СУСАНИНЫ В МОДЕ - ГДЕ ИДЕМ? (ч2)

«НАМ СЬОГОДНІ ДУЖЕ ПОТРІБНА КОНСОЛІДАЦІЯ»

— А який би ви запропонували Президенту рецепт виведення країни з кризи?

— Варіант, яким скористалися наші предки на зламі ХІХ—ХХ століть. Тоді були дуже подібні до наших умови: суспільство розколоте, напружена економічна та політична ситуація... Михайло Грушевський посадив тоді представників розрізнених політичних еліт на один корабель і поплив у Канів. І от в умовах, коли ніхто не може зіскочити, він сказав: будемо кататися доти, доки не розробимо спільну, об’єднавчу концептуальну позицію розвитку держави. На жаль, йому так і не вдалося тоді цього досягти.

Можливо, варто до цього повернутися. В Києві ж, до речі, відновлюються регулярні рейси до Канева, то нашій владі треба скористатись цією можливістю й довести справу, яку почав Грушевський, до кінця.

Консолідація нам сьогодні дуже потрібна. А фактори зовнішніх загроз та внутрішньої кризи лише допоможуть виявити й об’єднати відповідальних політиків.

— Українська влада сьогодні намагається маневрувати між зоною вільної торгівлі з ЄС і Митним союзом. Чи вистачить сил, щоб не перевернутися?

— Нічого подібного, жодних маневрів наша влада не робить. Наша влада є ні суб’єктом, ні об’єктом, а всього лише інструментом, який використовують сильні світу цього у своїх інтересах. І нічого спільного це, як ви його назвали, з «маневрування», так само як і з інтересами України, не має.

— То ми підпишемо угоду про зону вільної торгівлі з ЄС чи ні?

— Все ми підпишемо. Що потребує сьогодні українська економіка? Потужного платоспроможного попиту, як у середині країни, так і за кордоном, для продукції вітчизняного виробництва. Мене дивує, коли представники влади ратують: нам треба терміново збільшити виробництво, наприклад, літаків чи ще чогось. Для цього банки повинні видати кредити цим підприємствам, і в нас буде економічний прорив. Це — божевілля. Це — радянська модель роботи. Я кажу так зовсім не тому, що хочу якось принизити економічну модель СРСР. Ні. В її основі лежала інша задекларована мета. Тоді, коли в нормальному суспільстві метою є конкуренція, яка стимулює скорочення витрат і покращення якості продукту, то в СРСР ціллю економічної політики була всезагальна зайнятість. І вона, до речі, була досягнута. Інша річ, що нікого не цікавило, куди дівається вироблена продукція, чи потребує ринок стількох літаків, ракет, тощо. Мета була, щоб усі були зайняті.

От якщо Україна збирається повертатися в радянську епоху й ми обираємо модель всезагальної зайнятості, то нам справді потрібно кредитувати конкретних виробників, компенсуючи кредитні ставки «обраному» бізнесу, вбивати конкуренцію.

Але якщо ми хочемо нормального суспільства, то треба обирати геть іншу модель поведінки. Найперше, просто зрівняти умови — зняти податковий тягар, але для всіх. Тоді себе проявлять справді кращі, які зуміють виробляти кращу за ціною та якістю продукцію, й вони йтимуть на ринок. Але тут у нас відбуваються дуже цікавіші речі. Об’єми внутрішнього купівельноспроможного попиту після підняття тарифів та серйозного показника інфляції обміліли, тому для нас сьогодні постало зрозуміле стратегічне завдання доступу до нових ринків. А таким для нас є ринок Європейського Союзу. На ринку СНД ми вже присутні. І максимум, що з нього ми можемо для себе ще взяти, — це захист від застосування економічних санкцій.

— То виходить, що український бізнес має бути першим «промоутером європейської України»...

— Українському бізнесу спочатку потрібно відірватися від «маски-шоу», перевірок, хабарів і решти, і хоча б подумати над тим, про що я щойно сказав. А от коли він це зробить, він зрозуміє, що кращою антикризовою політикою для України є нові ринки збуту.

Я особисто брав участь у складанні угоди про створення вільної торгівлі. Вона не симетрична! Всі свої ринки ми давно відкрили ще на початку минулого десятиліття. Але зараз нам вдалося погодити нові вигідні позиції для себе.

І коли хтось каже: та нащо нам та Європа, там криза, їм свою продукцію не має куди дівати, а тут ще й ми зі своєю, — він глибоко помиляється. Україна, маючи меншу собівартість при високій кваліфікації робочої сили й якості товарів, може продавати конкурентоспроможну продукцію.

«ТІ, ХТО ВИВІВ УКРАЇНСЬКІ ГРОШІ В ОФШОРИ, НЕ ВВАЖАЮТЬ ЇХ УКРАЇНСЬКИМИ»

— Сьогодні Україна додаткові фінансові резерви шукає через позики. Натомість, можливо, доцільніше знайти спосіб повернення фінансових «втікачів». Ви бачите, як сьогодні можна повернути «відмиті» через офшори українські гроші?

— Ніяк. Знаєте чому? Бо у вашому запитанні міститься змістовне протиріччя. Ті, хто вивів ці кошти, не вважають їх українськими. Й вивели їх для того, щоб в Україну не повертати. Але щоб ті, як і будь-які інші гроші, повернути в Україну, дивіться перший пункт — створення інвестиційної привабливості в країні, умов для створення робочих місць, викорінення корупції. І тоді в країну прийдуть і офшорні, й всі інші гроші, на яких не буде написано, чиї й які вони.

— У списку Forbes сьогодні є вісім українців, чимало з них збагачують британську корону, купуючи нерухомість у Лондоні, навчаючи там своїх дітей. Чи на бачите ви тут тенденції до зростання соціальної напруги в Україні?

— Я не хочу це коментувати. Мене у першу чергу цікавить основне питання. Скільки податків платять лідери списку Forbes? А якщо людина заплатила податки, виконала свої зобов’язання перед суспільством, виплатила зарплату своєму персоналу, забезпечила нормальні умови праці, вона відповідає загальнолюдським критеріям соціальної відповідальності бізнесу. А після цього, створивши тисячі робочих місць, сплативши мільярди податків, забезпечивши гідні умови існування життя й розвитку своєї команди, інвестуючи в розвиток України, людина вважає, що їй потрібно купити яхту чи літак, чи квартиру, чи футбольний клуб, чи готель, — це її власна «вавка в голові». Й нехай вона із цією «вавкою» живе. Але щоб жити таким чином, людина повинна це право — ЗАРОБИТИ. Не вкрасти, не обманути, не «вимутити», а ЗАРОБИТИ.

Я хочу розчарувати багатьох, у тому числі багатих українців, які думають, що суспільне багатство чи гроші створюються у банках, і які збираються жити на відсотки від вкладів, тобто бути рантьє. В банках у кращому випадку гроші зберігаються, а у гіршому — втрачаються. Натомість створюються вони у диму заводських труб, новозбудованих промислових підприємств. Тут я консерватор.

«СТРАШНО, ЩО ПОЛІТИЧНІ «НЕРОБИ» ЗРОБИЛИ ПІДПРИЄМЦІВ «ІЗГОЯМИ» В ОЧАХ СУСПІЛЬСТВА»

— Петре Олексійовичу, ви згадали про маски-шоу, регуляції тощо. Як ви як реальний бізнесмен оцінюєте реальні умови ведення бізнесу в Україні?

— Я оцінюю умови роботи бізнесу як некомфортні, неконкурентні, корупційні. Так як це оцінюють не лише реальні бізнесмени, а й справжні політики, справжні журналісти, вчителі, лікарі, діячі культури. Підприємець (мені це слово більше подобається, ніж бізнесмен), якщо він справжній підприємець, — це плоть від плоті свого народу, і він несе рівні ризики. Він не захищений, створюючи чесний продукт, адже в очах суспільства є ізгоєм, яким його сьогодні зробила абсолютно викривлена політична модель. Тим часом політичні нероби, які утримуються на сплачених податках підприємців, набираються нахабства звинувачувати його й переконувати народ, що це правда. А народ замість того, щоб володіти творчою мотивацією, через таку викривлену пропагандистську машину приречений, на жаль, у це вірити. І це страшно.

— Чи готові ви підтримати ініціативу збільшення в Україні податку на доходи, з якою у своїх країнах виступили заможні американці, німці?

— Я вважаю це справедливим, але починати потрібно не з цього, а з того, щоб суспільство повірило, що сплачені мною податки використовуються компетентно, професійно та в інтересах суспільства. І лише після того, коли влада переконає суспільство в тому, що вона не краде, що ні при держтендерах, ні при держзакупівлях нічого корупційного немає, що вона почала з себе, і платить більше податків, і в її представників немає майна чи джерела доходу, походження якого вони не можуть пояснити, лише тоді вона має моральне право звернутися до людей із тим, щоб і вони зробили свій обов’язковий внесок у розвиток суспільства.

— Ви сьогодні відчуваєте ризики рейдерської атаки?

— Ризики є й вони зростатимуть. В умовах, коли люди не можуть заробляти чесною працею своє, вони будуть намагатися брати чуже. Це буде йти у всіх прошарках українського населення.

Не треба створювати антирейдерських груп, треба просто забезпечити безпеку власності, починаючи від інтелектуальної, закінчуючи іншими її видами. А правоохоронні органи мають виконувати свої функції. Не буде тоді ніякого рейдерства.

А коли в нас створюються групи, комісії, то це означає просто одне, що правоохоронні органи не виконують свої функції. Коли влада є співучасником рейдерського захоплення, то ніщо від цього захоплення не захистить: ні комісія, ні будь-який закон.

— Останнім часом в Україні значно активізувався російський капітал, особливо в сфері банківської діяльності: відкриваються представництва російських банків, компанія найбільшого українського бізнесмена Рината Ахмєтова взяла позику в рублях у російського банку, навіть державна програма будівництва доступного житла в Україні фінансуватиметься «Сбербанком России»... Натомість банки з європейським капіталом продовжують згортати свою діяльність. Про що це свідчить: Росія користається моментом? Чи треба, і якщо треба, як нам від цього захищатися?

— Захищатися від цього не треба. Якщо в Україну йдуть гроші за прозорими і зрозумілими правилами, їх треба брати. Україна потребує будь-яких прозорих, «не брудних» грошей. Звертати увагу потрібно на джерела, а не на країну походження. Потрібно лише виробити єдині правила і забезпечити їхнє функціонування. І проблема в нас у цьому, а не в тому, щоб захищатися від російських грошей.

— Чи спілкується зараз «помаранчева» команда? Бачите ви політичну перспективу для когось із колишніх «помаранчевих» лідерів?

— Звичайно, спілкуємось. Але я бачу перспективу, коли всі, незалежно від кольорів, як я казав, сядемо на корабель і по дорозі до Канева домовимося.