Забив на усе та на усіх... сиджу на робочому місці... хоча, це важко назвати "сиджу"... розвалився у кріслі, та майже лежу під робочим столом. Дістав пляшку шампанського, та п'ю його з горла.

Чорт, щось зі мною не те коїться... Але шампанське з горла все одно доп'ю.

Вже тиждень не маю настрою. Зовсім.
Повна апатія до усього.

Лише десь у глибіні душі кішки шкребуть... мерзотно дуже.
Кожен день мене питають, як мої справи... а мені навіть відповідати не хочеться.

Просто знаю, що буде після відповіді - безліч заспокійливих порад... які я ненавиджу! Звісно, вони усі мають рацію - мені нема через що перейматись.

Я здоровий, молодий, гарний хлопець. У мене є квартира, робота, гроші, багато вільного часу, купа друзів та знайомих, мої родичі здорові, я можу дозволити собі майже що завгодно...

Як мені їм пояснити, що мені байдуже на все це? Як їм пояснити, що живу я не заради цього?

Я хочу кохання!!!!!!! Чистих, світлих почуттів... хочу, щоб була дівчина, якій я можу присвятити усе своє життя, хочу, щоб була та, кого я можу зробити щасливою... Мені є із ким зустрітись, весело провести час, та покувиркатись у ліжку.

 Є ті, хто із радістю погодиться одружитись на мені.
 Хтось через гроші, хтось за інших міркувань... 
Але ніхто не по коханню. Хочеться послати їх усіх якнайдалі. 
Секс може бути чудовим, лише коли це відбувається із коханою людиною! Усе інше - онанізм!

Я не хочу онанізму... я хочу кохання! Усі мені говорять - зачекай, ти її обов'язково зустрінеш. І МЕНІ ОГИДНО ВІД ТОГО, ЩО ВОНИ МАЮТЬ РАЦІЮ!!!!

Вони праві, і я сам це знаю. Вона знайдеться. Колись.. А поки-що я буду чекати, та тихо собі страждати від самотності. І... якщо побачите раптом, що я знов без настрою - не питайте мене, що трапилось. Просто в мене немає крил, та я не можу взлетіти у небесну вишину... туди, де я буду щасливий.

[ клікати сюди ]

Все почалось із того, що я помилився віконцем в ICQ, та не туди відправив повідомлення „Жаль, что тьі не знаешь украинского...” – хотів, щоб один знайомий завітав до мого блогу, та почитав деякі записи.

[ Читать дальше ]

Ось я вже і вдома... зараз трішки очамлюсь, поїду на роботу, пару чарок кави, та можна починати писати спогади про мандрівку (-;

ще одна людина, яку я мав за друга, сьогодні зізналась, що моя довіра та дружнє ставлення не варті тих 300 баксів, які я йому позичив, коли той був у дуже скрутному становищі...
скільки разів сам себе навчав, що дружба та гроші несумісні...
а все одно просять допомоги, а я не можу відмовити близькій для мене людині...
шкода, блін, що мене оточували такі, кому гроші дорожчі за людей..
добре, що їх більше нема.
бля!

Перша зупинка відбулась у поселенні Кельменці. Приколовся тим, що мобільний зв'язок, разом із GPRS, раптом з'явились на телефоні при відвіданні приміщення із кодовою позначкою 'М/Ж', та відразу зникли, щойно я із запаленними очима покинув це джерело московбивчого смраду...
Також Кельменці одарували мене скаженою броньованою бабцею-термінатором, чиї руки якимось чином постійно опинялись у мене на голові,мабуть щоб розтращити її нафік
Сміх та гріх!

таке трапилось, занесла мене смужка-стежка до Коломиї...
Чудове містечко, доброзичливі мешканці, навколи усі спілкуються Українською, моє вухо, не звикше до такого, тихенько радіє... Але варто мені почати щось казати вголос - усі озираються на мене та питаються: 'А ти звідки сам будеш?'. Не вірять, що з Дніпра, бо вся східна Україна російськомовна. Але й не з західної, бо там теж не так розмовляють.
'Занадто чисто та грамотно для українця' )-:

усім відомо, що дирки в носі мають такі розміри, що зручно сувати туди пальці. усі це роблять час від часу. багатьом цей процес подобається та надає приємних відчуттів...
але так повелося, що у суспільстві за етикетом та моральними нормами не прийнято цього робити...
у вухах колупатись не так зручно, хоча теж є приємно, але на вуха усім байдуже...
чому так?! де блін, справедливість? (-:
*tost*

Усе життя я качаю 2 преси...
Один на пузі
Другий - у гаманці (-: