Холодний Яр. Наші біль і надія

Тридцятого квітня відбулося вшанування героїв Холодного Яру двадцятих років минулого століття, що воювали проти білогвардійських та більшовицьких військ на території Центральної України, що стало вже щорічною традицією. Також Холодний Яр є, певним чином, сакральним місцем України і українського народу: він завжди ставав тим осередком, вогнищем, звідки починалися чергові повстання за визволення України від тих чи інших окупантів.

І під час оспіваної Шевченком у поемі «Гайдамаки» Коліївщини, і під час більш ранніх повстань та рухів: і за часів Хмельницького, і за часів Сагайдачного, і ще більш ранніх. Так вже сталося, що цей сакральний енергетичний центр є явищем географічним і, почасти, фізичним. Тому знищити його у фізичному сенсі ворогам ще не вдавалося. Хіба що вирвати з тіла Землі разом з усією Україною. Разом з тим явище, що почалося як спонтанний рух невеличкої верстви «посвячених» патріотів і перейшов у щорічний ритуал, нині погрожує скотитися до банального бізнес-проекту. Якось пересмикує, коли бачиш холодноярський прапор «Воля України або смерть» в якості недбало виконаної у вигляді «обгризеного формату» ганчірки на базарчику для торгівлі місцевими сувенірами! Хоча, можливо, в якості елемента інформаційно-психологічної протидії вульгарному шовінізму «рускаго міра» (шовінізм — це пропаганда національної переваги на чужих етнічних територіях – на територіях іншої етнічної спільноти, одним народом (нацією) – іншому народові ( нації)).

Тим більше, що Мотронин монастир захоплений московським патріархатом, і подібні українські заходи треба проводити тут не раз на рік, а раз на тиждень, під його стінами. Нехай уже хоч і на комерційній основі. В Мотрониному монастирі сучасних українських козаків до храму не пускають – як «етнічних», автентично вдягнених, так і в сучасних розцяцькованих уніформах радянського зразку. У «кириличного» керівництва монастиря є спеціальний список затверджених у Москві проросійських козачих організацій, членів яких дозволяється впускати до монастирської церкви. Втім, і стародавній, оригінальний Мотронин монастир був зруйнований ще більшовицько-московськими окупантами в минулому столітті, а сучасні будови зведені вже в наш час за «зразками» типової москово-патріархатської архітектури. Так що історичною автентичністю тут і не пахне. Втім, якщо почитати Горліс-Горського, то не все було «канонічно» там і в двадцяті роки двадцятого ж століття. Отож і тут за вказівками невідомого настоятеля перестаркуваті монахині намагались перешкоджати одній з груп екскурсантів проходити на вали та до печер та іншим чином демонстрували чисто лавровську «озабочєнность». Втім, автору вдалося пристати до однієї з груп та обійти монастирські вали, описані в літературі. Бачивши й інші, закарпатські, прикарпатські та європейські фортеці, можу сказати, що з тактичної точки зору тут місце зручне. Хіба що стародавня фортифікація не відновлюється ні для відвідувачів, ні для мешканців. Схоже на те, що власникам монастиря відвідувачі зовсім не потрібні.

Цьогоріч програма заходів включала о дванадцятій годині мітинг у Мельниках, на якому виступили, крім організаторів свята та батька ідеї Романа Коваля, представники різних політичних сил, серед яких рівнем масовості та організації своїх прихильників вирізнялася «Свобода». Неочікувано виявилась велика кількість гостей фестивалю з Одеси, десь біля трьохсот осіб, при тому таких, хто приїхав незалежно один від одного. Це не тільки українські ветеранські та козацькі і гайдамацькі з’єднання, але й делегація учнів юридичного ліцею під керівництвом викладача Захисту Вітчизни Олександра Навроцького і ряд інших ( всього п’ять чи шість автобусів), а о чотирнадцятій годині – історична реконструкція бою між повстанцями та московсько-більшовицьким продзагоном. О п’ятнадцятій годині – урочистий молебень та ритуальне, за традиціями Холодного Яру, освячення зброї. Потім, о шістнадцятій та пізніше – відвідини Дуба Максима Залізняка, що знаходиться в іншому боці холодноярського середовища.

Враховуючи, що в районі Залізнякового Дуба тепер розташувався ринок сувенірів та ресторанно- готельний комплекс (добре, що у історично-етнічному стилі!), то кінець свята-вшанування переріс у банальний туристичний сувенірний шопінг та відвідини ресторану національної кухні, що готує й з урахуванням «повстанських особливостей» приготування деяких специфічних страв, наприклад, на зразок куліша, який неначебто і простий, але має свої невловимі особливості. Тут і пшоно має бути перетерте з салом, до того ж старим ( є варіанти, коли підкопченим, або саме пшоно підкопчується), а також є інші «секрети», дрібниці, яких безліч. Але, висловлюючись чемно, у господарів є значний простір для вдосконалення.

Те ж стосується й історичної реконструкції. На «полі бою» вперто відсутній такий елемент, як кіннота – коник був присутній один-однісінький, впряжений у підводу. Хоча треба зазначити, що й десяток справжніх вершників – це доволі важка і затратна затія – видно з досвіду російських історичних реконструкторів середньовічної Європи, що лише останніми роками спромоглися витягати трьох-чотирьох вершників на «лицарський турнір». А треба ж не лише красиво їздити, а на повному скаку збиватися списами! В нашому варіанті такого не потрібно, але треба вміло позначити рубку, при цьому, певна річ, не зачіпаючи того, кого «рубаєш». Це вже для патріотів, що мають здібності кіннотника-каскадера ( а їх, помітьте, і в російських серіалах, що валять, як сосиски з конвеєра, з такою ж, щоправда, якістю). І в цілому наші реконструктори більш-менш правдиво відображають піше боєзіткнення тих часів. Я не можу їх в чомусь повчати, бо й сам робив би так само при наявних засобах та силах.

Порадувала велика кількість зацікавленої молоді. На мій погляд, збільшилась кількість красивих дівчат порівняно з тими часами, коли я був молодим. Я й сам не можу науково пояснити такого свого суб’єктивізму. Але явище чомусь кидається мені в очі. Але особливо дошкуляв порядок у лавах глядачів, що вилазили за кіперну стрічку огорожі, а деякі дами і взагалі деякий час бігали посеред «батальної сцени» зі своїм фотоапаратом, наплювавши на решту глядачів та псуючи їхні кадри. Типова демонстрація негативних якостей деяких представників нашого народу. Рівень самосвідомості поки що вимагає присутності справжнього «жандарма», щоб наводив порядок зі сторони.

Втім, не дивлячись на «окремі недоліки», за спостереженнями репортерів, переважна більшість відвідувачів залишилась не просто задоволеною, а отримала якесь емоційно патріотичне піднесення. Що доволі дивно, і серед російськомовних, або скоріше дійсно російських (з самої Росії), глядачів – також. Для них це дійство – заборонений плід, при тому не лише заборонений офіціозом, але й пересічним поголосом у «пересічній» Росії. Тому, напевне, що спонукає до боротьби, чи, щонайменше, до критичного сприйняття брехливих тверджень влади. Руйнує, так би мовити, стереотипи!

Окремої відзнаки заслуговує все ж молебень з ритуалом освячення зброї. І хоч зброя бутафорська, але молебень справжній і від справжнього священика, українця. Лиш тільки заради цього людині посвяченій варто прийняти участь, приїхавши сюди раз на рік! Отож, до щорічного серпневого «махновського фесту» в Гуляй-Полі, що погрожують вилитися у банальну кількаденну пиятику, додаються і холодноярські днини, які, до речі, мають в своїй суть більш конструктивний початок. Отож, підтримаємо Холодний Яр, не забуваймо, чиї ми нащадки! Може, для деякої частини українців ця сакральна місцевість стане місцем прощі, своєрідної медитації. Нехай для більшості це буде просто якесь етнічне свято та бізнес-проект для підтримки місцевих ентузіастів цієї святої справи.