Вона без нього зможе
Також він зможе без неї
Їм краще разом може
Як жити душа душею

Вони вміють так і інакше
І можуть як заманеться
Відштовхують часом краще
Від гіршого серце рветься

Вони витривалі дуже
Є міцності запас звикли
Так легко з тепла в стужу
Їм легко і важко... Десь зникли...

Навіяно http://blog.i.ua/user/8127885/2351103/

Десь між реальністю і сном
Нас заганяють мрії,
Немов обпилися вином
надмірної надії.
Вином страхів , вином бажань
Ми не на жарт сп'янілі,
Йдемо дорогою страждань
Й безглузді ставим цілі...

Там, де заходить сонце, закінчується день, прощаючись зі світом останніми сонячними променями та рум'яним краєчком неба... починаються сутінки... ніч... безкрайнє нічне небо з зірками... зникає Земля....
В цій глибині легко загубитися... перетворитися на маленьку піщинку посеред космосу, залишену без світла і тепла посеред безмежного комічного океану, до якої нема справи нікому.... крім близьких і ранкового сонячного світла...
До ранкового світла ще далеко, близькі сплять... навколо тиша... Голосно, не так, як вдень, чути в серці відлуння минулого дня, відлуння відчуттів, почуттів та емоцій... Дещо проноситься буревієм, дещо віє легким приємним вітерцем, ніжно обіймаючи приємними спогадами...
Поки в душі щось відбувається - внутрішній світ перетворюється на всесвіт не менший за розміри Вселенної. Там сяють свої спогади-зірки близькі та далекі, гріє своє сонце, міняються пори року з теплом, дощем, спекою, квітами, співом птахів, осіннім багряно-жовтим прощанням з чимось, сковує зимовий холод та випадає сніг...
Але як тільки все це стихає, то перетворюєшся на забуту піщинку в космічному просторі, до якої нема справи самому собі, а тим паче велетенським планетам, зіркам, галактикам...

Життя - воно таке... Поки воно в тобі - воно все, що ти маєш і воно нічим не менше Всесвіту, воно зменшується і розширяється пропорційно до того, що ти можеш вмістити, воно таке, чим ти його наповняєш....

Сон...

Він слідчим є і суддею
Та катом готовий стати,
За міркою він своєю
Готовий всіх покарати.

Він сам і хабарник й злодій,
Наклепник, але йому можна.
Так завелось в його роді -
На це має право кожний.

Його ж чіпати не можна
Бо це, мов його розпинають,
Від цього йому тривожно
Та спокій зовсім втрачає.

Усім тим, хто з ним не згідний,
Готовий він показати
Жорстоко, щоб не безслідно,
Страшну таку Кузькіну мати.

Навіяно http://blog.i.ua/user/8127885/2348244/

За щастя боротись - не переборотись...
Ще ця перемога й блаженства пік?
Ще подолати всіх тих, хто проти
Й не спиниться кроків щасливих лік?

Ще одна тисяча, мільйон, мільярд...
Й сказати вже можна душі "радій"?
Дотепний та влучний ще один жарт
І радість настане від всіх подій?

Куди б завела нескінченність нас,
Якби не проста вкрай банальність -
Закриті справи, очі, спинений час
Та крок в трохи іншу реальність?

Коли людина задає питання і відправляє в ігнор, то єдиний спосіб відповісти - написати замітку.

Хтось каже, що він зовсім не втомився
Від ігор лицемірства і брехні у світі,
Що він прекрасно в цю картину влився,
Що можна в гроші ігри ці перетворити.

Хтось каже, що він зовсім не боїться
Потрапити туди, куди ми разом всі йдемО,
І що отруту нам віддасть запльована криниця,
І що посіяли колись, те саме й пожнемО.

Хтось каже, що йому зовсім не сумно,
Що є - як є, хоч краще могло бути -
Добріше та з любов'ю, більш розумно,
Що не вдалося зло та дурість оминути...

А я втомився, трохи сумно й страшно,
Мов на Голгофу знов ведем Христа,
Але не Він це - ведЕмо долю власну...
Самі себе чи ми врятуєм від хреста?