Пора зізнатись!

    Я полюбила тебе з першого погляду більше 12 років тому , у свої 34, навіть і не сподівалась на таку чудову нагоду пізнати тебе і (о,чудо!) назвати СВОЇМ. Непросто складались стосунки, ти- такий крутий хлопець, не для всіх доступний, а я, хоч і старша була , але така недосвідчена... Соромно зізнатись, скільки зробила дурниць і скільки разів ледь тебе не втратила. Я назвала тебе Петриком, хоча ім'я у тебе значно солідніше, я доглядала тебе як дитину і дуже переживала, коли ти іноді "виходив з ладу".  Ні дня без тебе я собі не уявляю. Ти подарував мені інше життя, новий Всесвіт , нових друзів. І всі ці роки ти був вірний мені, беріг усі мої таємниці, іноді демонстративно показуючи, як не любиш "чужі руки". Тепер я постійно слідкую, щоби не потрапити до тебе в рабство (хоч усі мої близькі стверджують,що це вже факт).       І такий сьогодні настрій, що несила терпіти і хочеться розказати усім, як же я люблю свій комп'ютер...