Чи можливо жити без майбутнього...

 Після того,як за неповних два місяці полишили цей світ мама і брат...,якось непомітно і зненацька заволоділа мною підступна депресія, ні з того ні з сього різко змінюється настрій, здається,що цілий світ повстав проти тебе.Взагалі перестав спілкуватися з ріднею.Не полишає думка,коли барон Мюнхгаузен попав у болото і ніхто не взявся допомогти йому,поки він не взяв сам себе за волосся і самотужки вибрався з тої  багнюки.

   Я вже не дуже то й молодий і добре розумію, що життя не може бути розфасовано тільки на добрих і щасливих  поличках.Не буває в ньому суцільно-золотих безтурботних днів. На жаль, а може і на добро  воно має сірі будні, бо ж як же людина спізнала б сенс свята. Адже саме долаючи труднощі, ми здобуваємо такий необхідний досвід.     Добре знаю,що треба взяти себе "в руки", необхідно рухатися....Знаю і переконаний, що куди б я не подався, навіть якби переїхав у місця де народився, то всеодно я потягну за собою досить солідний багаж свого минулого, свої переконання , свої мрії і свій звичний,усталенний спосіб життя. І якщо я не пересилю себе, не зміню цього всього, то навіть у райськім місці не забариться оте болото. Що ж робити,як навчитися жити без минулого, і чи можливо жити без майбутнього?