Нова мовна політика

За роки незалежності сфера використання української мови невпинно розширюється: переважна більшість освітянських годин, державний сектор тощо. Однак на сьогодні маються ще величезні резерви для майбутнього. Саме зараз ці резерви треба закріпити за українською мовою.

Звичайно, що найбільші резерви у ЗМІ та в освіті. Щодо ЗМІ, то можна використовувати багато методів. Від найкардинальніших – обкласти податком використання мови ДЕРЖАВНИХ народів (це б дозволило забезпечити розвиток на теренах України автохтонних мов головним чином кримських народів, плюс курдська, ассірійська тощо.  Адже мова державних народів і так захищається у них на батьківщині. Та наші політики цей метод за п’ять хвилин перетворять у могутній Піар засіб для своїх перманентних виборів) до найбільш поміркованих.

Однак найкращі засоби, це ті які не приносять розколу суспільства, а об’єднують його. Чи є такі проекти? Скільки хочете.

По-перше – перевести українські телеканали на рідну мову. Без субтитрів, просто з обов’язковим перекладом. Сьогодні в Україні давно не рідкість люди, що вільно розуміють англійську, французьку, німецьку, італійську, інші мови та передачі цими мовами чомусь перекладаються, а не супроводжуються субтитрами. А чим гірша чи краща англійська за російську?

Надалі – друковані ЗМІ. Якщо періодичне видання має статус загальнодержавного то воно просто зобов’язане друкуватися виключно державною мовою. Бо на сьогодні за деякими даними до 85% текстів – іноземною. Цікавий матеріал цікавий на будь якій мові, і зацікавленості не зменшиться ні у маргіналів, ні у богеми, якщо їхні улюблені рубрики будуть друкуватися українською.

Наступний крок – чи швидше синхронний – масове перевидання класиків світової літератури українською мовою. З найдавніших часів до Коельйо та Роулінг. При чому видання повинні дублюватися для всіх прошарків населення: дешеві екземпляри, середньої вартості та колекційні. Крім класичної необхідно зробити як мінімум три супутні рубрики: скандальна – на таку літературу падка богема, модна – для пересічного громадянина, та сучасна – для ознайомлення українців з досягненнями у цій сфері інших народів. За приклад можна взяти як уже згадуваного Коельйо так і скандально відомого Віктора Суворова. До речі, у випадку з Коельйо все гаразд, а от щодо Суворова – фільм «Акваріум» українською є, а книг – нема.

Телебачення і радіо повинні виділити ефірний час для програм освітянського характеру для дорослих. Це обов’язково мовознавство – ознайомлення з сучасним станом розвитку цієї науки, проведення телесемінарів та уроків, розважальні програми, вікторини, конкурси. Також обов’язково – історія України. На початку навіть потрібно уникати надто провокативних тем, а висвітлювати саме українське бачення історії, історичних подій. Тут взагалі може виникнути ціла індустрія. Обов’язково компонувати комп’ютерні фільми, штибу реклами «Львівського» пива, але більш деталізовано. Таку продукцію користувачі залюбки б купували і на DVD дисках.

Ще досить цікавий пласт – ретро. Якось плавно нам накинули думку, що радянські фільми та пісні озвучуються якоюсь особливою і священною й недоторканою радянською мовою (тільки чогось вона підозріло схожа на сучасну російську), такою собі священною коровою, яку неможливо чіпати без загрози майбутніх ускладнень у цьому житті й прийдешньому також. Але є цікаві експерименти, наприклад – хіт радянського часу «Ласкового Мая» - «Сива ніч» - переспівав А.Бема ще 2007 року. І вийшло як дуже схоже, так і дуже гарно. Або ж проект групи «ТіК» - «Білі троянди» того ж самого «Ласкового Мая». Текст я звірив – один до одного, точно і талановито. А що зробили ремікс – гадаю, що втратили на цьому, але митцям видніше, може так і треба. Це не щось нове. В ту саму згадувану радянську епоху, коли не могли написати гарну пісню, просто перекладали чи переспівували зарубіжні хіти колективів Abba, Beatles, Modern Talking, чи й Глорії Гейнор тощо. І ніхто це не вважав поганим смаком, навпаки вважали за добре, що улюблений хіт став зрозумілим, як отой «Сувенір» Демісоса Русоса. Тож нічого не вигадуючи треба просто зробити так, щоб українська мова запанувала в ретро, і щоб оте ретро, яке переводить людей у стан меланхолії та згадувань про минуле, принаймні працювало на сучасну Україну. Точно це повинно статися й з радянськими фільмами. Нема жодної фрази Шурика, Доцента, Шарапова інших, яка б не звучала правильно українською мовою. Для незгідливих хочу нагадати продукцію «1+1» 90-их років. Термінатор, Міцний Горішок інші герої, які десятиліттями у відеосалонах говорили з нами російською вмить перейшли на рафіновану українську. І хто що на цьому втратив? Отож бо!

Однак громадські організації не здатні потягти жодну з цих програм, це прерогатива держави та міцних фінансових груп, які можуть надати спонсорську допомогу. І це буде не лише вчасно, а й цивілізовано.