Все буде добре

Сьогодні Він знов прийшов піздно….Вона вже довго чекала на нього. Спочатку плакала, потім кричала, телефонувала мамі і подругам, а зараз просто сидить. Сидить тихенько наче мишиня.

Але коли чує оберт ключа в замку, схоплюється на ноги і біжить до дверей. Зараз знову почнуть лаятись……Кудиб мені заховатись?....може під ліжко?

Зьявилася Я в них після року їх одруження, якраз на річницю. Зараз Я з ними вже три роки… Я - це те що їх поєднує.

 Він зайшов до кухні, Вона біжить за ним і щось питає, смикає за рукав, плаче…знову плаче. Він відвертається і мовчить. Балакають про якийсь переїзд…Ми що переїзджаемо? Щось балакають про мене,…Він залітає до кімнати його рука тянеться до мене.

Я бачу всі вісім поверхів до низу. Вішу на руці. Вона відвертається, Він кидає мене в куток.  В  мене йде кров. Але мені не боляче , ні. Мені з ними добре, просто зараз в них такі часи….Кудись переїзжають….

Так вже майже місяць, на мені немає  живого місця…Але мені не боляче- Ні! Вони ж зі мною.  Потім вони мене полікують…..а зараз…. А зараз Я маю перечикати, потерпіти.

Мене кладуть в якусь клітку і везуть..Так приємно їх бачити знову разом. Так,  Вони мовчать, але ж вони разом….

              Може ми їдемо на дачу, як колись….

            Скрізь все таке біле…Дуже довгий коридор… Приємна пані посміхається їй. Щось розповідає.

            Виходить якийсь чоловік. Він теж в білому. Як та пані.

Він дістає мене з клітки і віддає йому.

В чоловіка в білому, дуже теплі руки…..Я й незнала, що у людей такі теплі руки….. Вони мене вже давно не брали до рук… Він приємно пахне, чимось заспокійливим…

Ми з ним віддаляємося від них. Я бачу як Вона починає плакати…Ми йдемо і йдемо, до дверей в кінці коридору…Знову обертаюсь ,…Вона кричить , плаче, падає на коліна, з нею пані в…..білому.  А його вже не видно, Він відвернувся і вийшов, в ті двері, в які ми щойно зайшли.

Всетаки чоловік в білому гарно пахне……..