Я полюбила тебе з першого погляду більше 12 років тому , у свої 34, навіть і не сподівалась на таку чудову нагоду пізнати тебе і (о,чудо!) назвати СВОЇМ. Непросто складались стосунки, ти- такий крутий хлопець, не для всіх доступний, а я, хоч і старша була , але така недосвідчена... Соромно зізнатись, скільки зробила дурниць і скільки разів ледь тебе не втратила. Я назвала тебе Петриком, хоча ім'я у тебе значно солідніше, я доглядала тебе як дитину і дуже переживала, коли ти іноді "виходив з ладу".  Ні дня без тебе я собі не уявляю. Ти подарував мені інше життя, новий Всесвіт , нових друзів. І всі ці роки ти був вірний мені, беріг усі мої таємниці, іноді демонстративно показуючи, як не любиш "чужі руки". Тепер я постійно слідкую, щоби не потрапити до тебе в рабство (хоч усі мої близькі стверджують,що це вже факт).       І такий сьогодні настрій, що несила терпіти і хочеться розказати усім, як же я люблю свій комп'ютер...

" Істина анітрохи не страждає від того, що хтось її не визнає."

                                                                        Ф.Шіллер

05.08.10 19:39

 Мені небагато треба –

Тільки щоб поряд – ти,

Тільки веселку в півнеба,

І до тебе по ній дійти.

Любові повінь весняну,

Ніжності перший сніг,

Цілунків присмак медвяний ,

Тих, що для мене зберіг.

Синіх очей таємницю,

Лісу осіннього сум,

Ясних зірок зірниці,

Світло чарівних дум.

Дотику силу таємну,

Сутність, що ти відкрив.

Пристрасть мою незбагненну,

Яку вітерцем розбудив.

Подиху мед і м’яту ,

Рук дорогих тепло

І дві години – за свято...

Вдячність, що це було.

Хіба я багато хочу?

Дощику пісеньку чути,

Дні , вечори і ночі

твоєю коханою бути.