Очима Homo videns або wycieczka do Krakowa

     Homo videns – це людина, для якої навколишній світ виражається в картинках. Це людина, яка запам’ятовує не стільки ту інформацію, яку чує, скільки ту, яку бачить. Це людина, яка аналізує та робить для себе висновки на основі побаченого!       Я завжди сприймала інформацію саме зором, і найсильніші враження отримувала саме від побаченого. Провівши вікенд у Польщі, а точніше у Кракові та у дорозі до Кракова, набралася нових вражень, адже побачити вдалося чимало. Почну з початку і далі – за порядком.      Навіть, якби між Україною та Польщею не було кордону і не треба було б проходити митний контроль, відчути, що ти в іншій країні можна практично відразу – автівкою не трясе, можна їхати прямо, не оминаючи ям (бо їх нема), чітко видно розмітку на асфальті і можна бути впевненим, що не заблудишся, оскільки вказівники перед кожним поворотом. Про близькість України свідчать рекламні плакати на українській мові, дуже схожі до наших сільських хат їхні хати і менш-більш однакові подвір’я – з курми, гусьми, качатами та індиками.      Від’їхавши на кілометрів з вісімдесят, вже чітко розумієш, що ти не в Україні. В нас нема і, на жаль, ще  не скоро будуть такі дороги!!! Може я дуже ідеалізую, але справді від таких доріг я у захваті: рівнесенький асфальт, по якому їдеш більше ста і не відчуваєш швидкості (поки їхали до кордону з нашого боку, то більше вісімдесяти їхати було майже не можливо… хіба на окремих кусочках, де проложили свіжий асфальт без розмітки і дорожніх знаків); окремі світлофори для кожної полоси руху, щоб однозначно було зрозуміло кому куди можна їхати; вказівники дозволеного напряму руху, які світяться, щоб в темноті їх було добре видно; знаки пішохідного переходу, над якими мигає світло, щоб привернути увагу водія в будь-який час доби (до речі, деякі знаки цікавенькі, наприклад, окрім звичайного пішохідного переходу, такого як і у нас, на дорогах у населених пунктах можна побачити жовтенькі знаки з маленькою дівчинкою, яка тримає морозиво – «на дорозі неуважні діти» :))); і нарешті – добре продумані перехрестя і круги – коли до них під’їжджаєш, то просто мусиш зменшити швидкість, бо десь за сотню метрів до них дорога збудована невеличкими поворотами, наче хвильками.    

І ще – фоторадари – майже в кожному населеному пункті – великі камери, які добре видно. Місцями, звичайно трапляються і муляжі, але коли їдеш, то відрізнити одне від іншого важко. У нас начебто теж є знаки-попередження про фіксацію порушень ПДР, але камер не видно, або ще цікавіше – коли їдеш по дорозі, з обох сторін якої ліс, і бачиш знак – «фотофіксація», то в мене відразу виникає запитання – чи та камера часом не на дереві висить і не живиться сонячною та вітровою енергією??? А навіть, якби та камера і була, то чому її не видно, яка взагалі суть її там чіпляти, якщо водії її не бачать??? Бачачи камеру, водій зменшить швидкість – і вірогідність аварійної ситуації теж зменшиться, а коли камери не видно, то єдине її призначення – зафіксувати порушення… А що це дасть для загальної ситуації на дорозі в конкретний час???... Отож, нічого… 

     Ще одне спостереження – на дорозі нема поліцейських, типу нашого ДАІ, приємно їхати, коли ніхто не вистрибує з кущів, не переходить дорогу зі швидкістю черепахи, бо йому можна… Взагалі, говорити про різницю у дорогах можна ще багато і довго. Там вони інші і там вони кращі, значно кращі!!!

     Львів і Краків – міста схожі між собою. Схожі архітектурою і енергетикою, та все вони водночас і різні. Різниця частково через те, що Краків менш знищений історично – його менше палили та обкрадали. Тому в Кракові збереглося більше старовинної архітектури та автентичних доріг. Помітно, що у центрі міста, порівняно зі Львовом менше модних магазинів, менше неону та кольорової реклами. Більше – крамничок з сувенірами і всякими маленькими цікавими штучками ( а це знущання з таких туристів, як я))))).      Кидається в очі й відсутність пластикових вікон в історичній частині міста і трамваї, які, коли їдуть, то не привертають до себе уваги шумом і стукотом, і будинки поряд з колією не трясуться, натомість трамваї привертають погляд своїм акуратним виглядом, чистими вікнами (мій погляд привертають, думаю, місцеві жителі на це увагу не звертають, бо по-іншому не можуть собі уявити). Ще один нюанс, який стосується громадського транспорту – у Кракові його суттєво менше, ніж у Львові. Якщо у місті Лева на дорогах через одну автівку маршрутка, а інколи навіть густина більша, то у місті на р. Вісла громадського транспорту практично не видно, час від часу можна побачити великі автобуси, схожі трошки до львівських соціальних маршрутів. Це пов’язано з тим, що у Польщі дешевші автомобілі, набагато дешевші, тому кожен, хто працює, може собі дозволити їздити на авто. Та й отримати від батьків у подарунок машину на повноліття – це звичне явище. Мова йде, звичайно, не про нові, а про вживані автомобілі, однак сама бачила їхній стан на «автокомісі»!!! Хоча де ж вони знищаться на таких дорогах!!!

Стадіон футбольного клубу «Cracovia» – це ще одне, що вдалося побачити, окрім історичної частини міста. Нічого надзвичайного – простий стадіон за європейськими стандартами. Цікаво те, що збудували такий стадіон за рік. Це при тому, що приблизно три місяці витратили на демонтаж старого стадіону. Краків – резервне місто на Євро-2012, і головний стадіон при цьому – ФК «Visla», а не той, про який йдеться. Однак незважаючи на це стадіон все ж збудували за рік. У Львові ж стадіон до європейської першості будують вже четвертий рік…

Загалом ж Краків – це незвичайне місто!!! Воно зачаровує і захоплює величчю і безпосередністю водночас, старовинністю і сучасним європейським колоритом; маленькими вуличками з бруківки і широкими асфальтованими дорогами зі всіма модерними штучками... і багатьма-багатьма маленькими і великими речами, які, на перший погляд, здається поєднати неможливо!!!

     Поляки та українці схожі. Схожі слов’янською  зовнішністю та схожі ментально – «co kupi, co sprzeda, kogo naje… ой, надурити». Відрізняються тим, що поляки – кращі господарі. Може зараз не всі зрозуміють, а дехто і засудить, але найголовніше чуття Homo videns дає зрозуміти, що так воно і є.       Практично немає у передмістях будиночків, перед вікнами яких город – травичка, квітники, декоративні деревця, фонтанчики, різні штучки для декору, гарненькі плотики і ніяких грядок, ржавих сіток, старих відер на подвір’ї, брудних залізяк на випадок «а може пригодяться». Тут не справа у грошах. Насправді, насіння, яким засаджують грядки, різні добрива, засоби захисту коштують так само, якщо і не дорожче за декоративні рослини, не кажучи вже про те, що витрачений час і сили вже точно не менші!       Спостерігаючи за людьми, побачила, що жінки носять значно практичніше взуття. Не бачила жодної на шпильках чи каблуках вище п’яти сантиметрів – у будній день. А от у неділю на високих каблуках жінки ходять. Схожа ситуація, як у нас, але українки на височезних каблуках можуть ходити і щодня!!!       Багато можна ще описувати та порівнювати, але все це буде моє особисте враження! Може я занадто емоційна, і забагато уваги приділяю дрібницям, і все це, що описане, для когось не важливе, хто не помітив, а хтось просто не надав значення… Та все ж побачене – це джерело багатьох емоцій, і доведено, що більше половини інформації, яку ми сприймаємо – це те, що ми бачимо, не залежно чи йдеться про Homo videns чи про когось іншого. Треба на світ дивитися з широко розплющеними очима і бачити якогомога більше!!!