Не говориш українською -- менше живеш!

  • 21.09.12, 22:56

© Юрiй КОНКЕВИЧ, Експрес


Не говориш українською -- менше живеш!


Луцький медик Олександр Харченко виявив цiкаву закономiрнiсть: нешанобливе ставлення до рiдної мови... скорочує життя


Звiсно ж, перша реакцiя на таке твердження — це подив i, м'яко кажучи, недовiра. Проте дослiдник має свої аргументи. 

— Пане Харченко, обґрунтуйте свої висновки... 

— Почну з того, що Земля — це рiдинний субстрат, на поверхнi якого є тоненький шар земної кори. Планета крутиться в холодному космосi й створює сильну вiбрацiю (це можна порiвняти з вiбрацiєю колеса автомобiля). 

Тим часом медицина досi не може з'ясувати, для чого у людини бiля горла є маленька вигнута кiсточка — пiд'язикова. Давнi китайцi стверджували, що до неї iнформацiйно пiд'єднанi всi м'язовi системи органiзму. Отож, пiд'язикова кiстка своєрiдно зав'язує на собi рефлекторнi процеси, бо вiдчуває вiбрацiю Землi та м'язiв. I вiбрує вона вiдповiдно до територiї проживання людини. Через цi специфiчнi особливостi диво-орган бере участь у мовному процесi. 

Ось ви чуєте мою полтавську говiрку? Я не можу iнакше говорити, бо народився на Полтавщинi. Тому мiй язик вимовляє специфiчне полтавське "ел". Француз говорить з прононсом, а iталiєць (там ще є додаткова вiбрацiя моря) — дуже швидко. Британець мусить не закiнчувати слова, ковтати їх — це вiчний туман змушує його закривати рота. Тож кожна частина планети вiбрує по-своєму, створюючи специфiку мови". 

— А як це позначається на практицi? 

— Наша мова залежить не тiльки вiд роботи так званих мовних м'язiв та язика, але й вiд пiд'язикової кiстки, що поєднана з оститими вiдростками черепа. Якщо ж порушити природний процес передачi iнформацiї вiд цiєї кiсточки до м'язiв, людина пiдхоплює болячку. 

Ось я порiвняв збiльшення кiлькостi росiйськомовних в Українi зi збiльшенням смертностi українцiв. I замислився: "Чому українцi живуть чи не найменше в Європi? Можливо, причина у суржику, яким вони спiлкуються?. Виходить, що людина ламає рiдну мову, а вiдтак ламає й тiло. 

Я випробовую своє вiдкриття на практицi читанням. Приходить до мене, примiром, у Польщi пацiєнтка з проблемами постави. Прошу її почитати вiрш Мiцкевича iдеальною польською. Коли людина говорить рiдною мовою, буквально на очах починається зцiлення. Змiнюється насамперед її постава — усi м'язи починають зразково працювати. Чому? Бо пiд'язикова кiсточка iнформує 
вестибулярний апарат. 

— Виходить, що правильно спiлкуючись, ми ще й оздоровлюємося? 

— Про те, що язик — це друге серце, казали ще давньокитайськi цiлителi. Медицина тибетська та iндiйська довели, що дiабет — це саме проблема кривомовностi. Тому дiабетикам раджу послухати свою мову через диктофон i вимiряти рiвень цукру в кровi. Потiм вголос почитати Лесю Українку, Iвана Котляревського чи Iвана Франка i ще раз вимiряти рiвень цукру у кровi. Результат вражає! 

Тож моя порада проста: щоб запобiгти хворобам, говорiть щирою українською i спiввiбруйте з рiдною землею.

Кияни 11-го століття розмовляли майже сучасною українською мовою

  • 21.09.12, 21:50

© Олексій Редченко

Кияни 11-го століття розмовляли майже сучасною українською мовою

12:29 21.09.2012

Написи тисячолітньої давнини на стінах Софії Київської мають майже всі риси сучасної української мови. Живу мову київських графіті цілком доречно називати українською мовою зразка раннього середньовіччя.


Софія Київська. Заснована Володимиром Великим у 1011 році як храм-меморіал династичного шлюбу з візантійською принцесою Анною.

Софія Київська. Заснована Володимиром Великим у 1011 році як храм-меморіал династичного шлюбу з візантійською принцесою Анною.

ОЗНАКИ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРОПИСУ НА ГРАФІТІ ХІ-ХІІІ СТ. 

Ці написи — відомі як графіті — свідчать, що кияни XI-XIII ст. не були «праросіянами». «Найстаріша наша літературна мова не була живою українською мовою, оскільки це була мова церковнослов’янська, що прийшла до нас разом із християнством, — писав у своїй класичній праці «Філологія та погодінська гіпотеза» славіст Агатангел Кримський, — проте жива наша мова вдиралася в літературну церковнослов’янщину ізмінювала потроху чужий правопис так, щоб він був легший для нашої людності», бо «переписувачі багато чого змінюють в правопису, вносячи риси власної вимови». 



Проаналізувавши писемні пам’ятки Київщини ХІ-ХІІ ст., дослідники знайшли в них численні риси саме українського живого мовлення. 

«Читач може пересвідчитися, що в «Ізборниках Святослава» 1073, 1076 рр. достатньо ясно віддзеркалюється малоруська мова, — пише Агатангел Кримський, — звичайно, не наша сучасна, а лише така, що її мали малоруські предки в XI ст.» За що знищило НКВД ученого на початку Другої світової? — Саме за ці висновки: «Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого має здебільша вже всі сучасні малоруські особливості». 

З ним солідаризувався лінгвіст Олексій Шахматов: «Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі XI ст. — цілком рельєфна, певно означена, ярко-індивідуальна одиниця, і в ній аж надто легко і виразно можна розпізнати прямого предка сучасної малоруської мови». 

Та в часи тих дискусій ще не були досліджені графіті. Хоча видряпувати на стінах соборів було заборонено церковним статутом Володимира Великого, «порушники» знайшлися — від ремісників до князів. Написи, зроблені на внутрішніх стінах Софії та інших соборів княжого Києва, стали об’єктом прискіпливих 30-річних досліджень Сергія Висоцького, вже перша монографія якого в 1966 році «потягнула» одразу на докторську. 

Агатангел Кримський зазначав: «В українців X ст. з’являється дуже м’який звук «і» зі старого дифтонга «іє». Тоді як на півночі цей дифтонг з XI ст. почав обертатися на «є», в Києві XI ст. — на «і»… Це головна ознака української вимови того часу». Цю ознаку ми знаходимо і в київських графіті: «в морі», «на Желяні», «апріля». 

 
 
Напис «Господи помози рабу своєму Петрові». 

 
Фотоадаптація напису. 

Тут і зменшувальні, суто українські, форми чоловічих імен — Остапко, Іванко, Жадко (від Жаден), Марко. Сучасне українське «прізвище» вигулькує в напису XII ст. — «Господи, помози рабу своєму, Ігнатові. А прізвище (ПРЪЗЪВИЩЬ) моє Саєтат». 

У графіті княжого Києва ХІ-ХІІІ ст. фіксуємо такі суто українські граматичні ознаки: 

— кличний відмінок іменників: владико, Стефане, голово; 
— закінчення «у» в родовому відмінку однини чоловічого роду: спору (з того спору); 
— форму дієслів без «т»: пече; 
— дієслова минулого часу, що закінчуються на «в» : писав, ходив, молив; 
— дієслова із закінченням «-ти»: долучити, писати, скончати; 
— м’яке «ц» наприкінці слів: чернець, (помилуй) Валерця, поможи Архипцю… 
— прикметники втрачають на кінці «я»: многопечальна, благодатніша. 

 
Приклад кличного відмінку іменників. 

Ось напис XI ст., який читаємо в книзі історика Сергія Висоцького, вимушено виданій в брежнєвські часи російською: «Мать, не желая ребёнка, бежала прочь…». Фотооригінал засвідчує: «Мати, не хотячи дитичя, біжя гет…» 

У графіті «Господи, помози рабу своєму Луці, владичину дяку…» маємо перехід «к» в «ц» у давальному відмінку однини (Лука – Луці). І зміну приголосної «к» перед суфіксом «-ин» на «ч» (владика – владичин) — у повній відповідності із сучасним «Українським правописом». 

 
Графіті «Господи, помози рабу своєму Луці, владичину дяку…». 

«УКРАЇНСЬКА МОВА МАЄ ДОВШУ ІСТОРІЮ, НІЖ РОСІЙСЬКА» 

Але річ не в тім, на скільки відсотків сучасна українська мова співпадає з мовою наших предків. Тут справа більше політична: ми у 2008-му — прямі нащадки тих, хто складав етнічне ядро Русі в 1008-му. «Україна складала ядро Київської Русі», — констатує британський Словник Хатчінсона («Ukraine formed the heartland of medieval state of Kievan Rus which emerged in the 9th century». The Hutcinson dictionary of World History, 1993 (1994)». 

«Живу» мову київських графіті цілком доречно називати українською зразка раннього середньовіччя. Як роблять, скажімо, англійці. Хоча їхня «жива» мова оновилася щонайменше на 50% від «turning point» — поворотної точки (1066 р.), як називають англійці пришестя норманів. 

 
Василь Тімм. «Краєвид старого міста з Ярославого валу», 1854 р. 
Ліворуч — Собор Св. Софії.
 

Захід відходить од звички дивитися на слов’янський світ очима Москви. В авторитетному «Словнику мов» Ендрю Долбі (Dictionary of Languages. Andrew Dalby. Bloomsbury, 1999. London), де фігурують старослов’янська (Old Slavonic), церковнослов’янська (Church Slavonic), про українську мову написано чорним по білому: «вона має довшу історію, ніж російська» (Ukrainian has longer history than Russian). І про те, щоУкраїна — «та територія, звідки праслов’янська мова (protoslavonic language) поширювалася зокрема й на північ — до Білорусі та Новгорода». 

ЗАБУТИЙ 

У публікаціях часів СРСР Сергій Висоцький майже не торкався українських рис відкритих ним графіті. 

 
Сергій Висоцький. 
Фото з архіву його вдови О. В. Спасокукоцької-Висоцької.
 

Схвально поставившись до спроби автора цих рядків зібрати такі написи в один реєстр (із праць «Давньоруські написи Софії Київської ХІ-ХІV ст.» (1966), «Средневековые надписи Софии Киевской ХI-ХVІІ ст. (1976), «Киевские граффити ХІ-ХVІІ вв.» (1985)), він зауважував, що в колишньому СРСР написати про таке було неможливо в принципі. Згодом у 1998 р. вийшла його остання праця — «Київська писемна школа Х – ХІІ ст.», де є розділ «Палеографія та деякі особливості писемної Київської школи, властиві українській мові». Він пішов із життя в той день, коли прийшла телеграма про її вихід. 

Життя доктора наук не менш дивовижне, ніж його відкриття. Отримавши в юності травму хребта і набувши туберкульозу кісток, Висоцький провів близько 10 років у ліжку, а як одужав, то став істориком. Його монографії на чільному місці тримав художник Ілля Глазунов, домагаючись «аудієнції» та автографа автора. Високо цінив його покійний академік Борис Рибаков. 

Відкриття графіті — це тривалі пошуки, підбір спеціального бокового освітлення, реставрація напису, обробка фото, аналіз особливостей написання кожної літери, притаманні певному часу. І так довгих 30 років: Золоті ворота, Свята Софія, Видубицький монастир, Успенський собор Києво-Печерської Лаври, Церква Спаса на Берестові, Кирилівська церква. 

Сьогодні на стінах Софії є дошка з іменами меценатів, що дали гроші на реставрацію. Але нема імені того, хто відкрив нам багатство графіті. Цього року в грудні виповнюється 10 років з дня смерті Сергія Висоцького. Хотілося, щоб його ім’я було належно вшановано і оцінено до того часу. 

Бо усі напрацьовані істориком фотоматеріали — десь глибоко у скринях Музею Києва. І навіть убогого напису, що в 1990-х безстрасно інформував: «Виявлено близько 300 давньоруських написів — графіті — унікальних пам’яток писемності (досліджені С. Висоцьким)» — у Софії вже нема. Потрібно зробити відповідну експозицію в стінах собору і включити цю інформацію про графіті до обов’язкового екскурсійного мінімуму, надто для наших школярів. Адже в Софії є спеціальна екскурсія по графіті, але тільки на замовлення. 


 

 

Справжній рейтинг ВО Свобода

  • 17.09.12, 23:56

© Богдан Свириденко, Газета.ua


Справжній рейтинг ВО Свобода - 14% - Олександр Шевченко


Професор права, №5 у виборчому списку ВО Свобода Олександр Шевченко заявив, що справжній рейтинг ВО Свобода - 14%.


Ті рейтинги, що отримують такі соціологи як Копатько та Бекешкіна, вони подають їх спочатку до Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів України та СБУ, а оголошують зовсім інші - заявив Олександр Шевченко. 


Зарплата на американських шахтах Ріната Ахметова

  • 14.09.12, 20:14

Зарплата на американських шахтах Ріната Ахметова в 12 разів вище, ніж на українських


Про це йдеться в уточненому за підсумками перших п’яти місяців поточного року бізнес-плані групи "Метінвест" на 2012 рік, який є в розпорядженні "УкрРудпром". Середній річний фонд оплати праці (з нарахуваннями) на одного працюючого в групі "Метінвест" в 2012 році складе 12 555 доларів.


Лідерами за розміром середнього річного фонду оплати праці (з нарахуваннями) на одного працюючого в рамках "Метінвесту" є швейцарська компанія Metinvest International SA (211 347 доларів), американська вуглевидобувна компанія United Coal Company (132 613 доларів) і український головний офіс групи – " Метінвест Холдинг "(65656 доларів). 

Для прикладу: аналогічний показник по гірничодобувному дивізіону "Метінвесту", куди входять тільки українські активи групи, становить 10831 долар. 

Серед аутсайдерів по оплаті праці в "Метінвесті" – Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча (8952 долари), Комсомольське рудоуправління (8340 доларів) і "Донецьккокс" (8131 долар). 

Група "Метінвест" є загальновизнаним монополістом на ринку металургійної і залізорудної продукції в Україні. Контрольний пакет "Метінвесту" (71,25%) належить Рінату Ахметову. 


Вольф-Дітріх Гайке про українську Дивізію.

  • 14.09.12, 20:07


© Вісті Комбатанта

Вольф-Дітріх Гайке про українську Дивізію


"Хай ця праця внесе ясність щодо заслуг українців у боротьбі за справжню демократію та хай буде визнанням хоробрості і порядності її вояків, які свій меч до кінця війни тримали чесно та залишили його незаплямленим". В.-Ф. Гайке




У видавництві "Мандрівець" вийшла книжка "Українська Дивізія "Галичина" Вольфа-Дітріха Гайке, німця за національністю, офіцера штабу Дивізії. У книзі автор розглядає це формування як бойову одиницю, дає характеристику українським воякам із погляду військового, без жодних політично-ідеологічних нашарувань. Він описує бойовий шлях Дивізії від створення до здачі в полон західним альянтам. 

Книга проілюстрована архівними світлинами і мапами бойових дій всього шляху Дивізії. Гайке наголошує на відмінностях українського вояка від німецького, його переваги і недоліки, що не завжди враховувалося німецьким командуванням. Він дає аналіз стосунків між німцями і українцями, характеризує поведінку одних і других в бою. Книжка буде цікавою військовим, історикам, дослідникам і просто читачам. Написана доступною мовою. 

Книжка була видана німецькою, англійською мовами, а українською – тільки у канадському виданні, в перекладі Романа Колісника, нинішнього головного редактора міжнародного часопису «Вісті Комбатанта». 


Українські боксери до Олімпіади вистригли козацькі чуби

  • 05.08.12, 21:56






Перед вильотом до Лондона боксери вирішили підкреслити імідж представників сильного народу. Як пишуть izvestia.com.ua, на урочистих проводах олімпійської збірної спортсмени постали в козацьких шликах. У половини з них із-під цих шапок стирчали чуби. 

За словами срібного призера чемпіонату світу з боксу в категорії до 69 кг Дениса Берінчика, ідея традиційної козацької зачіски виникла ще торік. Сам Денис уже боксував із оселедцем. Згодом домовився з друзями по збірній, що якщо будуть олімпійські ліцензії - будуть у Лондоні й українські чуби. 

Хлопці вважають, що така зачіска додає їм грізного вигляду і популяризує козацьку історію. Капітан боксерської збірної, чемпіон світу з боксу в вазі до 91 кг Олександр Усик розповів історію придбання оригінальних головних уборів: 

- Ми з Дениском (Берінчиком - gazeta.ua) захотіли козацькі шапки. Але не звичайні, а з прапором України. Знайти їх не було складно: замовили в інтернеті - і ось вони у нас. 

На запитання, чи готовий Олександр, якщо завоює чергову медаль, змінити ще й зачіску, він, знімаючи з голови козацьку шапку, показав виголену чуприну: 

- Яка ще потрібна зачіска? Вона вже в мене є! 

В розміщеному на сторінці Федерації боксу України інтерв’ю кримчанин Олександр Усик сказав, що козацтвом захоплюється з дитинства: 

- Дуже міцні дядьки були, рубали голови ворогам направо й наліво. Справжні воїни, справжні чоловіки. Захищали державу, піклувалися про свої родини, про народ. Вороги боялися козаків, бо ті давали таку відсіч - мало не покажеться. Вміли жити, кохати, веселитися. 

Уродженець Луганщини Денис Берінчик відомий тим, що на першому для себе чемпіонаті світу 2011 року виборов срібло. Крім того, українські боксери тоді здобули ще 4 золота, зайнявши переможне загальнокомандне місце, через що українська боксерська ватага вважається наразі найсильнішою. 

Про козацького чуба Денис говорить, що це не тільки прикраса: 

- Це символ воїна. В бою козаки впізнавали один одного по чубу. Нас теж впізнають на Олімпіаді в Лондоні. І надовго запам’ятають.

Треба розстріляти усіх, хто сидить у Верховній Раді, - священик

  • 12.07.12, 00:14

       ЗАГАЛЬНОПОЛІТИЧНІ ТА СУСПІЛЬНІ НОВИНИ

© Євген БОРІСОВ, Газета.ua

Треба розстріляти усіх, хто сидить у Верховній Раді, - священик

20:10 12.06.2012

У Львові на круглому столі священик розповів притчу про розстріляних депутатів.


Отець Іван розповів притчу про депутатів. Фото: gazeta.ua

Отець Іван розповів притчу про депутатів. Фото: gazeta.ua

"Приходить молодий хлопець до старого чоловіка і питає: "А що треба зробити, щоб жити краще?". А дід йому відповідає: "Треба прийти у Верховну Раду і розстріляти усіх, хто там сидить. А потім прийти на похорон і розстріляти усіх, хто прийшов попрощатися із усіма, хто сидів у Верховній раді. Отоді й жити стане краще".  Отже справа не легка, але її потрібно робити", - резюмував отець Іван.  Пізніше священик пояснив, що має на увазі боротьбу політичну, а не фізичну і благословив на чисті наміри політичних діячів та активістів від КОДу. 

Короткий план дій з порятунку української мови

  • 12.07.12, 00:06

     ЗАГАЛЬНОПОЛІТИЧНІ ТА СУСПІЛЬНІ НОВИНИ

© Roman Motychak

Короткий план дій з порятунку української мови

12:12 4.07.2012


1. Перевірили чи є українська мова мовою Вашого профілю у Фейсбуку;  1.1. Якщо ні - виправили на українську.  2. Перевірили чи є українська мова мовою Вашого профілю у Твіттері  2.1. Якщо ні - виправили на українську.  3. Перевірили чи є Ваша Вінда/МакОС/чи_як_Ви_там_збочуєтеся_ще українською.  3.1. Якщо ні - виправили на українську.  4. Перевірили, чи є Вам що сказати про Вашу сферу діяльності на http://uk.wikipedia.org/  4.1. Якщо є, то  4.1.1. запланували написати мінімум 10 статей  4.1.2. виправити мінімум 10 статей, в яких Ви, як професіонал, бачите помилки  4.1.3. виконали п.п. 4.1.1. і 4.1.2.  4.1.4. витрачаємо мінімум по годині часу на день щодня крім неділі на діяльність, описану в п.п. 4.1.1. і 4.1.2.  5. Перевірили чи є у Вас український Skype  5.1. Якщо ні - виправили на український.  6. Перевірили чи є українська мовою браузерів, якими Ви користуєтеся для виходу в інтернет.  6.1. Якщо ні - виправили на українську.  7. Якщо немає варіанту української мови для усіх згаданих мною програмних продуктів,  7.1. зв’язалися з виробниками відповідних програмних продуктів  7.2. запитали чому немає, коли буде і як можна пришвидшити щоби було?  7.2.1. виконуємо надані виробниками рекомендації. Конкретно для Твіттера перекладами можна займатися отут: http://translate.twttr.com/home  7.2.2. поширюємо інформацію по соцмережах для збільшення аудиторії, яка буде допомагати виробникам у цьому нелегкому питанні  7.2.3.сигналізуємо про завершення українізації того чи іншого продукту/послуги  7.3. У випадку варіанту відповіді на питання, сформульовані у п.7.2. в стилі "та ідіть Ви..."  7.3.1. поширюємо інформацію про даного виробника/бренд і т.д. чим ініціюємо тиск на нього  7.3.2. у випадку неймовірно впертого виробника (впертістю вважається відсутність чіткої відповіді на питання КОЛИ буде українська версія) ініціюємо бан продукції.  8. Боротьба з русифікацією  8.1. Припинили споживати контент російською мовою  8.1.2. Припинили дивитися телевізор російською мовою.  8.1.1 Якщо потрібно вивчити будь-яку іншу мову для того щоби дивитися новини рідною і даною іноземною - почали вивчати іноземну мову. Курси є при будь-якому посольстві.  8.2. Перестали читати новини російською мовою.  8.2.1. - див. 8.1.1.  8.3. Активна позиція по споживанню рекламного контенту  8.3.1. Знайшли російськомовну рекламу на будь-якій мережі, яка підтримує зворотній зв`язок (Фейсбук, Твіттер, Любе і Різне)  8.3.2. Пожалілися на те, що дана реклама не відповідає мові, якою Ви спілкуєтеся.  9. На виконання комплексу п.п. 7. і 8. виділяємо ще по 1 годині на день додатково до п. 4.1.4.  10. Пам`ятаємо, що в українській розкладці"г" = правий Alt + г. 

Єврейські ярлики.

  • 03.06.12, 17:41

  НАУКА Й ОСВІТА

© Д-р Уільям Пірс, політолог (США)

Єврейські ярлики

19:26 2.06.2012

Якщо я виступлю проти шлюбів білих і небілих, позаяк, на мою думку, такі шлюби сприяють знищенню моєї раси, — єврейські ЗМІ негайно оголосять мене “расистом”. Але ті ж самі ЗМІ не прохопляться жодним критичним словом на адресу якогось ізраїльського керівника, котрий висловить тривогу з приводу шлюбів між євреями та неєвреями. Ба навіть більше того — такі, приміром, засоби масової інформації, як “Нью-Йорк таймс”, регулярно закликають євреїв одружуватися тільки з єврейками. І ніхто це не називає расизмом...


Пірс Вільям Лютер, англ. William Luther Pierce (1933–2002) — американський політолог, засновник організації Національний альянс. За першою освітою — фізик, мав звання професора Орегонського університету. У 1966 році залишив викладацьку діяльність і став однією з найвідоміших фігур руху прибічників білого панування у США.

Пірс Вільям Лютер, англ. William Luther Pierce (1933–2002) — американський політолог, засновник організації Національний альянс. За першою освітою — фізик, мав звання професора Орегонського університету. У 1966 році залишив викладацьку діяльність і став однією з найвідоміших фігур руху прибічників білого панування у США.

“Тероризм” і “терорист” стали віднедавна найуживанішими словами на телебаченні та в інших контрольованих євреями американських засобах масової інформації. Ми знову й знову чуємо про Аль-Каїду, про іракський та палестинський тероризм, чуємо, як уряд Буша вимагає від Ясіра Арафата арешту будь-якого палестинця, названого в Ізраїлі “терористом”... Але ми ніколи не чули про тероризм самого Ізраїля або Сполучених Штатів. І справа тут не в діях тої чи іншої сторони. Головне тут — як схарактеризувати ці дії.  Коли палестинці використовують проти ізраїльтян бомбу-машину або бомбу-людину — це тероризм. А коли ізраїльтяни підступно вбивають з гелікоптерів палестинських лідерів — то це вже чомусь не тероризм. Повітряна атака Усами бен Ладена на Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку та на Пентагон — це терористичний акт, а скидання американських авіабомб на Кабул чи Кандагар — це вже щось зовсім інше...  Міркуючи над цими подвійними стандартами, мимоволі згадуєш, як у 1967 році ізраїльтяни спробували потопити американський воєнний корабель “Свобода”. Після цієї акції планувалося звинуватити в усьому єгиптян і тим самим нацькувати США на Єгипет. Спроба провалилася, хоча при цьому й загинули 35 моряків “Свободи”. Але контрольовані ЗМІ не тільки не назвали це тероризмом, а й зробили усе, аби замовчати справу. Отже, усе дуже просто: тероризм — це коли хтось нападає на євреїв, а коли самі євреї нападають на когось (навіть на свого наймогутнішого заступника — США) — це вже ніякий не тероризм. За такою логікою Усама бен Ладен — “терорист № 1 у світі”, а Аріель Шарон — миротворець.  У цьому відношенні становище уряду США сьогодні є іншим, ніж 30 років тому — під час війни у В’єтнамі. Тоді, звісно, боси мас-медіа не вважали В’єтконг чи Північний В’єтнам ворогами Ізраїлю, отож контрольовані євреями ЗМІ повсякчас таврували американських політиків та військовиків як “убивць дітей” та “паліїв війни” (це, до речі, було однією з причин того, що США боролися проти в’єтнамських комуністів не надто енергійно і зрештою програли війну). А зараз американські політики навіть помислити не можуть про те, щоб стримувати реакцію силових установ США на дії близькосхідних ворогів Ізраїлю. Бо будь-яке “стримування” негайно потягне за собою ярлик “ліберального ставлення до тероризму”...  Зі всього сказаного зрозуміло, що наліплювані мас-медіа ярлики “тероризм” і “терорист” не мають нічого спільного з об’єктивним висвітленням геополітичних процесів і є лише знаряддям пропаганди, здійснюваної в інтересах євреїв. Точнісінько з такою ж самою метою використовуються і ярлики “расизм” і “расист”. Якщо я, приміром, виступлю проти шлюбів білих і небілих, позаяк, на мою думку, такі шлюби сприяють знищенню моєї раси, — єврейські ЗМІ негайно оголосять мене “расистом”. Але ті ж самі ЗМІ не прохопляться жодним критичним словом на адресу якогось ізраїльського керівника, котрий висловить тривогу з приводу шлюбів між євреями та неєвреями. Ба навіть більше того — такі, приміром, засоби масової інформації, як “Нью-Йорк таймс”, регулярно закликають євреїв одружуватися тільки з єврейками. І ніхто це не називає расизмом...  Упослідження американських політиків перед контрольованими мас-медіа дає змогу єврейським громадам США висувати зі свого середовища “урядових експертів” мало не з усіх питань життя. Тепер ось з’явилися й “експерти з тероризму”... Чимало їх отримали від ЗМІ та уряду квазіофіційний статус, і саме вони вказують владі, кого треба вважати “терористом”... При цьому ви ніколи не натрапите в мас-медіа на критичну думку щодо криміналізованих єврейських організацій. Якщо вони і згадуються, то їх ніколи не називають “небезпечними”, “злочинними” або “терористичними”. Це стосується, приміром, “Єврейської ліги захисту”. Маючи дуже погану репутацію, вона разом із тим примудряється відкараскуватися від усіх висунутих проти неї звинувачень. Цьому сприяють потужна підтримка з боку мас-медіа, а відповідно і мляві дії влади. У 1985 році “Ліга” вчинила 37 терористичних актів і була визначена ФБР як “друга найактивніша терористична група у Сполучених Штатах”, що “побила рекорди мафії”. Але, як неважко здогадатися, інформація про звіти ФБР з цього питання у газетах не з’явилась...  ФБР зацікавилася “Лігою” через здійснені нею в 1985 році теракти проти каліфорнійських офісів “Американсько-Арабського антидискримінаційного комітету” (тоді загинув регіональний директор комітету А. Одег). Рятуючись від переслідування, ряд членів “Ліги” втекли до Ізраїлю, а сама “Ліга” діяла й надалі, і ЗМІ не чіпляли на неї ніяких ярликів. Аж ось напередодні Нового 2002 року ФБР заарештувало в Лос-Анжелесі голову цієї групи Ірва Рубіна та її “єврея № 2” Ерла Кругеля. Вони готували бомби для підриву тамтешньої мечеті та Південнокаліфорнійського офісу конгресмена США Даррела Ісси. Звичайно єврейські громади добре розуміються з конгресменами, але для Д. Ісси — ліванця за походженням — “Ліга” зробила виняток. Головна його “провина” полягала у відсутності ентузіазму в підтримці терористичних дій Ізраїлю...  Якби, приміром, мене схопили під час підготовки до висадження в повітря синагоги або офісу єврейського конгресмена, то весь світ слухав би про це протягом кількох тижнів. Але ви даремно чекатимете такої гласності навколо діяльності “Єврейської ліги захисту” та арешту її керівників. Доки американські засоби масової інформації контролюватимуться євреями, доти ви не почуєте від них жодного обвинувачення у тероризмі на адресу не тільки злочинних єврейських груп США, а й держави Ізраїль (яка, до речі, здійснює терористичних актів більше, ніж усі інші разом узяті країни Близького Сходу).  Ми маємо справу з вельми небезпечним феноменом. Маленька за чисельністю єврейська громада Америки контролює засоби масової інформації і через них наліплює негативні ярлики на будь-яку людину, організацію або цілий народ, які їй не подобаються, а величезна більшість американського народу сприймає цю інформацію без усякої критики й сумнівів. Виставляючи єврейські криміналізовані групи (“Єврейську антинаклепницьку організацію”, “Єврейську лігу захисту” та інші) як такі собі сумирні громадські організації, мас-медіа маскують їх справжню діяльність і тиснуть на правозахисні установи, змушуючи їх відмовлятися від енергійного переслідування злочинців. А от якби проти “Єврейської антинаклепницької організації” була порушена кримінальна справа з огляду на вчинені нею кілька років тому масові викрадення секретних поліцейських файлів, її керівники були б ув’язнені, а сама організація втратила свій бізнес ще до того, як їй поталанило умовити Білла Клинтона пробачити єврейського гангстера — мільярдера Марка Річа... Що ж до “Єврейської ліги захисту”, то її можна було притягнути до відповідальності ще 20 років тому — після першого ж її теракту, і було б урятовано життя багатьох її подальших жертв...  Але наслідки наліплювання негативних ярликів на всіх, хто не подобається євреям, не обмежуються переліченими вище. Ярлик “терорист” стосовно близькосхідних арабів має прямий стосунок до підтримки Сполученими Штатами ізраїльського тероризму (справжнього, а не віртуального), до спричиненої цією підтримкою повітряної атаки на Нью-Йорк і Пентагон у вересні 2001 року і до наступної війни США проти Афганістану... Використання ж єврейськими мас-медіа ярликів “расист”, “неонацист”, “фанатик” значною мірою зумовлює катастрофічну расову політику американського уряду, яка протягом останніх сорока років руйнує наше суспільство. Застосовуючи ці ярлики в новинах, розважальних програмах тощо, мас-медійні магнати вживили їх у наше суспільство, як у дослідах Павлова із собаками, на рівні набутого рефлексу. Коли з телеекрану на якогось політика навісять ярлик “расиста”, пересічний американський глядач подивиться на цього невдаху з жахом та огидою, не замислюючись над тим, чи відповідає ця інформація дійсності. Він не поміркує навіть над елементарними запитаннями: “А що, власне, вчинила ця людина, яку тільки що затаврували як “расиста”? Чому телевізійники хочуть, щоб я її ненавидів? А що таке, до речі, расизм як такий? Чи й справді це така вже й погана і недолуга річ?” Пересічний глядач не перейматиметься усіма цими запитаннями, бо знає, що, коли він скаже щось не дуже толерантне про “расові відмінності” або про неконтрольовану імміграцію, на нього самого одразу ж навісять ярлик “расиста” з усіма відповідними наслідками. Іншими словами, він не скаже нічого проти руйнівної політики уряду США. І руйнування безперешкодно продовжуватиметься...  Наші урядовці обираються на свої посади людьми, чиї думки формуються телебаченням, голлівудськими фільмами, газетами, журналами, індустрією розваг тощо, а все це в Америці майже цілком перебуває в руках євреїв. Таким чином, через ЗМІ вони контролюють мало не все життя США, і треба визнати, що в науці керувати уявленнями широкого громадського загалу вони виявили себе неперевершеними майстрами. Одне з найповажніших місць у цій науці займають негативні ярлики. Величезною мірою саме завдяки їм наша імміграційна ситуація не контролюється владою, американські міста і школи стають все темнішими і темнішими. Ще у 1967 році ми проігнорували теракт ізраїльтян проти корабля “Свобода”, а тепер Джордж Буш беззастережно підтримує Аріеля Шарона — “м’ясника Бейруту”. Саме ці ярлики опосередковано призвели до того, що 11 вересня 2001 року загинули понад 3000 американців, а ми ведемо непотрібні нам війни на Близькому Сході та в Афганістані... Ситуація, як бачимо, неприваблива. Отож треба вже щось зробити, щоб позбавити наших мас-медійних босів можливості провадити свою небезпечну діяльність. Час уже нам перебрати на себе відповідальність за формування громадської думки Америки... 


Курт Масман Свалка в зале заседаний.

  • 20.05.12, 23:38
Курт Масман Свалка в зале заседаний.

Однажды мы проводили митинг в рабочем предместье. Мы — это студенты-национал-социалисты.

Зал заседаний был небольшой. Одно из подразделений СА было выделено для его охраны. В девять тридцать ожидался подход еще одного подразделения СА для предупреждения нападок со стороны коммунистов.

В восемь часов гигант Ширмер, который должен был выступать, засучил рукава рубашки и с довольным видом поплевал на ладони размером с добрую сковородку. Он три года прожил в России и был знаком с тамошними порядками. Возвратившись в Германию, стал национал-социалистом, как говорится, до мозга костей, из тех, кто вгонял буржуазию в дрожь словом «социализм» в разговоре о национал-социализме. Он был отличным парнем! Человеком, которому можно было доверить все свои деньги и который скорее умер бы от голода, чем истратил из них хотя бы пфенниг.

Рассказывали, что он был даже представлен фюреру. Рослый, неуклюжий малый, никогда обычно не лезший в карман за словом, стоял перед ним в оцепенении, тер кулачищем глаза, а потом промямлил: «Добро… Адольф Гитлер…» — и пожал ему руку. И тут же, придя в себя, густо покраснел, выпрямился во весь свой рост, отсалютовал и отошел строевым шагом с широкой улыбкой на лице…

Но вот он прошел сквозь гомонящую толпу и уселся напротив трибуны.

Сложилась удивительная ситуация. В течение получаса не стихали шум и гвалт. Однако никаких явных взаимных оскорблений не было. Тогда Ширмер, этот медведь, вышел к трибуне, скрестил ручищи и с улыбкой взглянул в зал, обстановка в котором была довольно накаленной.

И улыбка его возымела действие. Гвалт постепенно стих, уступив место ожиданию.

В девять тридцать Ширмер ухватил графин с водой, приложил его ко рту и сделал большой глоток, выплюнув затем воду в стакан, стоявший рядом с графином. Взяв стакан, он искусно выплеснул его содержимое на голову мужчины, сидевшего в первом ряду и все время что-нибудь выкрикивавшего, провоцируя собравшихся в зале. После этого Ширмер решительно и громко провозгласил: «Тихо! Я буду говорить!» В зале тут же установилась тишина.

Говорил он простыми, ясными словами на языке, на котором собравшиеся рабочие изъяснялись ежедневно. И они стали внимательно его слушать.

Вдруг посреди зала, где стоял нестихающий шум, на стул вскочил небольшого роста еврей с толстыми очками в роговой оправе на мясистом носу и высоким фальцетом евнуха стал возра жать Ширмеру.

«Медведь» только махнул рукой и продолжил свою речь, возвысив голос, эхо которого, отражаясь от стен, заглушило вяканье еврейчика.

Но тот не отступал от своей цели сорвать митинг, снова и снова что-то выкрикивал, ожесточенно жестикулируя руками.

Ширмер, говоривший о народной судьбе, сделал паузу, во время которой стали слышны выкрики маленького еврея: «Рабочие! Пролетарии! Ваш фронт — международный пролетариат! Ваше…» Дальнейшие его слова были неслышны. Ширмер, спустившийся в зал, прошел сквозь плотное кольцо штурмовиков и направился к оратору, лидеру коммунистов. Еврей прервал свое выступление на полуслове, спрыгнул по-обезьяньи со стула и, хотя находился в окружении 350 своих товарищей, отошел назад. Ширмер пожал плечами, но на лице его появилось зловещее выражение. И он прорычал, обращаясь к залу:

— Рабочие, посмотрите на эту гадину, приведшую вас сюда, и посмотрите на меня. Я такой же рабочий, как и вы! Я тружусь руками, как и вы. Разве вы с ним, а не со мной?

Немного оправившийся от страха еврей прокричал:

— Товарищи, он хочет нас спровоцировать!

Далее Ширмер говорить не мог из-за поднявшегося гвалта. С хмурым выражением лица он возвратился на трибуну, откуда продолжил свое выступление.

Маленький еврей вновь вскарабкался на стул. У него конечно же было основание опасаться, что его товарищи могут подпасть под влияние оратора, и дал сигнал на прекращение митинга.

— Пошли! — завопил он. — Да здравствует Москва! Выходите все!

Сразу же после этого в зале послышались крики, какие-то резкие шумы, удары и возбужденные голоса.

Ширмер, оставшись на трибуне, несколько раз крикнул «Германия!», перекрыв поднявшийся гвалт. «Германия! — это слово прозвучало как зов трубы. Я не знаю, входило ли оно в канву его выступления или же было брошено в зал подобно призыву. Во всяком случае, оратор тут же мощным прыжком спрыгнул с трибуны в зал.

В этот момент главная входная дверь открылась, и в зал буквально ворвался второй отряд штурмовиков. Маленький еврей, минуту назад похожий на несчастного Наполеона, опять было взобрался на стул, да так и застыл как изваяние. Ширмер, раздававший удары направо и налево, приблизился в сопровождении нескольких штурмовиков к людям, окружавшим еврея. Артистичным движением тот спрыгнул со стула, пробежал, как ласка, по залу, лавируя среди возбужденной толпы, и выпрыгнул из окна во двор, разбив стекла, осколками посыпавшиеся на землю.

В зале раздался взрыв смеха.

Большинство коммунистов, прежде всего самые крикуны, покинули зал через боковую дверь. Лишь небольшая кучка красных, в основном пожилые рабочие, сгрудились в углу. Сопротивление этих людей было быстро сломлено, и им разрешили выйти, больше к ним не приставая.

Зал представлял собой картину опустошения. На полу были видны следы крови, несколько стульев сломаны и повсюду мусор, как после кораблекрушения. Некоторые коммунисты, за исключением последней группы, дрались пивными бутылками.

Человек восемь штурмовиков получили самые настоящие ранения от этого оружия. На лицах многих проступала кровь, заливая глаза, так что они двигались буквально ощупью, как слепые.

Несколько коммунистов лежали неподвижно на полу. Когда медики штурмовиков стали перевязывать их раны, пожилой рабочий с чисто выбритым лицом, упорно дравшийся до конца, раздавая удары сам и отражая удары противников, достал из кармана свой партийный билет, снял с лацкана партийный значок и протянул их подошедшему Ширмеру со словами:

— Теперь я излечен!

После того как его перевязали, он подписал бланк заявления о вступлении в национал-социалистскую немецкую рабочую партию…

Представители мелкой буржуазии жаловались на «примитивизацию политики», заявляя, что такие методы, когда люди пробивают друг другу голову, в Германии, мол, не приживутся.

Они не представляли себе, что было поставлено на карту. Борьба за души немцев и за новую Германию велась всеми способами, включая даже драки на митингах, подобных описанному выше.

Мы, студенты-национал-социалисты, не ходили в рабочие кварталы, дабы не получить там головомойку ни за что ни про что. Не старались мы приобрести и лишний десяток голосов на предстоявших выборах, когда цель не оправдывала средства. Мы в основном ограничивались проведением не столь опасных вечерних диспутов академического плана.

И все же мы боролись за немецких рабочих. Мы хотели помочь им найти свое место в национальном движении.

При этом приходилось пользоваться кулаками и даже ножками стульев, чтобы устранить некоторых лидеров различных партий и организаций вместе с их охраной, пытавшихся встать между нами и рабочими.

(Сборник документов о жизни немецкой молодежи в период с 1914-ro по 1934 год / Сост. Берт Рот. Лейпциг, 1934.)