Казка про Дракона
- 02.01.11, 21:47
Сидить Дракон на краю прірви і думає: "Ось на світі є стільки різних Принцес, а нема з ким в небі політати, вогнем побалуватися ... Всі принцеси невідомо чого хочуть ..."
І вирішив він ще раз всю землю облетіти ... облетів раз ... облетів другий ... Літав низько-низько над землею, щоб можна було роздивитися всіх і все ... Чим більше літав, тим більше огортав його смуток ... Вирішив він піднятися високо в гори, відпочити від своїх пошуків і подумати на самоті, яку ж Принцесу йому вибрати ...
Піднявся він на найвищу гору на землі... Сидить... Думає... Різні варіанти в голові продумує ... Не встиг він вдосталь посидіти і подумати, як його хтось вогнем обшпарив... Та й ще відразу по трьом його головах бабахнув, та так, що він знепритомнів відразу всіма головами ...
Прийшов до тями він не відразу ... Минуло небагато-немало - три тижні ... А коли прийшов до тями, то був уже не на вершині гори, а на самому дні прірви ... Подумав, що це його доля покарала через те, що він не міг собі дружину вибрати ...)
Лежить він сумний і засмучений, нічого не чує, нічого не бачить ... Не почув навіть реву прямо під його шести вухами... І тут знову отримав відразу по своїм трьом головам ... Прийшов трохи до тями і аж тоді почув грізний рев, який супроводжувався ще якимось запитанням.
- Ти чого тут сидиш і сумуєш? - голос був не такий, як у людей, гучний, не солодкуватий, але було в ньому щось ніжне, рідне і до болю знайоме...
Він захотів зрозуміти звідки цей голос і таке у нього було сильне бажання дізнатися хто це, що почав обертати головами в різні боки так, що аж заплутався ними в петлях власних ший ... А коли краєм ока побачив ЇЇ - свідомість повернулося повністю, голови самі розплуталися, але серце мало не зупинилося ... Пропав дар мови ... Це була Вона - Дракониха ... Вона була трохи менша за нього і майже в усьому на нього схожа ...
Вона повторила:
- Ти чого тут сидиш і сумуєш?
- Так я це ... - це все що зміг з себе видавити Дракон.
- Що «це»? І навіщо на мою вершину заліз? Чому на самий край сів і чому такий неуважний? Я живу на тій горі, хотіла сісти, тебе зачепила ... А ти вниз покотився ... Три тижні вниз котився - ледь наздогнала ...
Дракон чув тільки голос, а не слова ... Відразу здався собі дурнем через те, що стільки століть шукав невідомо кого ...
Він слухав монолог Драконихи ... Слухав і не міг наслухатися ...
Драконисі набридло говорити самій з собою через те, що Дракон не дуже говіркий і вона притихла ...
- Продовжуй ... - сказав Дракон.
Дракониха подивилася на нього загадковим і запитуючим поглядом ...
- Я ж говорю, а ти не чуєш, напевно забився при падінні. Дай я подивлюся чи все добре з твоїми головами...
Вона наблизилася до Дракона ... Він відчув, що біля нього та, яку завжди шукав. Не втримався, обняв та поцілував її відразу всіма трьома головами ...
Вони двоє зрозуміли, що створені одне для одного.
Жили вони собі далеко від людей, літали в небі, бавилися вогнем, іноді спускалися на дно прірви, де їх ніхто не міг знайти ... Завели собі маленьких дракончиків ... жили довго і щасливо)))
І вирішив він ще раз всю землю облетіти ... облетів раз ... облетів другий ... Літав низько-низько над землею, щоб можна було роздивитися всіх і все ... Чим більше літав, тим більше огортав його смуток ... Вирішив він піднятися високо в гори, відпочити від своїх пошуків і подумати на самоті, яку ж Принцесу йому вибрати ...
Піднявся він на найвищу гору на землі... Сидить... Думає... Різні варіанти в голові продумує ... Не встиг він вдосталь посидіти і подумати, як його хтось вогнем обшпарив... Та й ще відразу по трьом його головах бабахнув, та так, що він знепритомнів відразу всіма головами ...
Прийшов до тями він не відразу ... Минуло небагато-немало - три тижні ... А коли прийшов до тями, то був уже не на вершині гори, а на самому дні прірви ... Подумав, що це його доля покарала через те, що він не міг собі дружину вибрати ...)
Лежить він сумний і засмучений, нічого не чує, нічого не бачить ... Не почув навіть реву прямо під його шести вухами... І тут знову отримав відразу по своїм трьом головам ... Прийшов трохи до тями і аж тоді почув грізний рев, який супроводжувався ще якимось запитанням.
- Ти чого тут сидиш і сумуєш? - голос був не такий, як у людей, гучний, не солодкуватий, але було в ньому щось ніжне, рідне і до болю знайоме...
Він захотів зрозуміти звідки цей голос і таке у нього було сильне бажання дізнатися хто це, що почав обертати головами в різні боки так, що аж заплутався ними в петлях власних ший ... А коли краєм ока побачив ЇЇ - свідомість повернулося повністю, голови самі розплуталися, але серце мало не зупинилося ... Пропав дар мови ... Це була Вона - Дракониха ... Вона була трохи менша за нього і майже в усьому на нього схожа ...
Вона повторила:
- Ти чого тут сидиш і сумуєш?
- Так я це ... - це все що зміг з себе видавити Дракон.
- Що «це»? І навіщо на мою вершину заліз? Чому на самий край сів і чому такий неуважний? Я живу на тій горі, хотіла сісти, тебе зачепила ... А ти вниз покотився ... Три тижні вниз котився - ледь наздогнала ...
Дракон чув тільки голос, а не слова ... Відразу здався собі дурнем через те, що стільки століть шукав невідомо кого ...
Він слухав монолог Драконихи ... Слухав і не міг наслухатися ...
Драконисі набридло говорити самій з собою через те, що Дракон не дуже говіркий і вона притихла ...
- Продовжуй ... - сказав Дракон.
Дракониха подивилася на нього загадковим і запитуючим поглядом ...
- Я ж говорю, а ти не чуєш, напевно забився при падінні. Дай я подивлюся чи все добре з твоїми головами...
Вона наблизилася до Дракона ... Він відчув, що біля нього та, яку завжди шукав. Не втримався, обняв та поцілував її відразу всіма трьома головами ...
Вони двоє зрозуміли, що створені одне для одного.
Жили вони собі далеко від людей, літали в небі, бавилися вогнем, іноді спускалися на дно прірви, де їх ніхто не міг знайти ... Завели собі маленьких дракончиків ... жили довго і щасливо)))
Дракон і Дракониха ловили дичину і любили влаштовувати пікніки. Наколювали спійману дичину на стовбури молодих дерев і вогняним подихом разом обпалювали її ...
Вона знала, що таке фемінізм, інтриги, течії моди тільки в теорії, а на практиці її хвилювали зовсім інші життєві питання.
Вони могли долати будь-які відстані, жити в будь-яких умовах: на вершинах гір, на дні найглибшої прірви, на рівнинах, в тропіках, в пустелі, в холодних арктичних умовах.
Але вони любили гірські вершини і могли дуже довго милуватися виглядом з гори і, схоже, саме це їх і звело. Адже колись давно, до зустрічі на горі, вона, як і він, самотньо жила в своїй печері. Тоді Дракон літав по світу вдень і тому до неї, його легко вабив світ людей, їх життєва суєта, в якій є багато хорошого і поганого. Вона ж виходила з печери тільки темної ночі, коли діяльність людей була майже непомітна і тому життя людей її майже не вабило.
Тепер люди здавалися їм дурними і слабкими. Люди придумували засоби, з допомогою яких, вони ховали свої слабкості. Свою повільність вчилися долати за допомогою коней, карет, а потім і автомобілів, поїздів, кораблів та літаків. Все це було не потрібно драконам, адже вони вміли дуже швидко літати. Свою смертельно небезпечну чутливість до перепадів температур, дощів, снігопадів та спеки люди долали, шиючи одяг, зводячи будинки. Але і це не було потрібне для драконів, в них все збалансовано і досить гармонійно, їх товста шкіра надійно захищала їх від всіх погодних негараздів. Їх бажання майже завжди збігаються з їхніми потребами та можливостями.
А в людей все інакше - їх слабкість, не без допомоги їх розуму, могла перетворюватися в їх силу. Їх фантазія робила світ людей досить барвистим і яскравим, але суперечливим. Вони вміли створювати прекрасну музику, яка могла дарувати крила душі та піднімати її вище хмар, писали вірші і романи про ніжні почуття і в той же час могли бути грубіші і більш жорстокі, ніж дикі тварини. Любили Свого Доброго Праведного і Милосердного Бога і в той же час створювали зброю для знищення собі подібних, порушуючи всі Його заповіти і закони ...
Відсутність тонкого відчуття міри кидало людей з крайності в крайність. Вони були то занадто добрі і нічого не шкодували для інших, то дуже злі і забирали у інших все до останнього і навіть життя. Вони завжди хотіли більшого і не звикли задовольнятися тим, що є. Люди розширювали свій нестабільний світ то знищуючи, то відновлюючи навколишню природу, створювали і руйнували цивілізації та держави, створювали закони і самі їх порушували, грішили і каялися, каялися і грішили ...
Дракони не хотіли бути такими, як люди - вони знали, чого і скільки їм потрібно і раді були тому, що зуміли створити свій світ ... Вони створили свій світ і відчували себе вільними ще багато століть. Їх світ був обмежений тільки світом людей ...
Люди ж не могли жити, як дракони і продовжували будувати свій світ ...
Кожному своє…)))
Принцам - Принцеси, Драконам - Драконихи ... І навпаки: Принцесам - Принци, Драконихам - Дракони ...)))Вона знала, що таке фемінізм, інтриги, течії моди тільки в теорії, а на практиці її хвилювали зовсім інші життєві питання.
Вони могли долати будь-які відстані, жити в будь-яких умовах: на вершинах гір, на дні найглибшої прірви, на рівнинах, в тропіках, в пустелі, в холодних арктичних умовах.
Але вони любили гірські вершини і могли дуже довго милуватися виглядом з гори і, схоже, саме це їх і звело. Адже колись давно, до зустрічі на горі, вона, як і він, самотньо жила в своїй печері. Тоді Дракон літав по світу вдень і тому до неї, його легко вабив світ людей, їх життєва суєта, в якій є багато хорошого і поганого. Вона ж виходила з печери тільки темної ночі, коли діяльність людей була майже непомітна і тому життя людей її майже не вабило.
Тепер люди здавалися їм дурними і слабкими. Люди придумували засоби, з допомогою яких, вони ховали свої слабкості. Свою повільність вчилися долати за допомогою коней, карет, а потім і автомобілів, поїздів, кораблів та літаків. Все це було не потрібно драконам, адже вони вміли дуже швидко літати. Свою смертельно небезпечну чутливість до перепадів температур, дощів, снігопадів та спеки люди долали, шиючи одяг, зводячи будинки. Але і це не було потрібне для драконів, в них все збалансовано і досить гармонійно, їх товста шкіра надійно захищала їх від всіх погодних негараздів. Їх бажання майже завжди збігаються з їхніми потребами та можливостями.
А в людей все інакше - їх слабкість, не без допомоги їх розуму, могла перетворюватися в їх силу. Їх фантазія робила світ людей досить барвистим і яскравим, але суперечливим. Вони вміли створювати прекрасну музику, яка могла дарувати крила душі та піднімати її вище хмар, писали вірші і романи про ніжні почуття і в той же час могли бути грубіші і більш жорстокі, ніж дикі тварини. Любили Свого Доброго Праведного і Милосердного Бога і в той же час створювали зброю для знищення собі подібних, порушуючи всі Його заповіти і закони ...
Відсутність тонкого відчуття міри кидало людей з крайності в крайність. Вони були то занадто добрі і нічого не шкодували для інших, то дуже злі і забирали у інших все до останнього і навіть життя. Вони завжди хотіли більшого і не звикли задовольнятися тим, що є. Люди розширювали свій нестабільний світ то знищуючи, то відновлюючи навколишню природу, створювали і руйнували цивілізації та держави, створювали закони і самі їх порушували, грішили і каялися, каялися і грішили ...
Дракони не хотіли бути такими, як люди - вони знали, чого і скільки їм потрібно і раді були тому, що зуміли створити свій світ ... Вони створили свій світ і відчували себе вільними ще багато століть. Їх світ був обмежений тільки світом людей ...
Люди ж не могли жити, як дракони і продовжували будувати свій світ ...
Кожному своє…)))
6
Коментарі
Чудо Чудное
13.10.18, 17:04
_R
23.10.18, 21:27Відповідь на 1 від Чудо Чудное
Дякую за "Дякую".
Якось написав)) Давно це було
Чудо Чудное
34.10.18, 06:48Відповідь на 2 від _R
Гість: Шёпот слов*
44.10.18, 11:37
Где комментарии 2011-го года
А сказка интересная... много же в тебе Рома интересного
_R
55.10.18, 21:37Відповідь на 3 від Чудо Чудное
Привіт
А гугл і триголових знає
_R
65.10.18, 21:52Відповідь на 4 від Гість: Шёпот слов*
та це вже з компа я сюди скопіював, те, що було колись в блозі.
Гість: Шёпот слов*
75.10.18, 22:52Відповідь на 6 від _R
Молодец! Умеешь удивлять!
_R
85.10.18, 23:44Відповідь на 7 від Гість: Шёпот слов*
та то таке...
я трохи на компі зі старого маю... трохт на укоз перекинув... ніхто не читає і тому воно собі елегантно лежить тут і там
може й добре.... бо перечитую деколи і купу помилок і опечаток знаходжу...
Гість: Шёпот слов*
95.10.18, 23:50Відповідь на 8 від _R
Я не обращаю внимание на ошибки. Всем свойственно ошибки допускать, опечатки, Т9 и т.д.
_R
105.10.18, 23:58Відповідь на 9 від Гість: Шёпот слов*
та так...