Про благодійність.

Так буває. Реально. Коли ти разом з однодумцями запрягаєшся і починаєш херячити на благо Батьківщини, то просто забуваєш про іміджеві речі. Зосереджуєшся на завданні і тобі до одного місця, як це виглядає збоку.
От поставили ми перед собою конкреттне завдання - виготовити і передати нашим воїнам пів-тисячі хороших зимових спальних мішків. Поставили і зробили. Більше того,- справу продовжуємо, вдосконалюємо і зупинятися не збираємось. Усе це тихо-мирно, без жодного піару. Тим часом якось підійшла потреба озвучити про свою присутність на волонтерському фронті.
І тут, мамо... розпочалось. Саме пора згадати геній Бальзака, який у "Шагреневій шкірі" абсолютно чітко вивів різницю у поняттях "хотіти і могти", "бути й виглядати".
Краще було й не розпочинати. Ось ми наївно вирішили, що нам час якось заявити про своє існування якомусь більшому колу людей.... і не вдалося.
Так буває.. Бути можемо, а виглядати поки що ні. Спроба виглядати зазанла поразки і нанесла досить відчутну моральну травму з ознакою меншовартості. Зареєстуватися на сайті http://4army.com.ua/ нам не вдалось. Буває... Не відповідаємо якимось невідомим нам стандартам.... Що ж переживемо. І не ображаємось навіть. Просто усвідомлюємо своє хуторянство. Робимо висновки, - будемо цивілізовуватися. А тим часом хочу сказати наступне:
Я абсолютно впевнений у тому, що імен СПРАВЖНЬОЇ, РЕАЛЬНОЇ кількості наших волонтерів, доброчинців, благодійників ми ніколи так і не дізнаємось. І біди в тому не має.
Просто кожен з доброчинців знає, що зробленаа ним справа пишеться не на землі, а деінде.
В честь того хочу озвучити випадок, який я ніколи у житті нне забуду... Тривав третій чи четвертий день блокування в.ч. 1241 минулого січня. (можна тут переглянути: http://tsn.ua/video/video-novini/ivano-frankivci-blokuyut-viyizdi-z-chastini-de-dislokuyutsya-vnutrishni-viyska.html ). До мене підійшла група молодих людей (розумію - студенти) і всучили мені (ЧОМУ МЕНІ !???) зібгану пачку грошей для підтримки пікету. Купюр було багато, але лише у номілалі однієї та двох гривень, які в сумі складали ватртість трьох-чотирьох пачок сигарет. Так от,- для мене на усю решту мого життя цей прояв благочинності залишиться найщирішим, і НАЙЦІННІШИМ. Набагато ціннішими за ті сотні тисяч гривень, які перейшли черз наші руки пізніше. Діти, яких я не знаю, що відірвали оті гривеньки зі своїх кишенькових витрат на спільну справу, завжди будуть моїми суддями та оцінювачами моїх справ, навіть не маючи формальних доказів моєї порядності. Якщо колись хтось із них випдково прочитає ці рядки, то нехай знає - усе було потрачено з користю. Більше того - ми зуміли знайти у нашому оточенні людей нечесних та звільнитися від них.
Ось так.. Тепер хочу звернутися до усіх, про кого ніколи не згадають у репортажах чи якихось інших панегіриках. Ось саме тут, саме зараз я складаю свою НАШУ ВЕЛИКУ ПОШАНУ УСІМ ВАМ і усім нам за небайдужість, за доброчинність, за любов до Країни, до України. І (без патетики) Слава Україні!