Тільки один подих...

Тільки один звук...

Тільки один погляд...

Тільки дотик рук...

Лиш одне "будь-ласка",

Лиш одне "прощай",

Лиш одне "до завтра"

Завжди пам'ятай!

Хай "прощай назавжди"

Прозвучить хоч раз - 

Будеш ти просити

Про останній шанс.

А його не буде - 

Зникне, як мана.

Ти мене забудеш!

Я вже не твоя!

Я не та, я інша,

Інша... Так і знай!

Я тебе кохала!

Просто пам'ятай!

Якщо хочеш мати успіх, маєш виглядати так, наче вже його маєш.

Томас Мор

Ранок добрим не буває! 

Ти вдихни життя повітря в повні груди!

О, повір, тебе він не забуде!

Ти згадай ті дні, коли

Ви щасливими були.

Він повернеться! Нехай

Він поїде в чужий край,

Та тебе буде любити,

Буде лиш для тебе жити!

Ти повір, і зразу світ

Стане кращим, яксравіш

Засіяють знову зорі,

І не буде вже ніколи

Суму, горя й моря сліз...

Все настане це!.. Колись...

А серце б'ється швидше

Швидше, наче птах,

Що хоче злетіть вище,

Вище... в небеса.

І вже нема спокою

Ти є... тебе нема...

Хочу я буть з тобою!

Настала вже зима...

Так довго я не можу

Сказать тобі "люблю"

І ось я знову й знову

Тобі про це пишу,

Пишу, не відсилаю

І вже немає слів...

Я так тебе кохаю!

Будь-ласка, зрозумій!

Закінчується зима і настає весна. Розтає сніг, надворі теплішає... Багато людей чекають цих днів з великим нетерпінням. Чому? Найбільше весни чекають кінестетики( це такі люди які найкраще сприймають світ через дотик). Їм не подобається те, що через холод вони не можуть відчувати світ на дотик. Тому, коли настає тепло вони щасливі і в них душа співає. Вони можуть відчути тепло сонця, повів вітру....

Я так хочу жити, 

Та вже немає сил...

Так хочеться любити!

Щоб ти мене зустрів...

Аби кохав безмірно,

І на руках носив,

І був мені ти вірний, 

І щоби дав ще сил,

Щоб жити, просто жити,

Щоби світило сонце,

Щоби тебе любити,

Щоби раділо серце...

І щоби... щось хотіти...

Та от усе скінчилось...

І я уже не я...

Усе, що залишилось - 

Могилонька моя...

Боже, як летить час

Якже він швидко скінчився для нас!

Дивлюсь я у дзеркало, немовби в вікно...

Та, на жаль, зовсім розбите воно.

Де ми були? Що з нами сталось?

Чому почуття так недовго тривало?

Ти вже інакший, я вже не та...

Чому вже розпалась щаслива сім'я?

І лиш фотокартка лежить на столі

Як спогад, коли ми щасливі були.

О зорі небесні! О сонячний день!

Куди це поділось? Де все це тепер?

Минуло, пройшло, його вже нема...

Зникло як привид, неначе мана...

Та вже говорити пізно тепер...

Його вже нема... Він уже вмер...