Нотатки.......

Так, обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, визнача­ються статтями 64 і 23 КПК України і є загальними для всіх справ, у тому числі й у справах про злочини неповнолітніх. Однією з особливостей провадження у зазначених справах є розширення меж предмета доказування. Тому, крім обста­вин, встановлення яких є обов'язковим під час провадження кожної криміналь­ної справи, у справах про злочини неповнолітніх згідно зі ст. 433 КПК України необхідно також з'ясувати: вік неповнолітнього; стан його здоров'я та загального розвитку; характеристику особи, умови життя і виховання неповнолітнього; обставини, що негативно впливали на його виховання; наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. Невстановлення зазначених обставин свідчить про істотну неповноту провад­ження у справі. У постанові Пленуму Верховного Суду від 26 червня 1981 р. № 5 зазначено, що в разі, коли не встановлені обставини, передбачені ст. 433 КПК України, і неможливо усунути таку неповноту досудового слідства в судовому засіданні, суд повинен повернути справу на додаткове розслідування.
http://radnuk.info/posibnuk/advokatyra/470-dovidnuk/8170-811-----.html

Відповідно до чинного законодавства примусові заходи
виховного характеру можна застосовувати до особи, яка у віці від
14 до 18 років учинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а
також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з
якого може наставати кримінальна відповідальність, учинила
суспільно небезпечне діяння, що має ознаки дії чи бездіяльності,
передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) (далі - КК).
Примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
- у разі постановлення судом рішення про звільнення
неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1
ст. 97 КК ( 2341-14 );
- до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати
кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння
(ч. 2 ст. 97 КК ( 2341-14 );
- при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до
ч. 1 ст. 105 КК ( 2341-14 ).
Якщо в матеріалах справи крім зазначених наявні й інші
підстави для звільнення неповнолітнього від кримінальної
відповідальності (наприклад, передбачені статтями 45-49 КК
( 2341-14 ), які за правовими наслідками є більш сприятливими для
забезпечення його інтересів, мають бути обрані саме ці підстави.

3. Представники органу у справах неповнолітніх, на який
покладено виконання судового рішення про застосування до
неповнолітнього примусових заходів виховного характеру,
зобов'язані здійснювати ефективний контроль за його поведінкою і в
разі ухилення від застосування призначеного судом заходу постійно
аналізувати й усувати причини ухилення та запобігати йому в
подальшому.
Ухиленням від застосування примусових заходів виховного
характеру слід вважати таку поведінку неповнолітнього, коли він
без поважних причин протягом установленого строку систематично
порушує або не виконує умови застосування визначеного судом заходу
(заходів) - не дотримує встановлених судом обмежень свободи дій
або вимог щодо його поведінки; не піддається виховному впливу та
ухиляється від контролю батьків чи осіб, які їх заміняють,
педагогічного або трудового колективу; відмовляється відшкодувати
майнові збитки; не виконує умов угоди про примирення; самовільно
залишає школу чи училище соціальної реабілітації або систематично
порушує порядок перебування в цих установах; тощо.

4. Судам слід мати на увазі, що передбачений ч. 2 ст. 105 КК
( 2341-14 ) перелік примусових заходів виховного характеру є
вичерпним. Поряд із застосуванням одного чи декількох із них суд
може в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому
вихователя з урахуванням позитивних даних про певну особу та її
здатності благотворно впливати на поведінку неповнолітнього. Ця
особа має підтвердити у судовому засіданні свою згоду бути
вихователем.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-06

Обов’язок батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, батьки (усиновлювачи) або опікуни чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, є неплатоспроможними або померли.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
http://www.13.rovno.ua/