Те, чого не можна втрачати

  Коли мене створювали то явно щось не налаштували, щось згібсували, чи поставили браковану деталь. Я дуже хвороблива на вигляд і насправді. В мене впалі очі, бліде обличчя, Я дуже худа.
 
  Сьогодні Я втратила ще одну свою деталь – ліву руку. Добре, що не праву, зможу ще писати. Після того, як я втратила обидві ноги і око, Я почала називати це все деталями, так легше. Писати Я люблю, та невелика кількість друзів, яка в мене залишилась каже, що розповіді в мене дуже цікаві і неординарні. Вчора мене опублікували в молодіжному журналі. Туди відправив мою статтю друг, без мого дозволу, Я спочатку дуже ображалась але згодом змирилась, і вирішила, що якщо мене опублікували то оповідка таки цікава.  
 
  Лікарі кажуть, що в мене доволі рідкісна хвороба, вони заходять раз на два тижні, а в деякі місяці навіть раз в тиждень. Щось вивчають записують, беруть кров і інші аналізи. В мене вже майже немає волосся а те що залишилося вже не можливо назвати волоссям. Всі кого Я зараз знаю,  мене ніколи не бачили. Я з ними спілкуюсь через доволі малі шпаринки свого простору. Весь інший простір займає, щось інше. Щось холодне на дотик  і неприємне на смак. В вільний час Я відпочиваю, чи сплю, набираюся сил. Кожен рух мені дається дуже важко, місяць Я втрачаю, щоб написати одну сторінку, і так не занадто великого твору. Колись, ще коли била мала, Я могла писати більше. Я писала постійно, вдома, на уроках, будь де. Правим оком, яке в мене лишилося, Я бачу тільки деякі предмети в просторі, не розрізняю кольорів, не можу дізнатися відстань до предметів. Вони постійно скачуть то ближче то далі.

  Моя хвороба почалася коли мені було шістнадцять. В мене тоді був хлопець і Я жила нормальним життям. Ходила до школи і планувала своє навчання в інституті. Я була,  ще цнотливою. Подруги майже кожного дня нагадували мені, що хлопець довго терпіти не буде того, що Я не хочу з ним близькості . Що рано чи пізно йому набридне і Він піде від мене , назавжди. Їх слова різали моє закохане серце. Я плакала і виливала це в своїх творах. Згодом Я вже не могла ні о чім думати окрім цього. І я зламалася. ТАК Я ЗЛАМАЛАСЯ! Вже ті декілька друзів, які мене відмовляли від того, не мали ваги наді мною. Я пішла на близькість з ним без свого внутрішнього бажання, без згоди свого внутрішнього Я. Я просто зробила те, про що мені розповідали подруги, і показували фільми. Того дня Я втратила свою деталь, це були вуста.

  Мій рот назавжди закрився і Я більше не могла сказати а ні слова.