути таких людей, яких до речі, активно підтримують “казачкі рускава міра”, деякі підрозділи яких відкрито воюють проти України в Донбасі?!
Вже зрозуміло, що Міністр культури зробив велику кадрову помилку або через недосвідченість, або через чиєсь настійливе прохання. Дестабілізувати ситуацію у такому великому, знаковому музеї, що має планетарне значення дуже легко. Скандал і акції протесту вже маємо. Чимало співробітників готові написати заяви на звільнення. Днями ця історія потрапить у велику пресу. Поганий фон для останніх тижнів при владі цієї команди Мінкульту.
При тому, що триває гучне шоу довкола звільнень-призначень у НІЕЗ “Переяслав”, де чиновники ніяк не наведуть порядок.
Чекаємо чергового вибуху у Нацзаповіднку в Лаврі, де продовжуються незаконні звільнення, корупція…
Для чого було до всіх тих зон конфлікту додавати успішний і спокійний Нацмузей у Пирогові так некрасиво звільняючи Дмитра Зарубу?
Нинішні чиновники дуже мало знають про історію запеклих музейних війн, склад і можливості учасників, які гриміли дуже недавно.
Ще раз підкреслю – Нацмузей у Пирогові вважається одним з найскладніших і найпроблемніших в управлінні скансенів у Європі! 130 гектарів до кінця не оформленої столичної землі, буферні зони, довкола яких блукають хижі зграї забудовників, село Пирогове, яке з жителями увійшло до музею. Всі основні будівлі з старого дерева, під відкритим небом! Великий норовливий колектив…
Тихе музейне життя не тут. В Пирогові треба пахати цілодобово. І ми вже бачили, як національна гордість українців за кілька років перетворювалася в банальний музей дров, і яких колосальних зусиль вартувало звичайне повернення до нормальної роботи, погашення боргів, початку реконструкції, створення нових експозицій, організація масових закладів…
Міністру культури варто повернутися до принципів демократії, відкритості і здорового глузду декларованих на Майдані. Треба публічно пояснити логіку звільнення Дмитра Заруби, елементарно вибачитися за такий авторитарний стиль управління і ганебне ставлення до керівника одного з головних музеїв держави. Як можна повністю ігнорувати думку трудового колективу?
Нас чекає страшенно складна зима. Вона може стати критичною для скансена! Випадкові люди не можуть в таких умовах ефективно управляти такими музеями!
Тож зроблену кадрову помилку щодо звільнення Д.Заруби можна легко і швидко виправити. Аби було бажання…
А музейники будуть звертатися до Уряду, особисто Президента України.
Невже нова війна?
Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Свято розпочнеться в експозиції «Середня Наддніпрянщина» в церкві Св. Архистратига Михаїла святковою літургією.(Початок о 10.00)

Після святкової служби учасники дійства о 12.00 збираються у дворі церкви Св. Параскеви. Гостей музею привітає священик.   

                     Після цього відбудеться святкове гуляння, розваги, виступити  

           фольклорних    колективів.

              Гості Свята зможуть прийняти  участь у різноманітних забавах та конкурсах, станцювати під запальні українські мотиви, покататися на конях, посмакувати смачними стравами української кухні та просто весело провести час у компанії із друзями.

Приходьте відпочити разом із сім’єю та друзями !

Вартість квитків:

-       30 грн - дорослі;

-       15 грн - школярі, студенти та пенсіонери;

-       безкоштовно - діти до 7 років.

Запрошуємо Вас відсвяткувати разом з нами Різдво за давньою традицією.

Свято триватиме з 12.00 до 16.00.

Всі знають, що в ніч на 19 грудня кожний чемний маленький українець отримає подарунок від доброго святого Миколая.

27-28 сентября 2014 года приглашаем посетить Национальный музей народной архитектуры и быта Украины и принять участие в  «Празднике школьника".

В последние выходные сентября  маленьких гостей Музея и их родителей ждет интересная, веселая и познавательная программа: выступления детских  коллективов и солистов, бандуристов,  чтецов, интересные конкурсы с призами, мастер-классы по гончарству,  кукурузо- та соломоплетению, изготовление куклы-мотанки, роспись печенья и др. (с 11.00 до 17.00)

Кроме того, гости праздника смогут присоединиться к сбору средств для нужд наших военных и нарисовать рисунки для бойцов Добровольческого  батальйона специального назначения "Азов".(  с 11.00 до 15.00)

На протяжении двух дней праздника будет работать ярмарочная площадка. где  можно будет приобрести игрушки у народных мастеров из Киева и Киевской области, детскую литературу отечественных издательств. 

Ученики Детской художественной школи №9 Голосеевского района г. Киева представят выставку своих художественных работ.

Место проведения празника: ярмарочное поле.

27-28 сентября 2014 года в 15.00 состоится передача рисунков представителям Добровольческого батальйона специального назначения "Азов" и  награждения учасников мероприятия.

Как добраться в музей. 

В Музей ходит следующий транспорт: 

11 троллейбус от Метро Выставочный центр в Национальный музей народной архитектуры и быта Украины (от трассы еще где 1км) 

496 (маршрутка) пл. Лукьяновская - ул.Артема- ул.Вячеслава Черновола - 

пр. Воздухофлотский - пл. Соломянська- пр. Воздухофлотсьий - 

пл. Севастопольская - Кольцевая дорога - Одесская пл. - Ул. Академика Заболотного 

458 (маршрутка) Железнодорожный вокзал- Метро Виставковий центр - Музей

20 сентября 2014 року в  Национальном музее  народной архитектуры и быта Украины, самого большого скансена Европы,  состоится праздник добра, красоты и дружбы - украинско-грузинский фестиваль «Свои. Украина+Грузия», все деньги от которого пойдут на благотворительные цели: помощь пострадавшим солдатам АТО  и детям с территории боевых действий. 

 Страницы новейшей истории подтвердждают те, что  наши страны успешно продолжают многовековые традиции братских взаимоотношений.

 Благотворительный  фонд «Благомай» приглашает в одно из красивейших местечек Киева, где при поддержке Посольства Грузии в Украине и ассоциации грузинов в Украине "Ибериели" состоится фестиваль, каждая площадка которого станет настоящим открытием для посетителей, поможет узнать культуру Украины и Грузии, по-новому посмотреть на жизнь этих двух стран.

 Начало  программы в 14-00

 Концерт с 17-00 до 20-00.

ПРОГРАММА ФЕСТИВАЛЯ:

 •    Музыка и танцы

 Выступление этноколлективов (музыка, танцы, песни) и современных  украинских и грузинских коллективов.

•    Мастер-классы

 Интересные лекцииї, посвященные  истории и современным реалиям двух стран, путешествие по Грузии и Украине, грузинскому опыту проведения реформ и обновлению страны после войны; а еще  - урок грузинского языка. 

•    Фото и художественные выставки

•    Кулиарная зона

 Дегустации блюд и вкусного  грузинського вина от лучших  ресторанов націинальной кухни, мастер-классы.

 Мы приглашаем к сотрудничеству всех, кто хочет вместе с нами создать яркий и масштабный украино-грузинский праздник  .

Стоимость билетов : . 100 грн.

Детские билеты:   50 грн.

Детям до 10 лет – вход бесплатный.

 13-14 вересня 2014 року з 13.00 - 17.00 год.  у Національному музеї народної архітектури та побуту України відбудеться свято “Осінь весільна”. У виконанні фольклорних колективів з Полтавщини, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини будуть показані різні весільні обряди. Під час проведення свята відвідувачі зможуть почути обрядові  весільні пісні, навчитися весільним танцям та придбати все необхідне до весілля

.

На експозиції «Середня Наддніпрянщина» та на сцені Співочого поля Музею будуть показані весільні обряди: сватання, випікання та прикрашання короваю, розплітання коси, приїзду молодого, зустрічі невістки, викупу та укривання молодої, перезви тощо.

Окрім того на Співочому полі буде організовано виставку-продаж весільного печива (короваї, шишки, верчі, пташки, голуби) тощо. Всіх бажаючих ми пригостимо весільною випічкою привезеною з різних куточків України.  Тут також наші відвідувачі матимуть змогу придбати весільну атрибутику виготовлену народними майстрами (весільні рушники, віночки, ікони, прикраси,  весільний народний одяг) тощо. Вас радо навчать виготовити весільну витинанку, ляльку-наречену, розписати весільні птахи та виплести барвінковий вінок. Свято «Осінь весільна» було є і залишається найулюбленішим святом киян та гостей міста серед багатьох заходів, які проводяться в Музеї.

 Їхати до Музею від станції метро “Виставковий центр” тролейбусом № 11, 

маршрутне таксі № 458, від м. Лук’янівка, Воздухофлотський міст, Жуляни, Окружна дорога, 

Одеська площа № 496.