Цивілізація

усміхніться

Старенька Юстина сиділа на лавці біля воріт, виглядаючи з паші череду, яка чомусь припізнювалась. Тут же таки об'явилась і невгамовна сусідка Дунька, яка все знала і не могла не повідомити всім про всіх.

 А так як язик був у неї справді без кісток, то й працював він безупинно. Так було й нині.

 Саме на той час вулицею пройшла молоденька жіночка. Ще й не дуже язик повернеться сказати "жіночка" - худесеньке, дрібнесеньке, але черевце гарбузиком видавало - при надії.

- Добрий день! На сонечку грієтесь?

- Здоров будь, Дуню.Гріємось, - привітно відказала бабця Юстина.

 Ото й усієї мови було, а Дуньці немов заціпило.

- Ти чого, мов ошелешена?

- Та глянь же: всього місяць після весілля, а вона вже от-от розв'яжеться!

- Темнота ти дрімуча, Дунько! Чи може й справді на сонці перегрілась? Зараз же навіть курчат лампою висиджують. А дівчата, думаєш, дурні, - носять, як ми колись по дев'ять місяців? Видно, лампою погріють, і через два місяці після весілля - родини! Це тобі не що-небудь, а, як кажуть онуки, цивілізація, о!