бить может в небе есть и Бог..но знаю жизненный урок..
мы хотим быть куклами,мы хотим исбавится от свободи,поетому верим в судьбу и Бога..а почему бы и нет?..очень удобно после поражения сказать что во всем виновата судьба..люди постоянно убегают от свободы а потом плачут что ее мало..не понимаю..но точно знаю,что мы сами руководим жизнню, и мы главные актори в этом мире..
хі,це просто до божевілля смішно..я до сьогодні ніколи не спостерігала,як швидко будується ланцюжок передачі таємниць)))
ти приходиш ввечері до подруги і таємничо шепчеш їй на вушко:
- ах ти знаєш я закохалась у Сашу,але я не знаю що він про це думає,але ти нікому не кажи..
Подруга,як справжня подруга,кидається до свого друга,який також знає Сашу,і починає питати про те,чи я подобаюсь йому..))
і так далі..проходить лише ніч,як наступного ж ранку після пари підходить Саша і спокійно каже,що я могла б і в очі сказати що закохана а не просити про це друзів..
ха ха ха..ланцюжок таємниці складено..і на диво вона знову зі мною!!!
На гойдалці,пофарбованій в зелений колір,сидить маленька дівчинка...два великих банти,розове платтячко і зелені очі..її ще такі маленькі оченята прекрасно гармонують із гойдалкою..і головне вони щирі і сповненні віри..біля неї лежить книжечка "Історія попелюшки"..ну так,хто ж з нас не читав цю казку в дитинстві..ми лежали закутані у покривала,біля нас плюшевий ведмедик і слухали чарівний голос мами,який ніс у казкові краї,де правлять закони кохання..і засинаючи,ми уявляли себе у цій казці,будували свій храм любові.....
все пора відриватись від омріяної казки дитинства..адже ми в реалі..а тут щоденна робота,де ти мусиш таскати підноси з пивом для "галантних" кавалерів..найвищий рівень галантності,це коли тебе не помацають а просто зроблять замовлення...закінчується зміна,і ти стомлена чалапаєш додому,згорблена спина,ну як уже ж тут думати про грацію..скоріше б до ліжка..і лише вночі ти знову стаєш принцесою,адже далеко у серці залишилась дитяча мрія..а зранку знову..одягаєш джинси ,кросівки,адже на каблуках не побігаєш між столиками..і мимоліть глянувши в зеркало летиш на роботу..
..реальне життя сучасного суспільства,яким живуть біля 50 % дівчат..А чоловіки ще називають нас слабкими половинками і нарікають на лишні 100 грам жиру на попі..адже як же так,жінка має бути втіленням краси та ідеальності..а попробували б ви згадати про манікюр після 13 годинного робочого дня..
інколи так хочеться винайти машину часу і полетіти у 16 століття,де можна відчути себе жінкою..де будеш дбати про себе та дітей..де будуть боротись на дуелях за один нечестивий погляд у твою сторону..хм..так хочеться..
та я ж в реалі..і уже не вірю в чудеса..тож скріплюючи зуби відвертаюсь від маленької дівчинки на зеленій гойдалці,йду далі і молю Бога не вбивати щасливого блиску у її очах..
ммм..який мрійливий сон..так не хочеться прокидатись..не хочеться залишати країну мрій..але ж цей телефон...ну чому він завжди дзвонить коли я сплю??ну добре я відкрию лише одне око..хм..робота..
- ага,добридень..що зараз..але ж..ну добре,буду через півгодини..
ну почекай,не втікай,залишся зі мною ще на хвильку..і тут я розумію,що не хочу прокидатись взагалі..не хочу повертатись у цю реальність,не хочу знов одягати на себе тисячі шаблонів і грати в ігри,правила яких знаю без памяті..
перед очима картини самогубст..бритва,ніж,газ,мотузка..калюжа чорної крові..хм..цікаво було б побачити обличчя вахтера,Який би знайшом мене..біла нічна сорочка..(ще зовсім нова..подарунок на Новий Рік..Дід Мороз казав що я була гарною дівчинкою..)у червоних плямах..моє біляве волосся,ще не причесене після довгого сну,і зелені очі,які уже б не сміялись..напевне йому було б жаль..
але найбільше що цікавить,чи бачила б я тоді сни?чи відчувала б щось?чи могла мріяти?якби так смерть зовсім не страшна..якщо смерть-це сон,то я хочу заснути..адже тоді там буду Я...я справжня..мені набридли ці правила,набридли обовязки..хочу дихати..
усі діти народжуються з крилами свободи..і я мала такі..я памятаю..коли ступала маленькими ніжками,прагнучи пізнати світ..я тоді могла літати..я біла вільною..і одного разу я летіла у країну квітів,як якийсь злючий голос сказав:
- не можна чіпати квіти..вони не твої..
...і я відчула біль,адже крила зламались..зламалась моя свобода..все,втратила..мама,тато а де ж ви були..чому дозволили цьому світ поламати мої крила і вбити мрію...
я ж вірила...вірила та мріяла..що виросту і побудую дім щастя..я росла..бачила нещастя..відчула першу нерозділену любов..тоді прийшла подруга,обняла і сказала,що все пройде,що все буде добре..що прийде справжня любов..і я вірила..тепер я знаю що це все брехня.але ми віримо у брехню..свідомо віримо..адже нам від цього стає легше..і наше пошрамоване серце отримує надію..та минає час...
знову цей телефон..
-що?я ж скоро буду!звільнена..
хм,може це й найкраще..я собі ляжу і посплю..і може зможу повернутийого,цей приємний дитячий сон..
Хочу делить килограмм барбарисок на двоих... Поштучно.Хочу заблудиться в лесу, совсем не испугаться, а потом найтись обратно. Хочу, чтобы меня проводили до дома и сдали на руки родителям. Хочу девичник с ночевкой в лучших традициях. Хочу драться подушками, танцевать под Backstreet Boys и засыпать в обнимку. Хочу сдать все экзамены на 5 и купить яркую рубашку. Хочу чай «миндальный леденец», пиццу с доставкой на дом и самопипущиеся семинары. Хочу от счастья с разбегу обнять человека и сказать, как сильно я скучала. Хочу букет из 17 нежно-розовых лилий. Хочу кидаться попкорном, смеяться несколько часов подряд и молчать, понимая все без слов. Хочу, чтобы мне говорили правду. Хочу много-много знакомых и мягкий плед на подоконник. Еще хочу мыльные пузыри, приятной усталости, кучу свободного времени и искреннего общения с родителями. Хочу сделать что-то мегаприятное кому-нибудь...хочу просипатся от твоего поцелуя.. хочу 50 поцелуев в щеку, тихих слез и любимое плечо…неужели я многого хочу???
