Ми часто не цінуємо те, що поряд, поки ми це не втратимо. Ми видаляємо телефонний номер знаючи, що він назавжди залишиться в наший пам'яті. Ми прощаємося, знаючи, що зустрінемося знову. Ми говоримо, що подумаємо, знаючи відповідь заздалегідь. Ми шукаємо щось нове, знаючи що без старого не зможемо жити. Ми чекаємо, навіть коли говоримо "іди". Ми лаємося, кажучи собі в душі - "Ну обійми ж мене!", просто обійми. Просто жити і бути кому-небудь потрібним - це вже нагорода. Як важливо знати, що ти комусь потрібний. І що чиєсь сердечко б'ється заради тебе. Любов здатна на багато що. Не відштовхуйте її.

Ми часто не цінуємо те, що поряд, поки ми це не втратимо. Ми видаляємо телефонний номер знаючи, що він назавжди залишиться в наший пам'яті. Ми прощаємося, знаючи, що зустрінемося знову. Ми говоримо, що подумаємо, знаючи відповідь заздалегідь. Ми шукаємо щось нове, знаючи що без старого не зможемо жити. Ми чекаємо, навіть коли говоримо "іди". Ми лаємося, кажучи собі в душі - "Ну обійми ж мене!", просто обійми. Просто жити і бути кому-небудь потрібним - це вже нагорода. Як важливо знати, що ти комусь потрібний. І що чиєсь сердечко б'ється заради тебе. Любов здатна на багато що. Не відштовхуйте її.

Сім правил, які допомагають бути особистістю

1. Правило Дзеркала. Люди що мене оточують - мої дзеркала. Вони відображують особливості моєї особистості, які я часто не усвідомлюю. Наприклад, якщо хтось мені грубить, значить я так хочу, я це дозволяю. Якщо хтось знову і знову мені бреше, значить я схильний до того, щоб повірити будь-кому. Відповідно ображатися нема на кого.

2. Правило Вибору. Я усвідомлюю, що все, що відбувається в мому житті - це результат мого власного вибору. Якщо я сьогодні спілкуюся з занудою, значить я сам є занудною людиною. Немає поганих і злих людей - є нещасні. Якщо я розгрібаю їх проблеми, значить мені це подобається. Так що нікому пред'являти претензії. Я сам причина всього, що відбувається зі мною. Автор і творець моєї долі - я сам.

3. Правило Помилки. Я згідний з тим, що можу помилятися. Не завжди мою думку чи мою поведінку люди повинні сприймати за правильну. Реальний світ не тільки чорне і біле, є ще світло сіре і темно біле. Я не ІДЕАЛ, я просто гарна людина і маю право на помилку. Головне - зуміти визнати її і вчасно виправити.

4. Правило Відповідності. Я маю саме те, і саме стільки, чому я відповідаю, чого заслуговую, не більше і не менше. Стосується це відносин з людьми, роботи чи грошей. Якщо я не можу кохати людину на повну, смішно вимагати, щоб ця людина ТАК кохала мене. Так що всі мої пертензії немають сенсу. І разом з тим, коли я сам вирішую змінитися - змінюються і оточуючі мене люди (в кращу сторону).
5. Правило Залежності. Мені ніхто нічого не винен. Але я можу безкорисно допомогти всім, кому зможу. І мені це приносить радість. Щоб стати добрим, треба стати сильним. Щоб стати сильним треба повірити в те, що я все можу. А я вірю! Але і треба вміти сказати "НІ!".

6. Правило Присутності. Я живу тут і зараз. Минулого нема, тому що кожної миті настає майбутнє. Майбутнього нема, тому що його ще нема. Залежність від минулого призводить до депресії, заклопотаність майбутнім породжує тривогу. Поки я живу теперішнім. Є привід радіти.

7. Правило оптимізму. Поки ми сваримо життя, вона проходить поряд. Очі бачать, ноги ходять, вуха чують, серце працює, душа радіє. Могло бути і гірше. Решта залежить від мене.

Любить — это прежде всего отдавать.
Любить — значит чувства свои, как реку,
С весенней щедростью расплескать
На радость близкому человеку.

Любить — это только глаза открыть
И сразу подумать еще с зарею:
Ну чем бы порадовать, одарить
Того, кого любишь ты всей душою?!

Любить — значит страстно вести бои
За верность и словом, и каждым взглядом,
Чтоб были сердца до конца свои
И в горе и в радости вечно рядом.

А ждет ли любовь? Ну конечно, ждет!
И нежности ждет и тепла, но только
Подсчетов бухгалтерских не ведет:
Отдано столько-то, взято столько.

Любовь не копилка в зашкафной мгле.
Песне не свойственно замыкаться.
Любить — это с радостью откликаться
На все хорошее на земле!

Любить — это видеть любой предмет,
Чувствуя рядом родную душу:
Вот книга — читал он ее или нет?
Груша... А как ему эта груша?

Пустяк? Отчего? Почему пустяк?!
Порой ведь и каплею жизнь спасают.
Любовь — это счастья вишневый стяг,
А в счастье пустячного не бывает!

Любовь — не сплошной фейерверк страстей.
Любовь — это верные в жизни руки,
Она не страшится ни черных дней,
Ни обольщений и ни разлуки.

Любить — значит истину защищать,
Даже восстав против всей вселенной.
Любить — это в горе уметь прощать
Все, кроме подлости и измены.

Любить — значит сколько угодно раз
С гордостью выдержать все лишенья,
Но никогда, даже в смертный час,
Не соглашаться на униженья!

Любовь — не веселый бездумный бант
И не упреки, что бьют под ребра.
Любить — это значит иметь талант,
Может быть, самый большой и добрый.

И к черту жалкие рассужденья,
Все чувства уйдут, как в песок вода.
Временны только лишь увлеченья.
Любовь же, как солнце, живет всегда!

И мне наплевать на циничный смех
Того, кому звездных высот не мерить.
Ведь эти стихи мои лишь для тех,
Кто сердцем способен любить и верить!

Иногда люди ищут всю жизнь, а иногда находят за день. Иногда мы ждем, а иногда заставляем кого-то ждать нас. Иногда мы встречаем кого-то, и нам кажется это навсегда, а иногда провожаем, и понимаем, что так и должно было быть. Иногда мы стремимся к общению, расширяем круг знакомых, куда-то спешим, к кому-то торопимся, а порой хочется просто закрыть глаза, и больше ничего не надо – только ты и тишина, вселяющая спокойствие в твою душу и разум. Иногда мы отключаем все телефоны, лишь бы нас никто не беспокоил, а иногда сидим, обложившись телефонными трубками, и не в силах вздохнуть, дрожим от нетерпения в ожидании одного единственного звонка. Иногда мы ждем бурных страстей, как в любовном романе, а иногда одного поцелуя достаточно, чтобы почувствовать всю нежность и даже страсть. И уходя мы никогда не уходим до конца, и оставляем частичку себя тому с кем прощаемся, и он, даже очень захотев, никогда не сможет выкинуть эту частичку «в спам», потому что слияние и поглощение – основная суть этой игры с гордым названием «Жизнь». Иногда мы кутаемся в одеяло и все равно не можем согреться, потому что на самом деле нам холодно не снаружи, а там внутри, в сердце. Иногда... Иногда... Иногда нам так нужно обнять кого-то и услышать всего три слова «ВСЕ БУДЕТ ХОРОШО» и заснуть на чьем-то плече, и выплакаться кому-то, попросить остаться и не оставлять тебя одного... И уходя хочется услышать «Останься. Останься навсегда...».

Сегодня я проходила мимо парка с аттракционами. Я не могу тратить деньги впустую и потому принялась просто разглядывать посетителей. Долго простояла перед «русскими горками»: я видела, что люди ищут острых ощущений, но, когда все это приходит в движение, умирают со страху и кричат: «Остановите!» Чего же им надо? Если они выбрали для себя приключение, разве не следует настроиться на то, чтобы идти до конца? Неужели они считают, что благоразумней будет пройти мимо этих крутых подъемов и отвесных спусков да сесть на карусель, которая крутится на одном месте? Сейчас мне так одиноко, что я и думать не могу о любви, но необходимо убедить себя —все наладится, все будет хорошо, я устроюсь, и здесь я —потешу, что выбрала себе именно такую судьбу. «Русские горки» —это моя жизнь. А жизнь — это пряная, ослепительная игра, это —прыжок с парашютом, это —риск, ты падаешь, но снова встаешь на ноги, это — то, что называется «вылезти вон из кожи», это — тоска и досада, если не удается совершить намеченное.

 

 

 

Разрешите представиться...СЧАСТЬЕ.
Я вам крылья даю, чтоб летать.
Чтобы солнечным днём и в ненастье,
Ни печали, ни горя не знать.

Разрешите представиться...РАДОСТЬ.
Я...луч солнца, ромашек букет,
Вкус малины, медовая сладость,
Я лекарство от скуки и бед.

А я...ЖИЗНЬ. Разрешите представиться.
Я плохая, хорошая...разная.
Пусть кому-то могу я не нравиться,
Согласитесь...я всё же прекрасная!