Лидером списка является Ринат Ахметов. Его состояние оценили в $14,9 млрд, что на $500 млн меньше, чем в апреле 2013 года, когда обнародовали рейтинг 100 богатейших украинцев.

На втором месте оказался самый динамичный участник списка - старший сын президента Александр Янукович. На начало ноября его состояние оценивается в $510 млн, тогда как еще в апреле оценки были почти втрое меньше - $187 млн.

Читайте также: ТОП-100 самых влиятельных украинцев возглавили Янукович с сыном и Ахметов

Третью позицию занял Игорь Гуменюк (новый владелец государственной энергокомпании "Донбассэнерго") с состоянием $ 450 млн.

Дальше идет основатель ИСД Сергей Тарута с $440 млн и главный спонсор ФК "Металлург" Олег Мкртчян с $412 млн

У кого-то еще остались сомнения относительно того, что власть Януковича занимается геноцидом украинцев? Если да, то предлагаем некоторые цитаты Геббельса, идеолога фашистов, которые являются прямым доказательством того, что эта власть пользуется услугами пиарщиков, безумно влюбленных в фашизм. Поэтому они помогают Партии регионов уничтожить не только политических оппонентов, но и превратить украинцев в стадо, безмолвную массу, которая бы только безропотно помогала обогащаться «фюреру» и его партайгеноссе. И так, цитаты с подтверждением, что представители Партии регионов живут по Геббельсу.

Геббельс: юриспруденция — продажная девка политики

То, что в Украине нет правосудия, стало понятно давно. Эта власть, прикрываясь именно Генеральной прокуратурой, судами и правоохранительными органами, начала выстраивать в стране тоталитаризм. Она посадила в тюрьму не только политических оппонентов, а сегодня, уже используя налоговую инспекцию и ту же прокуратуру, открывает уголовные дела против любых предпринимателей, которые, может, и не входят в партии оппозиционеров, но имеют наглость выступать против политики Партии регионов. Примером тому служит Олейников, имевший смелость выпустить футболки с надписью известной фановской речевки «Спасибо жителям Донбаса».

Геббельс: чтобы в ложь поверили, она должна быть ужасающей

Именно эту тактику использует Партия регионов в отношении Тимошенко. Лавринович ведь не зря заявил, что Украина не будет выполнять решение Европейского суда, поскольку прекрасно понимает, что они не в пользу украинского карманного правосудия, которое Янукович изнасиловал и поставил у кровати выполнять свои прихоти, как гулящую девку. И Тимошенко стали обвинять в убийстве Щербаня, ведь «ложь должна быть ужасной». А что может быть ужасней убийства? Вот только если Геббельс, придумывая этот механизм, пропагандировал ложь, дабы она была хоть частично правдоподобной, то в Партии регионов такой технологией не обременяются, поскольку мотивируются другой, ниже приведенной цитатой Геббельса.

Геббельс: мы добиваемся не правды, а эффекта

Финт ушами, который совершили представители Партии регионов, когда демонстративно покинули заседание межпарламентского комитета Украина-ЕС в Страсбурге, доказывает одно: Партия регионов работает на картинку, на то, как эту картинку будут обсуждать. И власть не интересует консенсус или правда. Понятием «правда» представители власти вообще не обременяются, поскольку их задачи – удержать власть любой ценой, а не восстанавливать справедливость. Отсюда и растут ноги у всех роликов от Партии регионов, которые рассказывают о том, как власть победила «оранжевую чуму», которая сегодня даже тем, кто голосовал за Партию регионов, кажется манной небесной. Правда, пуская ролики по ТВ и рассказывая, что людям раздают Витину тысячу, а в стране построили дороги, сделали благодать, и вообще – облагодетельствовали всех, только ВСЕ эту благость не оценили, власть опирается  на следующую цитату идеолога фашизма.

Гебельс: Если вы произнесете достаточно большую ложь и будете ее повторять, то люди в итоге в нее поверят

Как ни парадоксально, многие верят в то, что власть таки что-то построила или дала кредиты для льготников. Верят, пока сами на себе не проверят, что слова власти – пустозвонство. Те, кто хотел получить льготные кредиты, уже на своей шкуре осознали опасность ситуации, поскольку, как оказалось, государство денег на свою долю погашения кредита выделило только на этот год, а в договорах с банками нет пункта, что государство является гарантом возврата тех денег, которые обещало дать изначально. Так же и с Витиной тысячей вышла лажа. То есть, ее конечно на карточки вроде как людям перечислили, но если человек к указанному числу не пришел забрать на него оформленную кредитную карту, то через три дня она аннулируется. Казалось бы, а какая разница, когда человек снимет эти деньги с карты, если на ней реальные деньги? Оформили, так будьте любезны, не касайтесь больше этих денег, ведь если они реальны, то, по логике, потом их могут получить и наследники. А вот и нет. Не явился пенсионер вовремя в банк с правилами СССР, через три дня карту замораживают. Почему? Да кто его знает. 

Геббельс: худший враг любой пропаганды — интеллектуализм

Власть не устает заботиться о том, чтобы нация потеряла самоидентификацию и утратила свой язык. Власти нужны нищие, продающие свой голос за гречку. Именно поэтому по стране идет преследование интеллектуалов и интеллигентов, поскольку умные люди – опасность для моральных уродов при власти, желающих иметь своих рабов. И то, какой сброд собирает власть на свои митинги, еще раз подтверждает, что этой власти нужна пьяная, невоспитанная и совершенно опущенная быдломасса, которая не будет интересоваться ничем, кроме как поесть, поспать и посовокупляться. А еще нужно, чтобы эта быдлота была необразованной. Поэтому пусть она говорит на матерном суржике, который в Партии регионов выдают за русский язык, а знать несколько языков – нонсенс. Да еще и идентифицировать себя с определенной национальностью – вообще кошмар.

От редакции

Но есть один факт, который пиарщики Партии регионов, что так влюблены в фашизм, все-таки не учитывают. Тот же Геббельс писал: «Для диктатуры требуются три вещи: человек, идея и последователь, готовый жить ради человека и идеи и, если необходимо, отдать за них жизнь. При отсутствии человека диктатура безнадежна; при отсутствии идеи - невозможна; если же отсутствует последователь, то такая диктатура - просто неудачная шутка». 

В случае с Украиной у партии регионов нет шансов воплотить полную диктатуру, поскольку у власти нет харизматичного человека, нет идеи и уж точно нет последователей. Люди злы и агрессивны и не собираются отдавать жизнь за Януковича. Железный занавес уже не выстроишь. И сколько бы власть ни вооружалась, сколько бы ни писала законов о запрете мирных протестов, еще Джон Кеннеди сказал: «Те, кто делает мирную революцию невозможной, делают насильственную революцию неизбежной». И мировая история тому подтверждение. 

Вопрос: а хотят ли Янукович, Лавринович, Тигипко, Азаров, Колесниченко, чтобы народ их повесил?  Если нет, так, может, не стоит и дальше озлоблять людей, а то ведь под раздачу попадут не только уголовники у власти, но и их дети. Может, задумаетесь над последствиями, а, господа регионалы?

Лина ТЫХА

Ми досі не визначились, що будуємо – сучасну націю чи тимчасову державу, вважає історик Іван Патриляк

Столична держадміністрація збирається оголосити 6 листопада вихідним днем – на честь звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників. Як до цього ставитись?

– Є одне чудове визначення нації: це спільнота людей, яка має спільне уявлення про минуле, спільні завдання на сучасність і спільні плани на майбутнє. Уявлення про минуле – третина фундаменту національної ідентичності. Війна за минуле завжди була, є і буде. Міфи радянської доби були покликані формувати нову спільноту. Із часом людина звикала до усталених речей: радянський народ, Велика вітчизняна війна, німецько-фашистські загарбники, бандерівці. Для теперішньої влади радянські міфи комфортні. На них легко завоювати голоси. Сказати: ми захистимо звичний для вас простір. Не дамо переписати історію. Хоча кожне покоління пише історію по-новому.

Теперішня українська молодь орієнтується на нові міфи?

–У неї зараз повний розгардіяш у голові. Молоді українці схильні вірити у взаємовиключні речі. Цьому сприяє все навколо. Та й сама школа хитається в різні боки – залежно від того, чия влада і хто міністр освіти. Ми не маємо навіть стандартизованих підходів до написання підручників. В одному класі, за міністра Вакарчука, дитина вчить одне, а в наступному, за Табачника, – зовсім інше. В одній області одне, в іншій – інше. У підручниках узагалі жахи робляться. У мене донька в шостому класі. У підручниках із всесвітньої історії кругом пишуть "трипільська цивілізація", хоча це – археологічна культура, а не цивілізація. Але в сусідньому тексті – "трипільська культура". Відкрита наприкінці ХІХ століття на Тернопільщині, "яка тоді належала до Польщі". Хоча вона тоді була у складі Австрійської імперії, ніякої Польщі не існувало.У трохи старших ситуація не краща. Є абітурієнти, які говорять про Україну в Першій та Другій світових війнах мало не як про суб'єкта бойових дій, воюючу сторону. Але Україна була частиною різних імперій, держави такої тоді не існувало.

Хіба це не вплив нашого державного міфу?

–Так, але вплив – поганий. Бо люди не мають елементарного уявлення про історичні події. Ототожнюють себе то з Російською, то з Австрійською імперією, то з СРСР, то з Польщею – тобто сталого образу немає. Це слабкість нашої школи. У бідній країні важко розраховувати на гарну школу та підготовлених, якісних учителів. Тому молодь має мозаїчну свідомість, насмикану з різних міфів, історій, уявлень.У підручнику для 10 класу чудово виглядає Українська Народна Республіка – мовляв, це наша держава. А потім раптом своїми стають більшовики, які проти УНР боролись, – заходжуються проводити українізацію. Далі репресії, Голодомор – більшовики знов погані. А тоді ті самі люди, які все це робили, під час Другої світової раптом стають захисниками Вітчизни. Вчора вони стріляли у потилиці, а сьогодні – доблесні воїни. Каша.Ми дивно ведемо свою історію – то від Радянської України, то від УНР, то ще від чогось. Але якщо беремо якусь одну традицію, мусимо рішуче порвати з іншою. Наприклад, Білорусь не претендує на БНР (Білоруська Народна Республіка 1918–1919 років. – ­"Країна"), на Велике князівство Литовське – бо президент Лукашенко сказав, що все це – фіґня. А в нас намагаються поєднати непоєднувані речі. У нас позитивне і козацтво, і шляхта – хоч вони різалися між собою. Позитивні УНР та УРСР. Позитивні УПА й СРСР. Усе це водночас, і всі – хороші. Виходить продукт, який неможливо куштувати. Складники окремо їстівні, а страва – ні.

Хто в цьому всьому має поставити крапку?

–Гуманітарну політику повинні формувати державні структури – незалежно від партії влади. Зокрема, в цьому мали би брати участь Інститут національної пам'яті, Рада національної безпеки та оборони, Інститут стратегічних досліджень. Ця політика має бути чіткою, однозначною, а не розмитою. Якщо ж продовжувати так, як зараз, то ніколи не матимемо путящої політичної нації.

Чому не вийшло в "помаранчевих"?

–Бо там були дуже різнорідні люди. Керувалися, скоріше, своїми особистими поглядами на гуманітарні речі, а не залучали фахівців. Багато заходів робили з возом поперед коня. Добра річ – нагороджувати орденами Бандеру та Шухевича, покійних історичних діячів. Але, якщо ви вже це збираєтесь робити, то виправте спершу стереотипи суспільства про них. А не ставте людей перед фактом. "Помаранчеві" не розуміли, що суспільство треба виховувати. Саме через те чимало ініціатив зазнали невдачі. Хоча дещо відклалося, деякі стереотипи відступили.

Наприклад?

–Той-таки Голодомор. Він укорінився у свідомості значної частини людей – може, навіть більшої частини – як трагедія, спеціально спланована, проти саме українців. Тут було багато зроблено.

Але щодо Української повстанської армії суспільство розділене й зараз.

–Бо влада живе у стереотипах. Змінювати свідомість значно складніше, ніж лишати все, як є. Велика частина українців беззастережно, некритично сприймають радянський міф про УПА як про німецьких колаборантів, злочинців і бандитів. Для політиків це зручно. Вони не хочуть витрачати зайвих ресурсів. Одні приходять до влади під одним історичним міфом, а інші – під іншим. Вони в це можуть не вірити, але говоритимуть саме те, що хочуть чути їхні виборці. Їм нічого робити не треба – просто дбайливо зберігати суспільство поділеним.

Недавно до мене звернулись представники одного державного органа. Кажуть: "Польща поприймала постанови сейму та сенату щодо Волинської трагедії – що нам робити, що відповідати?" Друзі, а що ви хочете від поляків? У нас уся теперішня влада називає упівців бандитами! Чого поляки не мають права вважати їх людьми, що вчинили геноцид? Без того, щоб надати їм конкретного статусу в Україні, який сенс відповідати Польщі? У Варшави залізна позиція: ви їх самі бандитами називаєте. І що тут заперечити?

Хто і навіщо пропагує міф про Велику вітчизняну війну?

–У нас на території прямо працює російська пропаганда. А цей міф узяли на щит за часів Хрущова. До того націотворчим міфом "радянського народу" була Велика Жовтнева соціалістична революція і побудова комунізму. Але у хрущовські часи стало зрозуміло, що з комунізмом справа поганенька. А за Брежнєва всі остаточно побачили, що не побудують його ніколи. Навіть сталінську конституцію змінили, бо там було написано: соціалізм збудували. А тут уже 1970-ті, а комунізму досі нема. Треба було щось робити. Вихід знайшли вишуканий: "побудували" розвинений соціалізм, першу стадію комунізму. Ніхто ж не казав, скільки тих стадій має бути. Потрібен був новий міф, що тримав би вкупі конгломерат народів. Тож сказали, що у Великій вітчизняній війні весь радянський народ піднявся під мудрим керівництвом Комуністичної партії і врятував людство від коричневої чуми. Самотужки, всякі англійці й американці нічого не варті. Ще й месіанство яке! Коли впроваджували міф, інваліди в масі своїй уже повмирали. Справжні ветерани тяжко працювали. СРСР не мав такого післявоєнного синдрому, як США після В'єтнаму. Бо не було часу переживати, всіх гнали на роботу. А хто думав – у табір. Народилося нове покоління, яке війни не знало. І всі повірили. Народну пам'ять про війну вийняли з голів людей і затасували туди офіціоз із георгіївськими стрічками та кіно.

Але у 1990-ті міф майже зник. Чому Росія відновила саме міф про Велику вітчизняну, а не, скажімо, про Російську імперію?

–Бо радянський міф ще жив. А імперський давно забутий. Це все одно що будувати нашу національну історію на міфові про Київську Русь. Його можна використовувати, але – без фанатизму.

Чи варто запровадити європейську практику і відзначати 8 травня – як день перемоги над нацизмом? Щоб змінити свідомість і вектор поглядів українців?

–Вектор поглядів на Другу світову війну змінити можна. Але для цього потрібна воля керівництва країни. Хто б міг колись сказати, що вигадана в ХІХ столітті одним єврейським інтелектуалом мова стане державною в Ізраїлі (іврит Еліезера Бен-Єгуди. – "Країна")? Тим світ і цікавий, що плануємо одне, а виходить – інше. Бог має почуття гумору. Єдине, що можна стверджувати: технологічно зміни міфів – можливі.

Чи потрібні вони простому українцю?

–Ми живемо у світі ідей, а не у вакуумі. Міфи, ідеї потрібні, бо без них світ буде нестерпний, людина його не зможе витримати. Але потрібно знати, що ми будуємо – сучасну націю чи просто тимчасову державу. Якщо друге, то можна підтримати будь-які міфи – для вигідного балансування між різними частинами суспільства.

Змінюють підручники з історії. Чому влада бореться з національними героями? Адже хоче в ЄС, у західний світ, і логічно було б діяти навпаки – плекати їх.

–Дуже скоро станемо свідками певної зміни гуманітарної політики.

Чому зміниться політика?

–Бо влада робить похід в Європу і зчепилася з Росією. Підозрюю, європейське товариство гарантувало чинному президенту підтримку на другий термін. Йому потрібно розширювати електоральну базу, вибивати основні козирі з рук опозиції. Один він уже вибив – європейську інтеграцію. А змінивши гуманітарну політику – виб'є всі інші козирі. Опозиції не буде з чим іти на вибори.

Що робити з радянськими символами?

–Усе залежатиме від наших ціннісних орієнтирів. Держава має визначитись. Була Німеччина нацистська. Програла війну. На заході була сформована демократична ФРН, а на сході – соціалістична НДР. І там, і там німці відмовились від свого нацистського минулого. Сказали: ми – інші. Важко уявити, що там десь забули демонтувати пам'ятник Гітлеру.

Найперше, що треба було зробити після отримання незалежності, – це знести комуністичні пам'ятники і символи. Складніше поміняти сутність, але фасад треба було змінити ще 1991 року, навіть не 1992-го. Важливо не запізнитися навіть на день. Ми ж втратили роки, уже – десятиліття. Коли проблема не розв'язана зразу – вона починає гноїтися, і з часом вилікуватись складніше.

Які дати в історії мав би знати кожен українець? Чому?

–Історія – це певний легітимізатор, паспорт нації. Якщо народ має окрему історію – значить, це окрема нація. У цьому паспорті мають бути дві сторінки: одна – твої предки весь час боролися за незалежність, друга – твій народ дуже страждав від того, що не мав незалежності.

Найголовніші дати пов'язані з оголошенням Декларацій про незалежність. Лише в ХХ столітті ми маємо чотири такі спроби. А також події пов'язані з боротьбою за належність – починаючи з часів Хмельницького. І, звичайно, трагедії.Ми пережили голод і геноцид через те, що не мали власної держави. Зазнали колосальних втрат у двох світових війнах, наших людей мобілізовували й кидали за чужі інтереси, ми отримали Чорнобиль. Якби ж мали власну державу, то думали б: чи варто будувати станцію поряд із мегаполісом?Тільки в державі як народ можемо себе повноцінно реалізувати. От уявити, що 1918 року українська незалежність відбулася. Чи була б Друга світова війна? Чи лягли б 50–60 мільйонів людей у сиру землю? Чи була б зруйнована Європа від Волги до Рейну? Якби Україна мала незалежність, був би зовсім інший розклад сил у світі.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_u-nas-pozitivni-unr-ta-ursr-pozitivni-upa-j-srsr-vihodit-produkt-yakij-nemozhliv/522229">Gazeta.ua</a>