Я сьогодні наче гумовий мячик:
Метушусь, йоржуся, човгаюсь
Банку кавових зерен з'їла, неначе 
Або краще неначе я - підводний атомний човен

Полювальник на розкидані по дну перли 
Включений на повний вперед
А всі матроси і капітани померли
І я вкотре влітаю ув очерет.

А може, я їжачок, ні, їжачиха, 
Котру застала осінь зненацька
І діти мене забрали додому - втіха
Я їм тепер і цяцька

Тепер у мене молоко і хліб
І стара картонна коробка в кутку під кріслом
От скажіть, ви так змогли б?
Я не змогла. тісно.

Я почала метушитися, йоржитись, наїжачуватись
Перевернула блюдце, куховарку розлила
Поколола пальці малим до плачу
Я хотіла, де  листя, болота і злива

Туди, де власні чекають діти,
У кубло, холодне й незатишне навіть
І людей, загалом не сердитих,
Я у той момент ненавиділа.

хух. 

Відпустило. я не їжак і не човен.
І навіть не гумовий м'ячик.
День білий. ніч чорна. 
Видужуй, чуваче.