Блог Alter ego*

Вид:: короткий; повний

Замітки:

всі

у блог

у співтовариства

Alter ego*

Вічна пам'ять Герою.

04.09.16, 00:01

30 років тому, в ніч з 3 на 4 вересня в карцері табору особливого режиму ВС-389/36, що знаходився біля села Кучино Пермської області пішов із життя 47-річний український поет, правозахисник, дисидент Василь Стус.
Пам'ятаємо.

Лист Василя Стуса до дружини й сина
15.01.1984

Дорога Вальочку,
дорогий синку!

Збирався писати в Донецьк, але Дмитрові обставини змушують мене писати до Вас.
Отож: лист Твій, сину, мені сподобався, як і попередній, літній. Я не знаю всіх обставин, що змусили Тебе покинути — при самім закінченні — технікум, але вірю Тобі, що крок Твій — добрий (хоча б уже тим, що відважний). Мені подобаються люди, що, як кажуть, “пруть буром“, тобто, мають свій норов. Ці люди — нещасливі в житті, зазнають усіляких страждань (щасливі — здебільшого безхребетні, ті, що, як покірне телятко, дві матки ссуть). У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя. Більшість, звичайно, обирає щастя, хай і нецікаве (точніше: вони воліють цікавого щастя, але здобувають украй нецікаве). Тому конозистий філософ німецький і писав: “Ви, що йдете на смерть (може бути і не смерть, а мука — це я додаю), — люблю вас“. Так казав Заратустра, Зороастр. “Мудрість“ життя в тому, щоб пристосовуватися до умов. Хто не пристосовується — той не “мудрий“. Перших чекає поросяче щастя, других — орлина смерть. Обирай, синку, сам, що Тобі до вподоби. Сам я зробив — для себе — вибір. Твоє життя — є Твоє. Вибір Ти повинен зробити самостійно, аби це була Твоя воля, а не мамина чи дєдина чи моя. Просто мусиш знати, що Тебе чекає — на одній і другій дорозі. Перша дорога — дуже людна (як на прохідній у часи пік!), друга — майже безлюдна. Коли-не-коли перейде нею якийсь мучень — із дуже виразним обличчям і попущеними кутиками уст. Хочеш — продовжу? Власники поросячого щастя мають мрію: от би туди, де орел літає (тільки б без мук!). Орли відчувають постійну спокусу: от би зазнати земного щастя, тільки без п’ятачка на носі! Отака, бач, діалектика життя.

Моя думка така: усе це не біда — і незакінчена 10-річка, і полишений технікум. Може, в Тебе моя натура: всюди Тобі невговтно. Я, принаймні, ніколи не мав роботи до душі, а все тільки — про шматок хліба; добре мені було тільки за письмовим столом, серед дорогих книжок, перед папером, на самоті. Може, в Тебе натура бабусі Їлинки — така ж крута? І, може, вона дісталася Тобі разом із високими достойностями бабусі — винятковою чесністю, людською багатою суттю, правдивістю, надщирістю, величезною працьовитістю. Коли б так — то дай, Боже! Мамо-Валю, довірмося самому Дмитрові. Він, здається, недурний хлопець. Що я можу сказати Тобі, Дмитре: може бути й такий варіант — вчись на електрика, це добрий фах, вивчай свою справу достеменне. Я Тобі скажу: то не дуже мудро, коли діти, гравши в дитинстві “в класи“, грають у них ціле життя: 10 класів — вуз — робота — одруження — пенсія — телевізор — доміно. Може бути й інакше: спочатку військо, потім 10-річка, вуз. Зрештою, вузу може й не бути (Горький і Бажан вищої освіти не мали). Насамперед, сину, я хочу, щоб Ти мав свій характер, а не був розмазнею, манною кашею для беззубих.

Виробляй його постійно, не поступайся своєю волею перед обставинами. Бо Ти — це, насамперед, Твоя воля (бажання, мета, впертість і т. д.). А воля міцніє в подоланні перешкод. Будемо вважати, що Твоє “розлучення“ з технікумом — то перший іспит, який Ти витримав із честю на право бути самим собою, а не таким, як усі. Масштаб людини визначається мірою її волі. У житті буває і так, коли свиням набридає хрюкати, а орлам літати. Тоді вони міняються місцями: свині починають літати, а орли хрюкати (їм забракло волі старої, вони втомилися чи навпаки — збурилися). Чи надовго? Тут тисячі варіантів життьових, перераховувати не буду.
Коли Ти матимеш свій характер — щоб був по Тобі і щоб був міцний, то буде найважливіше — за всякі там університети. Бо характер — це фундамент для майбутньої будівлі. Коли він міцний, то на ньому можна зводити хмарочоси, він витримає будь-яке навантаження. Людський характер, правда, на відміну од будівлі, виробляється чи не на все життя. Кожен великий іспит життьовий показує, чого вартий підмурок. Він може зруйнуватися — коли слабкий (орли стають свиньми), може підруйнуватися, а може не тільки витримати все, а ще й зміцніти. Як на мене, люди зі своїм характером без вищої освіти кращі за людей із ромбом1, але без характеру. Скільки йолопів я знав — навіть із вченими ступенями, скількох горе-письменників, чиїх творів й кури не хочуть грабати, не те — люди читати.

Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!). Це гарба сіна, сяк-так наваленого на купу, під якою пищить, як руда миша, квола натурочка маминого мазунчика — хай навіть і з сивим волоссям на голові. Це — вкрай безнадійний варіант людського існування, бо тут уже ніхто не порятує — коли немає самого себе. А коли людина має себе, свій хребет, свій центр, свою основу, свою гравітацію, сказати б, тоді все падає на свої місця — і людина схожа на Ейфелеву чи Останкінську башту, а не на гарбу сіна.

Хочу, щоб Ти був схожий на башту, а не на гарбу сіна. Може, й так: ти працюєш електриком, закінчуєш вечірню середню школу (до війська чи після нього — байдуже), закінчуєш вечірній (чи заочний) вуз. Ці заняття — екстерном — ощаджують багато часу, звільняють од зайвої лектури і т. ін. Ти читаєш і вчиш лише те, що Тобі треба, а не те, що мусиш за програмою. Правда, при цьому Ти втрачаєш середовище студентів, але це середовище можна знайти й самому — і не гірше. Коли виключно ревниво поставитися до своїх друзів, щоб не було пустих, а були справжні, цікаві, мудрі, чесні друзі. Я чогось вірю в Тебе, сину. І, може, мені навіть до душі, що Ти “викидаєш коники“, а не йдеш уторованою дорогою. Тільки стережися гнилизни, штучності “гопля-ля-молодечості“ (коники викидають і хулігани, злодії, веселуни з транзисторної радості, всяка непотріб). Хай Тебе вбереже од таких “коників“ Твоя чистота. Будь чистий — за всяку ціну й передусім. Душею і тілом. Допомагає душ (душ для душі — коли ти регулярно вершиш над собою свій власний суд: а що ти зробив, щоб бути кращим, чеснішим, розумнішим. А що Ти не так зробив? А чому? А що я зроблю, щоб стати кращим, очиститися од того чи іншого бруду, спокутувати свій гріх). Це — як самосповідь.

Хочу, щоб мама-Валя не робила трагедій з приводу Твоєї утечі з технікуму (думаю — вона їх не робить). Хочу, щоб мама-Валя вірила, що наш Дмитро — це єдине золоте яблучко з біло-рожевої яблуньки нашої — виросте на Остапа, а не Андрія, як казав Гоголь. Я вже Тобі радив, сину — вести щоденник? Веди його. Це виробляє стиль, спонукує до глибшого думання. Нехай це буде щоденник Твоїх почувань, емоцій, думок. У ньому Ти ніби стаєш жити в двох особах: той — що живе, і той, що спостерігає за собою. Ніби існуєш у двох проекціях. Це ніби перше збагнення Вічності, таємниче циганське дзеркало, яке ворожить, нічого ясно не кажучи, а тільки натякаючи (знаєш мову ворожок?).
Втішила мене згадка, що Ти зачитуєшся Б.Л.Пастернаком. Це — геній. Вчи його вірші напам’ять, повторюй про себе — під кожен настрій, аби розжувати, розчовпати, що це геній. Який він майстер — душі! Яка чудова його любовна, пейзажна лірика, лірика особистості. Для мене, мабуть, є три поети: Гете (цей — най-найбільший із усіх, але з перекладів Ти його не відчуєш), Рільке і Пастернак. Ану, прочитай у “Києві“ (№ 12, 83)2 молодіжну повість про грузинів — як вона Тобі? Чи зміг би Ти цікавіше розповісти про психологію свого віку, психологію підлітка-парубка? Про цей вік колись прегарно писали Л.Толстой (Детство, Отрочество, Юность), Селінджер (обов’язково прочитай його оповідання і повість “Над пропастью во ржи“), кілька чудових оповідань написав В.Распутін (“Наш современник“ 1982-3 рр., які номери — забув). Із сучасних російських письменників читай Ч.Айтматова, В.Распутина, В.Шукшина, Ю.Трифонова, Ю.Бондарева. Варт було б прочитати пізнього М.Пришвіна, “Люди, годы, жизнь“ И.Эренбурга. Прочитай “Иудейскую войну“ Лиона Фейхтвангера (це три великі прецікаві романи). Із сучасників українських, що друкуються, варті Ю.Щербак, Р.Андріяшик (з яким Ти грав у шахи), Г.Тютюнник. Інших можна проглядати — заради мови. Треба знати Франка (вірші, велику прозу, поеми, особливо — “Мойсей“, “Похорон“), Лесю Українку (драми). Дуже хочу, аби Ти прочитав і полюбив Альбера Камю — це найулюбленіший мій прозаїк — особливо “Посторонний“ і оповідання-нариси. Прочитай “Очима клоуна“ Г.Белля. Але більше налягай на англо-американську прозу і поезію — вони, здається мені, найдозріліші. Я заздрю Тобі, сину, що Ти можеш читати “Біблію“ — цю найпоетичнішу і наймудрішу книгу з усіх, які є (незле, аби прочитав і “Коран“). Читай Шекспірові драми, Достоєвського (насамперед Идиот, Братья Карамазовы, Бесы). Читай драми Г.Ібсена і Теннессі Уїльямса. Для вивчення іноземної мови добре було б придбати магнітофон. Коли у Вас скрутно з грішми, може, я згодом вишлю яку копійку (зараз не можу, бо треба оплатити залізну щелепу-міст, яку я, беззубий, носитиму скоро). Аче, Дмитре, читай японську прозу (передусім — Кобо Абе, Ясунарі Кавабату, Кендзабуро Ое, Акутагаву Рюноске), читай їхню лірику, читай про їхню філософію дзен, як і про індійський буддизм і китайський даосизм. Читай філософів-стоїків, Монтеня, Боссюе. Прочитай книгу: Р.Коуэн, История жизни, Київ, Наукова думка, 1982, книгу: Дж. Силк, Большой взрыв (і перша і друга обом Вам — по зубах; у другій — про те, як усесвіт вибухнув із маленького атома — 12-15 млрд. років тому). Регулярно в якому-небудь читальному залі проглядай такі журнали як “Київ“, “Вітчизна“, “Жовтень“, “Наука і суспільство“, “Наука и жизнь“, “Вопросы литературы“, “Знание — сила“, газети “Книжное обозрение“, “Аргументы и факты“, “За рубежом“.

Добре, що Ти побачив фільми Тарковського. Заздрю Тобі — це великий майстер. Як і в літературі, в кіно не так багато великих творів. Погані фільми дивитися — шкідливо, як і погані читати книги. Вони зменшують, а не збільшують читача. Краще вже — кудись у парк, ліс, на озеро, в концерт. Бійся телевізора, подивляйся тільки справжній мінімум. Є такі хвороби, які непомітно посідають людину. Одна з них — любов до телепередач.
Ну ось, поки все. Тепер трохи про себе. Прошу Тебе, Валю, повідомити, на якій пошті і якого числа Ти зробила передплату Культуры, Науки и общества, Перспектив, бо на штемпелі не видно. Це важливо на випадок можливих рекламацій. По-друге, я не дістав Твого листа № 51. Чи писала Ти його? Це мав бути лист про святкування 17-річчя Дмитра, про яке я не дістав ні словечка. Далі: попрошу Дмитра в перспективі дати лад стелажеві, тобто зробити дерев’яний, зручніший до користування.
Ще: попрошу переписати мені вірш О.Олеся “Співають, плачуть солов’ї“ (я співаю його, а всіх слів не знаю), а маму Їлину прошу слів “Добрий вечір, пане-господарю“ (колядка) — теж слова підзабув. А ця колядка так пахне мені дитинством! Попрошу знову — якісні фотокартки мами, Марусі, Тані. Здоровлю Марусю з Днем народження — найліпші зичення шлю.

У мене такі новини: всі вірші забирають і кладуть у каптьорку за зоною. Що не напишу — все в кращому разі буде там, тобто його я побачу аж при виїзді на заслання (в гіршому випадку — сконфіскують).
Чуюся по-старому. Зняли мірку на зуби — вставну щелепу матиму, дуже міцну, з заліза. Новин нема поки. Що попереду — побачимо ближчим часом. Поки нічого, крім листів, мені не висилайте. Читаю листи Лесі Українки — і вкрай захоплений ними. Винятково захоплений. Була б змога — щось би більше написав на їхній основі. Наприклад, “Уроки Лесі Українки“. А так — тільки мрію про це на самоті своїй, яка, на жаль, скоро закінчиться. Дещо змарнів, але то мені до лиця, здається.

Дмитре, уживай кличної форми в листах (тату, а не тато), аби я чув, як Ти кличеш, і міг гукнути “Чую, синку, чую!“. Пишіть до мене (і Ти, Валю, і Ти, Дмитре) не рідше щомісяця (Валя, спасибі їй, пише частіше). Уклін родичам усім, друзям. Не сердься, Валю, що цей лист — для Дмитра: така вже оказія. Наступного писатиму на Донецьк, бо й так заборгував дуже перед мамою-Їлиною. Десь у листопаді сконфіскували листа од Є.Сверстюка. Жодного листа, крім як од родичів з Києва і Донецька, не маю. Отже, писати мені просто не слід — хай це друзі знають.

Не турбуйтеся мною. Хай, Валю, Дмитро водить Тебе по парках, філармоніях, художніх майстернях, добрих гостях, добрих кіно. Хай Вам кухня не докучає: пустіть її на повне самообслуговування. Увесь вільний час — живіть повним, насиченим, цікавим, змістовним життям. А мені звітуйте про нього (Ти, Валю, геть нічого не пишеш про ті сотні дрібниць, які Тебе оточують, а мені так цікаві). Я часто дивлюсь на Ваші карточки — і розмовляю з Вами, усміхаючись, із великою любов’ю.
Дякую Вам, що Ви є — мені. Пишіть регулярно до бабусі Їлинки. Маруся написала, що бабуся Їлинка мала багато новорічних різдвяних поздоровлень. Мені то було дуже приємно читати: все менше плакатиме за сином, який так само чується щасливим, як і раніше. Сумним, правда, щастям.
Але веселе щастя — порожнє і плитке, а сумне — змістовне і глибоке.

Цілую Тебе, Валю.
Обіймаю, сину —
Ваш брат Василь

rose rose

Коментарі: 3

Alter ego*

Ужасы оккупации.

01.09.16, 21:05

О чем говорят в зоне АТО: мы боимся Россию, мы боимся терактов

23.08.2016 - 10:00

С первых дней я прислушивалась к тому, что говорят в очередях, маршрутках, на остановках соседи, сослуживцы, случайные прохожие. Шум толпы, ее многоликое мнение стали неотъемлемой частью войны.

Социум, отравленный пропагандой, сжавшийся от грядущих перемен и наэлектролизированный минометными очередями, выдавал лихие прогнозы, строил нелепые планы, окутывал город оксюморонными страхами и прилипал к мозгу абсурдом.

Первые весенние разговоры взбудораженной Луганщины были меркантильно-материальные.

Ну, помните? Присоединимся к России, не нужно будет отдавать кредиты. Высокие русские пенсии, зарплаты, не платить налоги, не платить за свет и газ, получать, льготы, не платить. Даст и не платить! – обыватель бился в поощрительном экстазе.

Потом уже бэк-вокалом пошли распятые мальчики, съеденные младенцы, рыдающие коровы и управляемые геями фосфорные бомбы.

Каждый день по телефону передавали секретную информацию. Ровно в полночь нужно открыть холодильник, засунуть голову в морозильную камеру, намочить занавески, выпить 3 стакана марганцовки и пять капель йода, и держать в руке икону (тут уже были варианты), как и в описании ожидательно-диверсионных контрмер.

Кто-то ждал хлорную атаку, кто-то фосфорную, кто-то опасался дифлофосной или урановой. В общем, народ вел содержательные и познавательные в области химии беседы.

Любая битая триколором домохозяйка с точностью могла описать до десяти видов гексагенных атак, их виды и методы защиты.

В церквях сметали святую воду, иконы и свечи.

Тогда это было смешно. Сейчас грустно и страшно, так как эта информационная одержимость оказалась не только управляемой, но и заразной. Не верите? Экспериментировать в рамках своего дома, двора, улицы, а тем более города не советую. И вы разочаруетесь, и остановить это проблематично.

Но речь не об этом. Хотя и эта информационная трещина была важна для получения полного социально-психологического портрета войны. На войне все важно. Любая мелочь.

Речь о том, что выхватывая из толпы информацию, мы, те, кто умел думать и анализировать, научились отделять зерна от плевел и панику от реальности. Так мы научились доверять информации сепаров, находить в ней локальные звенья и рациональные зерна.

Постояв рядом с озабоченными колорадо-камуфляжниками, можно было узнать о времени и квадрате обстрела, заходе техники из России, количественном составе войск в расположениях, ну и о готовящихся провокациях.

Единственное, что было странным, то, что сепары со 100% уверенностью знали, что будет исходить со стороны Украины, и успевали к этому подготовиться.

Не верите? Вот примеры.

24 мая 2014 года в Свердловск зашла колонна камуфляжников, которая расположилась в ДК имени Свердлова. Паника была у людей тогда страшная. ДК имени Свердлова – это, фактически, жизненный центр города. Не сам дворец культуры, конечно, а само его расположение. Рядом налоговая, ЗАГС, банк, пенсионный, школа-лицей, детсад, профтехучилище. Детей из расположенного рядом с ДК детсада выносили босых, в маечках. Воспитатели и нянечки тянули их на себе. Люди, бросая все, бежали помогать выносить детей из здания. А военные молча разгружали оружие. На крышах блестели снайперские прицелы. Вокруг ДК разворачивались гаубицы.

Было тихо. Не стреляли. Но детей уносили. Почему? Люди уже тогда, увидев работы Лайфньюз, осознавали, там, где военные, там будут перестрелки. «Освободители», как правило, стреляли по украинским военным из жилых кварталов. Люди боялись ответки.

Мы смело подошли и спросили у охраны, кто, мол, что происходит и чего ждать городу.

Охрана спокойно и вальяжно ответила: «Мы из «Бэтмена», не бойтесь. Мы стояли на «Ясенах» (это турбаза в 30 км от Свердловска, возле села Бирюково), но нам позвонили из Киева и сказали, что через 3 дня будет авиаудар. Мы тут пересидим».

Когда о нюансах с авиаударом узнали люди, горожане пошли к военным. Шли, в основном, женщины. Чтобы не стреляли. И потребовали уйти. К нашему удивлению военные ушли. Без скандала. В соседние Ровеньки, где их горожане приняли радушнее и расквартировали удобнее.

А по «Ясенам» был действительно через три дня нанесен авиаудар. 27 мая, если не ошибаюсь. Правда, русские террористы при этом особо не пострадали. Погибли и были раненные местные, которых русские бросили там, не предупредив и, к сожалению, ранен пастух, охранник базы и плотник, не имеющие к "ополчению" никакого отношения.

Знали местные сепары и о том, что будет вводиться пропускная система. Поэтому перед ее введением быстро перепрописались в других городах Украины и вывезли семьи.

Знали, вернее, ждали, как решенного вопроса, и амнистии. Причем не только уголовно-военной, но и финансовой. Чтобы всё, что «честно нажито непосильным трудом» за годы войны, осталось в их владении. Ну, там машины, дома, счета в банках Украины, предприятия, и даже паспорта. Многие из террористов (не только местные, но и граждане России, Приднестровья и Осетии) получили украинские паспорта. Вот! Хотели бы после войны и амнистии остаться гражданами.

Знаете, как страшно было сидя в оккупации узнавать о готовящихся котлах? Писать, кричать, натыкаться на пустоту и недоверие. О заходах техники из России. О Буке. О провокациях. О количестве погибших. Я вот только сейчас из ленты ФБ узнаю, кто тогда стал ангелом на нашей земле. Изварино, Краснодон, Свердловск, Ровеньки, Лутугино, Георгиевка, Новосветловка, Луганск. Информации не было или она была искривлена. А вот сепы знали всё. Это раздражало.

Да, много тогда нужного было передать разведке, нашим ребятам, защищающим рубежи Украины, но…

Эти «но» до сих пор режут душу. Я все жду окончания войны, чтобы стереть эти «но».

Сейчас, в период, когда основная часть тех, кого мы называем сепаратисты, осознала свою преступную ошибку и активно сотрудничает в плане передачи информации, снова есть о чем подумать, проанализировать, поговорить.

О чем же сейчас говорят те, кто держал (держит) в руках автомат, перемотанный колорадкой? Служит в «МВД ЛНР», прокуратуре, суде, органах «власти»?

Украинская армия перестала быть предметом насмешек. Теперь ее боятся. Конечно же, для поддержания момента, в тематических группах русские «новороссы», пишут о нищесброде с одной винтовкой на пятерых. Подчеркну, на сайтах, в группах «новоросской» тематике, как всегда всё знают жители Челябинска, Перми, Пскова, Мурманска и Москвы. Местные «ополченцы» предпочитают помалкивать на тему укро-вооружения.

Амнистия стала недосягаемой. Это их тоже пугает. Они еще надеются и даже говорят, что амнистия (снова настаивают на финансовой) будет точкой прекращения войны. Мол, получив гарантии от Украины они, сепары, пойдут против русских. Выступления Надежды Савченко обнадежили, но ненадолго. Мессию украинцы приняли вяло или агрессивно. Амнистиционно-надопрощательная надежда умерла, так и не оставив сепарам спасительной соломинки.

О русских говорят смело, открыто и зло. Те, кто является служителем или носителем новоросско-лэнэровсских знаков отличия, все чаще и чаще начинают разговор с того, что будет, когда Путин наиграется. Что будет, если русские не привезут оружие? Что будет, если русские не дадут пенсии, зарплаты, деньги, продукты? Без армии Путина (не без русских добровольцев типа Милюкова), а без армии Путина, ополченцы не продержаться и трех дней. Это они говорят и за столами, и в компании, и на шахте (вернувшись к мирной профессии), и в окопах и блиндажах.

Вопрос возьмет ли Путин «ЛНР» в Российскую Федерацию (это тому, кто подзабыл, как называется придуманная им Россия) уже не поднимается. Ну, если только олигофренными домохозяйками 80-го уровня деградации. Те, кто прошел войну, более прагматичны и менее ура—лэнээро-патриотичны.

Русские реально раздражают. Пьют. Получают больше зарплаты. У них лучше вооружение. Их не ставят в первые шеренги при наступлении. Они задиристы. Местных «новороссов» называют хохлами и людьми третьего сорта. Русские неряшливы. Плохо пахнут. Не моются. Не стремятся к порядку. В местах поселения (службы) устраивают свинарник.

Война закончится. Об этом говорят все сепары. Абсолютно все. И не факт, что победой России. О победе «ЛНР» речь вообще не идет, по сравнению с бравадой «на Львов», «на Берлин» лета 2014 года. Когда? - это вопрос политический или риторический, не знаю.

Снова звучит лугандонское «от нас ничего не зависит». Хотя, если честно, считая количество ихтамнетов в процентном соотношении с местными лэнэровцами, начинаешь в это верить. А вот в «ДНР» количество местных равно количеству ихтамнетов. Здесь все сложнее. И отношение к войне, и к русским, и в самой территории.

Как закончится война? Знаете, это было для меня самым неожиданным. Правда. Я ожидала «сложим оружие», «повинимся», «отстроим», и даже «сбежим в Россию». В общем, чего-то ожидаемого и прагматичного. То, что я услышала, стало открытием.

Поэтому несколько дней подряд читала исторические денные о периоде Второй Мировой войны. Думала. Ведь, по сути, все войны режима (гитлеровского, сталинского) похожи. А, возможно, и все войны похожи. Не зря меня не покидало чувство дежавю и полной аналогии с 17-м годом холодной весной 2014-го.

Грабящий города вооруженный люмпен это даже страшнее оккупанта. Правда!

Мой собеседник не простой человек. Высшее образование. Долгий милицейско-прокурорский стаж. Сейчас сотрудник «МВД ЛНР». Он не скрывает этого. То есть человек, способный думать и анализировать.

Как закончится война? Знаете, внутреннее восприятие «лэнээровца» не слишком сильно отличается от моего, - помнящего историю Украины и своего рода.

Отступая русские, взорвут всё, что можно будет взорвать. Дороги, мосты (хотя их взорвали, еще наступая), шахты, заводы, школы, больницы.

В «ЛНР» знают и ждут этого. И это причина, по которой так рьяно сотрудники «МГБ» рыщут по заброшенным шахтам, стволам, штрекам, подвалам, заводам в поисках схронов, тайников со взрывчаткой.

И находят. Уже даже в СМИ «ЛНР» не пишут, что это тайники украинских ДРГ. Но для люмпена это не показатель. Он уже уверовал в ДРГ и «Украина-враг».

А вот думающие и понимающие люди осознают, что на территорию «ЛНР» ДРГ Украины попасть не могут априори.

Граница зоны АТО с обстрелами и минными полями не место для прогулок. В то, что ДРГ, сев на машину, загрузив 500 кг тротила, пушки, минометы и ПЗРК, свободно пересекая блокпосты, приезжают в Свердловск, опять же верят домохозяйки 80-го уровня посещения «Одноклассников».

- Я боюсь 1-го сентября, - сказал мне собеседник. - С начала войны боюсь. Хотя, было время, что страх ушел. Не было причин и подозрений. Русские были заняты линией фронта. Сейчас всё по-другому. Они не получили достаточной поддержки местного населения. Это раз. Их это раздражает. Это два. И это достаточно очевидные факторы, чтобы устроить провокацию, направленную на поднятие духа войны у местных жителей. Вероятнее всего, это «Беслан-2», подрыв школы, съемки «лайфньюз», обвинение Украины, эскалация конфликта, объединение людей на фоне трагедии. Я служил в СССР, я был Чечне и Афгане. Я знаю, как будет! - говорит мне эск-офицер. – Но это первая нота в русском оркестре. Финал будет еще трагичнее.

Если Россия примет решение уйти, здесь, именно, здесь, в приграничье, в Свердловске будет ад. Сюда, во-первых, сбегутся все, кто захочет сбежать. И не столько захочет, как будет вынужден бежать в Россию. Все эти «мильчаковы», «добровольцы», «русские патриоты», «казаки», «ополченцы» и их жены.

На границе будет скопление техники и людей. Граница - это мы. Это степи Провалья, Изварино, Свердловск, Бирюково. Это КПП «Червонопартизанск», «Красная могила», «Должанский». А значит, в наших городах будет куча озверевшего, вооруженного, преданного люда, спасающего свою жизнь. Как поступит Россия? Ведь ей не нужно это отребье. Она может, как летом 2014 года, накрыть эти города ГРАДами со своей стороны.

Просто утюжа, не оставляя шанса ни людям, ни зданиям. Чтобы никто не прорвался и не было желания. Может отравить воду. Может распространить вирус Эболы и устроить эпидемию, - он начинает смеяться, - заодно и вакцину проверит.

Что, напугал? - интересуется у меня, слыша и чувствуя мое смятение. – Не ожидала прогноза? Читай историю, учи матчасть. Ты же сама всегда опираешься на исторические факты. Август 1941-го ДнепроГЭС. Я читал. Спасибо, за подсказку. Я сейчас много читаю. И о Чечне, и об Афгане. Мы же там были оккупанты, - смеется, - это нас наказание за тех, кого мы там. В общем, ты поняла.

Территория «ЛНР» (проект «Новороссия» закрыт окончательно) никогда для русских не была своей, а мы, жители Донбасса, не были русскими. Мы-х@лы, так же ненавидимые, как и украинцы. Хотя, знаешь, я не встречал еще национальность или народ, который бы русские не ненавидели. Чурки, ботва, бульбаши, черно@пые, польские собаки, немецко-финские-эстонские фашисты, аз@ры…Русские братство так едино в своем желании убивать. Нужна была война, чтобы это понять. Жаль, что поняли не все. И когда в Свердловск побегут, спасаясь, и русские «освободители» и местные «защитники», нынешняя криминогенная обстановка будет даже не цветочками, так, легкими бутонами. За еду и машины будут убивать. Грабить, вырезая семьями, чтобы украсть самое ценное - паспорт. Все это оголтелое и вооруженное будет рваться в Россию, а Россия будет в рамках восстановления границ защищать свои рубежи.

В общем, Свердловск будет Сталинградом, только не в смысле удержания рубежей или побед, нет. В смысле смерти и разрушений.

А 1-го сентября в «ЛНР» мы все боимся. Силовики. Уже давно. Русская весна затянулась и затянула наши города нескончаемым холодом. Ты же знаешь, мы не этого хотели. Да, мы провели закрытое и серьезное совещание с учителями. Попросили сообщать обо всех незнакомых, чужих или подозрительных, о журналистах, съемочных группах. Но…Но ты же знаешь, свои у каждого свои. Для них русские не чужие. Для них преступник должен быть в форме гестапо, в украинском флаге и с визиткой Яроша, - и это уже не смешно,- мы не сможем предупредить теракт»…

Я много слышала смешных и страшных, грустных и нелепых рассказов в зоне АТО. Смеялась над доверчивыми жителями, открывающими в полночь холодильник, чтобы избежать отравления урановым хлором. Вот только этот период прошел. То, что происходит в зоне, в головах у людей, перестает быть смешным и даже страшным. Это просто вакуум. Их вакуум мышления и твой вакуум осознания. Это предел твоих эмоций, полная выжженность твоей души.

Чтобы понять войну, ее нужно увидеть. Для многих, оставшихся в зоне, война стала откровением. Личным открытием. Себя. Соседей. Страны. Социума. России.

Да, именно России. Ведь ей и русским на Донбассе (да и не только на Донбассе) верили.

Пообщавшись с «братьями», мои земляки осознали хрупкость личного мира, увидели разницу между тв-картинкой и сложившимся историческим фактом. Я все чаще слышу о том, что те, кто еще вчера слепо верил в «русский мир», сегодня констатируют отсутствие предела русской ненависти.

Да, и, наверное, главное. Знаете, о чем еще говорят в зоне? Кроме терактов, безопасности, русского обмана, украинской пенсии и отсутствии ближайшего мирного будущего? Не все, конечно, скажем так, выходцы из местных элит, думающих и средних слоев населения и, даже «ополченцы». О том, что слишком много мы не учили в школе. Не те уроки истории нам читали. Не о том!

Так что, возможно, День знаний для Украины нужно повторить. Для взрослых. Для тех, кто не в оккупации. Провести единый урок памяти об историческом прошлом кровавого монстра «СССР». Я лучше посижу в школе и перечитаю книги, сдам экзамены, отвечу на исторические вопросы, чем… Чем вот так, как в зоне беды, в зоне «ЛНР» бояться 1-го сентября. Людных мест. Метро. Вокзалов. Границы. Шахт. Русских. «Защитников». «Освободителей». Бояться отпускать ребенка в школу. Бояться жить!

Если бы все эти 25 лет мы учились в школе, на непереписанной и не стертой истории Украины, мы бы помнили, - русское убивает, - может быть, и не было бы этой войны. Ну, или, по крайней мере, мы мотивированно были бы к ней готовы, как, например, страны Балтии, Финляндия, Польша, Словакия, Венгрия, Германия.

Я искренне благодарю всех земляков, изменивших и пересмотревших свое отношение к «русскому миру», за мысли, важную и стратегическую информацию, осознание войны. Осталось перешагнуть зомбо-черту «от нас ничего не зависит». И изменить всё.

Олена Степова, для «Информационного сопротивления»

Коментарі: 4

Alter ego*

Партизани-МОЛОДЦІ!

01.09.16, 12:00

В окупованому Луганську підірвали пам'ятник бойовикам "ЛНР".

памятник / lug-info.com

В окупованому Луганську партизани підірвали пам'ятник "захисникам "ЛНР", який відкривали за участю ватажка терористів Плотницького.
Війна 10:02, 01 вересня 2016 lug-info.com
Пам'ятник окупантам підірвали Про це повідомляє один із сайтів бойовиків. Монумент звели навесні 2016 року в місцевому парку Дружби Народів.
"В результаті вибуху незначні пошкодження отримала скульптура, що втілює "ополченця-кІзяка", - йдеться у повідомленні терористів.
Раніше в окупованій Макіївці в парку БК ім. Поченкова невідомі підірвали пам'ятник Леніну, а взимку цього року в Донецьку:http://korrespondent.net/ukraine/3620755-v-donetske-pytalys-podorvat-pamiatnyk-lenynu Наші рідні "Равлики". sila

Детальніше читайте на УНІАН: http://www.unian.ua/war/1497312-v-okupovanomu-lugansku-pidirvali-pamyatnik-zahisnikam-lnr-foto.html

А ось у Дніпропетровську відкрили Меморіал героям АТО (http://www.unian.ua/war/1069384-u-dnipropetrovsku-vidkrili-memorial-geroyam-ato-fotoreportaj.html)

Коментарі: 4

Alter ego*

Ділюсь з Вами радістю.

31.08.16, 23:00

Доброго часу доби, дорогі мої Друзі!

Останні роки в моєму житті було досить мало щасливих миттєвостей. Війна, окупація міста, самостійна евакуація... Але не будемо про сумне, бо сьогодні я хочу поділитись своєю радістю. Ранком цього дня в славному місті Запоріжжі одним козаком стало більше - народився мій другий онук (після красуні Марго) Богданчик.
То ж, вип'ємо по 50 грам "чаю" за здоров'я нашого маленького запорожця.
Козацькому роду нема переводу!

Красивые и нежные фотографии новорожденных детей

Красивые и нежные фотографии новорожденных детей

Коментарі: 51

Alter ego*

Кльова стаття.

31.08.16, 04:00

Контрольный выстрел в исполнении Германии произошел!!!

Липень 14, 2016 амн Германія, НАТО, Росія
Вчера произошло событие, которое по масштабу последствий можно сопоставить с итогами Варшавского саммита НАТО. Об итогах последнего написано и сказано достаточно много. Ну, а вчера делегацию РФ, прибывшую в Брюссель, показательно взяли за шиворот и толкали носом в эти самые итоги, как нашкодившего кота. Но это мероприятие было предсказуемым, ибо сама дата проведения встречи формата Россия-НАТО через 4 дня после окончания форума уже четко давала понять то, о чем будет идти речь. В данном случае нам интересно событие, которое произошло в паре сотен километров восточнее Брюсселя, а именно – в Берлине. Ни для кого не секрет, что по ряду причин Германия стала именно для Путина троянским конем, на которым он лихо въехал в Европу, – пишет Аnti-colorados для Линии Обороны. – Как известно, став президентом РФ, Путина очень сильно потянуло в Европу. Самое смешное, что на заре своего президентства он вел речи об интеграции РФ в евроатлантические структуры. Нынешние Кургиняны, Дугины, Сурковы и прочие имперцы и евразийцы сейчас готовы впиться в глотку тому, кто повторил бы слово в слово тексты, которые выдавал Путин в начале нулевых годов. Самое страшное то, что Владимвлимыч тем же самым ртом, которым он сегодня угрожает Германии, Турции, США и прочим странам, просил их же принять РФ в НАТО. Теперь сами воспоминания об этих речах нацфюрера могут быть квалифицированы, как терроризм или измена. Надо сказать, что на этапе раннего Путина благожелательность Европы к РФ была на достаточно высоком уровне. Там считали, что вот был президент Ельцин, который страдал повышенной импульсивностью, вызванной хроническим алкоголизмом. На смену ему пришел достаточно молодой и не сильно пьющий человек, который продолжит курс на демократию. Этот курс был и при Ельцине, но будучи загульным капитаном, он вел свой баркас не прямо к цели, а широким противолодочным маневром. Европейцы приняли Путина за прагматика и человека, способного выравнять курс огромной страны. Кроме того, Путин первого разлива прекрасно владел немецким языком и даже сносно мог изъясниться на английском. Но дело в том, что Европа очень сильно зависела и зависит от Штатов. Так сложилось, что экономика ЕС очень плотно зависима от американского рынка сбыта, а промышленность плотно интегрирована с американской. Но еще больше зависимость от США проявляется в области обороны, где Штаты играют ведущую роль в НАТО. По этой причине любые интеграционные процессы зависели от позиции Вашингтона. Туда-то Путин и отправился за благословением в 2002 году. Формально это было предложение принять участие в антитеррористических мероприятиях, которые в Штатах вышли на первое место после 11 сентября 2001 года. Но президент Буш отклонил предложения Путина и, как говорят, пояснил причину отказа. Разведка Штатов, в отличие от европейских партнеров, уже дала полный и исчерпывающий портрет Путина. Там была подробная информация о том, как Путин с братвой из Тамбовской группировки, успешно бомбил местный бюджет на миллионы долларов. Понятно, что он не показывал своих черных доходов, а в Штатах это приравнивается к смертному греху. Кроме того, там было известно о том, как Путин крышевал наркотрафик в питерском морском порту. Это – второй смертный грех в Штатах. Ясно, что дружить в засос с таким деятелем – поставить под удар собственную репутацию. Кроме того, в Штаты уже шел поток информации по взрывам домов и войне в Чечне, которые Путин сделал частью своей предвыборной кампании. Короче говоря, Буш мягко, но вполне настойчиво послал Вову очень далеко. А Вове очень хотелось войти в самые влиятельные тусовки. Ради этого он был готов на все. С тех пор у Путина, что называется — не заладилось с Штатами. С этого момента Володя решил поддерживать противников США, дабы осуществить месть за унижение. Он уже знал, что одной из целей Штатов станет Ирак и его эмиссары отправились в Багдад уверять Саддама в полнейшей поддержке, в случае чего. Достаточно вспомнить угрозы Жириновского, которые он высказывал лично Бушу, сидя в обнимку с хуссейновскими опричниками. Но Штаты довольно быстро свернули шею и Саддаму, и его армии. Как с удивлением обнаружил Путин, это оказалось крайне выгодно, ибо цена на нефть пошла вверх, как новогодний салют. Когда Россию накрыла первая волна нефтедолларов, то Путин решил осуществить свою мечту и войти в клуб сильных мира сего через черный ход. Поскольку львиная доля доходов от торговли нефтью и газом уходила в тень, то кроме личного обогащения, Путин создал целую сеть каналов скупки европейских политиков, прессы и прочего. Очень быстро он нашел ребят, которые были так же как и он, падки на большие черные деньги. Так у него появился друг Сильвио и друг Герхард. Выйдя коррупционными каналами на самый верх, Путину уже несоставляло труда скупать сошку калибром поменьше. Чуть позже к этой развеселой компании присоединился и друг Николя. С ним приключился вовсе анекдотичный случай. Дело в том, что кандидаты, рвущиеся в первое кресло, очень часто берут деньги на предвыборную кампанию не из тех рук, из которых следовало бы. Вот и Николя хапнул бабло у Муаммара, который как и Саддам, пребывал в списке друзей Путина. РФ поставляла туда все то, что сейчас поставляет в Сирию. Но беда Муаммара была в том, что он считал себя очень великим и решил, что может нажать на президента Франции, припомнив ему оказанную услугу. Как все помнят, Муаммара слили быстро и без разногласий. Путин дал “добро” на его смыв после того, как Николя засвидетельствовал ему личное почтение и заверение в любви до гроба. Поэтому в Ливию не поехали “отпускники” или экспедиционный корпус ВС РФ. Зато туда выдвинулись бойцы спецназа Франции, которые не допустили взятия Муаммара живьем. Николя стал адептом секты любителей Путина и, вопреки многочисленным предостережениям союзников, начал интенсивное военное сотрудничество с РФ. Это не только “мистрали”, но и прицельные комплексы практически для всех экспортных образцов самолетов и танков и многое другое. Но самый мощный упор был сделан именно на Германию потому, что Герхард Шредер устроил для людей Путина совершенно тепличные условия и те резвились, как хотели, скупая все и всех, кто им был нужен. За это друг Герхард получил “золотой парашют” просто гигантских размеров. Теперь он находится на содержании Газпрома с замечательным окладом. Хотя с каких пор Шредер стал специалистом газовиком – большой вопрос. В конце концов, Путин решил реализовать план по отделению Европы от Штатов и путем манипуляций фактически отдать власть в ведущих странах людям, которые находятся на довольствии Кремля. Недавно такую позицию подтвердил один из идеологов кремлевского “евразийства”, некто Кургинян. Он открыто сказал, что РФ желает распространить свою власть на всю Европу, не больше и не меньше. Своих лифтов им явно мало. Этот план зашел достаточно далеко и когда у Путина создалось впечатление о необратимости процесса, он начал войну. Тем не менее, ситуация еще не стала необратимой и прошедший в субботу саммит НАТО стал холодным душем для мелкокалиберного Наполеона. И вот вчера произошел контрольный выстрел в исполнении Германии. Немецкое правительство утвердило “Белую книгу” по вопросам безопасности и оборонной политики. В ней четко указано, что Москва стала реальной угрозой, ибо разрушает существующий международный порядок и основы европейской безопасности. Это в первую очередь связано с агрессией России против Украины. В связи с этим, Германия объявляет о фундаментальном изменении политики в отношении РФ на ближайшую перспективу. Там же указаны и приоритеты, которые выставлены перед правительством страны и ее силовым блоком. Здесь речь идет о безусловном и резком повышении средств, выделяемых на оборону. Констатирована необходимость повышения общей боеспособности НАТО, для чего необходимо срочное пополнение вооруженных сил новыми образцами техники и вооружений. Отмечена особая важность и приоритетность создание Европейской ПРО и совершенствование механизмов применения ядерного оружия, находящегося в распоряжении НАТО. Короче говоря, документ символизирует возврат Германии к реальной политике безопасности в свете угрозы, которую представляет собой Россия. Таким образом, вслед за общим заявлением стран НАТО, Берлин отдельно и акцентировано заявил о том, что он больше не будет выполнять роль статиста в пьесах гражданина Путина, с чем мы и поздравляем Владимвладимыча лично и всех жителей РФ вместе с их “искандерами” и “русским миром”. Источник:obozrevatel.com

Источник: http://www.amn.com.ua/blogy/kontrolnyj-vystrel-v-yspolnenyy-germanyy-proyzoshel/

Коментарі: 2

Alter ego*

Коли судді будуть "зеленими" чоловіками.

30.08.16, 22:32

Когда будет суд по Иловайску?

30.08.2016, 07:59

https://www.youtube.com/watch?v=N9eCMbXbMJ8

Два года назад, 29 августа 2014 года за один-единственный день войны погибло и пропало без вести 400 наших соотечественников.
Оборвалось 400 жизней. 400 надежд. 400 судеб.

Это были лучшие из нас - те, кто ради нас с вами, в самых тяжелых условиях в самое тяжелое время пошел в бой. Те, кто не сбежал в тыл, узнав об окружении. те, кто не поднял руки, столкнувшись в бою с во много раз превосходящими силами российской армии. Они до последнего выполняли команды своих командиров.

Они погибли, потому что верили, что жертвуют собой ради своего народа, они пошли на смерть осознанно, потому что они выполняли приказы своего командования.

Это самые тяжелые потери наших воинов за один день, самая большая трагедия войны.

Сегодня в память об этих четырех сотнях не были приспущены флаги. И ни одного слова не сказал о погибших президент Петр Порошенко - Верховный Главнокомандующий.

Власть хочет забыть Иловайск. Хочет освободить от уголовной ответственности начальника Генштаба Муженко, который продолжает размещать ложную информацию, которая порочит память павших воинов, и где ни словом не упоминается - а что он как командир сделал для спасения окруженных, и зачем он покинул командный пункт во время вторжения и поперся в Киев на парад получать себе погоны генерал-полковника?

22 августа завершена военная экспертиза боевых действий в период с начала войны. Эта экспертиза полностью подтвердила выводы военно-тактической экспертизы по расследованию операции в Иловайске. Я был участником обеих этих экспертиз.

Ответственность за массовую гибель людей военные эксперты - свыше двадцати офицеров и генералов, однозначно возлагают на некомпетентность действий и грубейшие ошибки планирования прежде всего командования АТО на территории Донецкой и Луганской областей и лично начальника Генштаба и командующего АТО Виктора Муженко. Особенно тяжелые последствия имел тот факт, что Муженко уехал на парад, и оставил войска без управления в самый критический момент, не реагируя на наступление российских войск.

Муженко вернулся на командный пункт АТО в Краматорск примерно в 22 часа 25 августа, когда российские войска уже замкнули кольцо окружения.

На совести этого руководителя - имитация попыток деблокады окруженных, дезинформация президента, передача лживых оценок обстановки окруженным войскам.

Именно из-за безответственности Муженко российские войска получили возможность расстрелять наши колонны, и не был организован прорыв. И кровь наших патриотов на его погонах и на его лампасах. И от этой кровь ему не отмыться, сколько бы он ни нанимал на государственные средства пиарщиков.

Если Муженко считает, что он не виноват и действовал правильно - то суд ему будет только на руку, он сам должен его ускорять - все-таки погибло несколько сот его подчиненных, и надо дать ответ их близким и всему обществу - почему?

Суд по Иловайску может быть начат в любой момент. Собраны все данные, чтобы определить ответственность командования. Завершена в 2015-м военно-тактическая экспертиза военной прокуратуры, которая дает суду четкую оценку - кто что делал, кто на что имел полномочия, кто и за что несет ответственность.

Более того, обо всех этих обстоятельствах прекрасно знает сам генеральный прокурор Юрій Луценко - который был также участником этих событий, приезжал под Иловайск во время боев, и мы с ним говорили об угрожающей концентрации российских войск в районе Снежного. Луценко прекрасно осведомлен о действиях командования АТО.

Поэтому мне непонятно сегодняшнее заявление Генпрокуратуры, что дело по Иловайску будет передано в суд до конца года. Почему-то это заявление сделал не военный прокурор Матиос, который ведет расследование, а замгенпрокурора Сторожук. Но ведь в прошлом году военный прокурор говорил, что дело передадут в суд в 2015-м. Теперь дата снова сдвигается - а почему? Ведь дело полностью расследовано! Военная прокуратура проделала огромную кропотливую работу, следователи сделали колоссальный труд, надо отдать им должное. Что собирается делать до конца года Генеральная прокуратура?

400 человек мы потеряли за один день.

Но мы не позволим убить память о них.

Вот только когда суд? Депутаты не блокируют трибуну, не требуют немедленных мер, правительству и администрации президента вообще все равно. Конечно, ведь акции протеста собираются по Иловайску всего раз в году, это не страшно для власти.

Мне кажется, раз власть так противится установить правду о том, как ушли 400 защитников нашей Родины, это приговор и диагноз для тех, кто допускает дальнейшие проволочки по данному делу. Это не уважение к памяти и к подвигу, и самое тревожное - это отсутствие выводов, которые надо сделать во время войны, чтобы впредь не допустить новых ошибок.

Или может не настаивать на немедленном суде над виновниками Иловайской трагедии? Может это уже не волнует общество? Нет, надо. Виновники трагедии в Иловайске все равно предстанут перед судом. Раз приговор не хочет выносить эта власть - значит вынесет другая власть в будущем - пусть через годы. Но список тех, кто будет на скамье подсудимых и сроки для виновных в таком случае будут гораздо длинней. А последствия для всех участников будут гораздо более тяжкими.

Юрий БУТУСОВ

Від себе. Я вважаю, що тільки ці й саме ці хлопці мають право й повинні здійснити трибунал над винуватцями злочину проти людяності, проти патріотів України. Бог їм в поміч!

Коментарі: 34

Alter ego*

Анатомія розпаду імперії Зла.

30.08.16, 17:00

Смерть Кощеюшки на конце газовой иглы.

"То, что происходит сегодня в путинской экономике – отнюдь не кризис, не «поворотная точка». Это – логичный результат правления непрофессионалов посредством коррупционных схем и силовых спецопераций. Пока они «шарили» по нашим карманам, мир стремительно менялся. «Инерционный шлейф» XX века закончился, и «нефтяная иголка» сломалась. Нефть скоро будет не нужна, а экономики стран, сидящих на этой «игле», обречены на разорение. Фактически, именно это и констатировал Герман Греф на международном Гайдаровском форуме. По большому счету, России предстоит пережить финал «страшной спец-сказки», в которой, как все мы помним, «смерть Кощея таится в игле». С ее сломом сломается все: и путинская «вертикаль», и останкинская пропаганда."

Сегодня глава Минфина Силуанов во всеуслышание заявил, что в 2016 году Россия «проест» все свои финансовые резервы. Учитывая воровской характер правящей верхушки, деньги закончатся еще быстрее, ибо хватательных рефлексов кормящейся с бюджета «братвы» никто не отменял. Более того: «последний хапок» будет быстрым и впечатляющим по масштабам разорения. После него одни из «хапнувших» успеют сбежать за границу, другие – «внезапно умрут», третьи будут вынуждены нести уголовную ответственность за содеянное.

Никто не изучал ландшафт бездны, куда Россия будет погружаться стремительно и неуклонно. Эта обреченность и даст толчок к политическим переменам, которые уже сегодня видятся неизбежными."

Отличная статья с новейшими событиями, которые только за пару недель вызовут перемены (способсвуйте этому, разглашайте правду!): http://newsader.com/mention/final-strashnoy-spec-skazki-lico-n1-gr

Как говорится в ней, не воздвигайте "памятник стойкой безответственности россиян, так и не ставших гражданами и предпочитающих нести на себе имперскую печать «советского человека»: хамского и чванливого, трусливо избегающего ответственности за судьбу своей страны и будущих поколений." Действуйте как можете в своих силах!

Вот еще о последней обстановке, о которой не говорят на российском телевидении: www.facebook.com/groups/637524499688609/890325747741815

Коментарі: 0

Alter ego*

Немислима дурість рашисток.

29.08.16, 19:50

Русские колыбельные, какая мать может своему ребенку такое петь?

2016-08-23 02:06:59

Бай, бай да люли,
Хоть сегодня умри.
Сколочу тебе гробок
Из дубовых досок.
Завтра мороз,
Снесут на погост.
Бабушка-старушка,
Отрежь полотенце,
Накрыть младенца.
Мы поплачем, повоем,
В могилу зароем.

_________________

Русские колыбельные, какая мать может своему ребенку такое петь?

Баю, бай да люли,

Хоть теперь умри,
Завтра у матери кисель да блины, —
То поминки твои.
Сделаем гробок
Из семидесяти досок,
Выкопаем могилку
На плешивой горе,
На плешивой горе,
На господской стороне.
В лес по ягоды пойдём,
К тебе, дитятко, зайдём.

________________________

Баю, бай,
Хоть завтра помирай.
Пирогов напечём,
Поминать пойдём,
К тебе дитятко, зайдём.

____________________

Ой, люли, люли, люли,
Ты сегодня умри,
Завтра похороны,
На погост понесём,
Пирогов напекём,
Со малиной,
Со гречневым крупам,
Будем Шуру поминать,
Себе брюхо набивать.

______________________

Баюшки, баю!
Колотушек надаю.
Бай да люли!
Хоть ныне умри.
У нас гречиха на току,
Я блинов напеку,
Я тебя, дитятку,
На погост поволоку.
Завтра мороз,
А тебя на погост,
Я соломы насеку,
Я блинов напеку.
Пойду дитятку поминать,
Попу брюхо набивать.

______________________

Баюшки, баю!
Не ложися на краю.
Заутро мороз,
А тебя на погост!
Дедушка придёт,
Гробок принесёт,
Бабушка придёт,
Холстинки принесёт,
Матушка придёт,
Голосочек проведёт,
Батюшка придёт,
На погост отнесёт.
Баюшки, баю,
Колотушек надаю!

…

А ось українські колискові для контрасту і розуміння різниці:

Коментарі: 4

Alter ego*

Двадцять дві рашистські війни.

29.08.16, 19:39

За моїми підрахунками, ця війна з московитом — двадцять друга.

Ось перші три з них:

Москва віками прагнула заволодіти ресурсами, історією України та використати енергію нашого народу задля компенсування своєї відсталості.

1. Вихід предків росіян (у яких, нагадаю, кам‘яна доба закінчилася на 4 тисячоліття пізніше, ніж в Україні) на історичну арену прямо пов’язаний із підкоренням Києву. У 964 і 966 рр. київський князь Святослав Хоробрий підкорив плем’я в’ятичів, яке раніше виселилися з території Польщі, і змішалося у Заліссі з місцевим фіно–угорським населенням. Київський князь наказав в’ятичам припинити платити данини хозарам і давати її Києву.
Невдовзі по тому син Святослава з іменем, яке у всіх літописах пишеться «Володымер», придушив постання в‘ятичів і наклав данину «від плуга», тобто від кожного домогосподарства. Ще одних предків росіян — радимичів, у битві на р. Піщаній розігнав воєвода Володимира Вовчий Хвіст, через що, як пише літописець, у війську киян-русинів народилося прислів‘я – радимичі, мовляв, такі полохливі, що «від вовчого хвоста втікають».
Про «братерство» з предками росіян літописець не здогадувався. Нестор так описував в‘ятичів і радимичів на противагу київським полянам: «Поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх… А радимичі, і вятичі один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я в них перед батьками і перед невістками». Знання сучасної Росії, де навіть діти й нині матюкаються у присутності батьків, переконає, що тисячоліття для історії – не час.

2. Розгром засновника Москви.

Головним супротивником київського князя Ізяслава Мстиславича (1146–1154 рр.), онука Володимира Мономаха, був князь Суздалі Юрій Довгорукий. Їхня війна стала центральною подією Східної Європи середини 12 століття. Юрій Довгорукий співпрацював з головним ворогом Русі – половцями, та був одружений з донькою половецького хана. Його Володимиро-Суздальське князівство акуратно вкладалося в кордони фіно-угорського племені меря.
Київське військо завдало Юрію Довгорукому низку поразок. Під час однієї з них його син утік від самого звуку сурм київської дружини. У 1151 р. Юрій Довгорукий спробував переправитися через Дніпро, щоб повернути столицю. Від гирла Десни і до сучасного Річкового вокзалу в Києві ріка була вкрита броньованими кораблями й човнами. Кругова оборона з валами розтягнулася на 10 кілометрів у довжину. На берегах Либеді військо Юрія Довгорукого було розбите.
На Перепетовому полі (між м. Білою Церквою, рікою Стугною і м. Фастовом) залишки військ Юрія Довгорукого були розгромлені. Після цієї поразки літопис повідомив, що син Андрій Боголюбський «випросив у отця піти наперед до Суздаля, кажучи: «Осе нам, отче, тут, в Руській землі нема ні раті, нічого». Як і безліч інших літописних згадок, ця ясно вказує, що Суздаль не був Руссю. У 1152 р. Юрій знову спробував вирушити на Київ. Однак, лише почувши про наближення війська Ізяслава, половці залишили Юрія Довгорукого.

3. Розгром Андрія Боголюбського.

У Юрія Довгорукого був син Андрій. Російський історик Ключевський назвав його «першим великоросом на історичній арені». Як син доньки половецького хана, він мав характерну зовнішність азіата-степовика.
У 1169 р. військо, спрямоване Андрієм Боголюбським, після трьох днів запеклих боїв на мурах обійшло захисників міста з тилу через гору Юрковицю, завдяки зраді торків і берендеїв, захопили Київ. Літопис, назваючи суздальців поганами, тобто язичниками, пише: «І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множину, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали… І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтішима, і сльози безперестанні». Андрій Боголюбский почав виганяти князів київської династії і організував похід на Романа Мстиславича, майбутнього засновника Галицько–Волинського князівства. Однак у лютому 1170 р. військо Романа розбило суздальців. У полон було захоплено стільки суздальців, що їх продавали по 2 ногати (1 ногата дорівнювала 1/20 гривні).
Мстислав Хоробрий – найбільш відомий і улюблений князь в тогочасній Україні – наказав поголити послові суздальського князя голову й бороду. Андрій розлютився й зібрав у похід на Київ 50–тисячне військо у складі суздальців, рязанців (тобто мордви-ерзянців) та ін. Це найбільше військ, про яке згадується у вітчизняних літописах. Суздальці обложило князя Мстислава Хороброго у Вишгороді. Розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 р., після 9 тижнів боїв. Незабаром після вишгородського розгрому Андрій Боголюбській був убитий змовниками, які повстали проти його тиранії. Церква визнала Мстислава Хороброго святим. Добив суздальців ще один український князь з київської династії. У 1216 р. в битві на р. Липиці Мстислав Удатний разом із військом, приведеним із Київщини, та новгородцями наголову розгромив суздальців. Суздальський князь Юрій Всеволодович та його брат Ярослав, майбутній батько Олександра Невського, тікали від в одному спідньому одязі, у паніці загнавши семеро коней та залишивши на полі бою майже все військо. Після битви на р. Липиці Володимиро–Суздальске князівство розпалося на численні уділи і вже було не здатне загрожувати інтересам Києва та втручатися в справи Русі. У ті часи мешканці Києва (у літописах – «Кыъва», і тільки так), Чернігова, Переяслава, Володимир-Волинського, Луцька звалися «русином», а мешканець Суздалі, Норівгорода, Смоленська – однозначно ні.

4-10. Литовсько-московських воєн було цілих сім (1368—1372, 1406—1408, 1487—1494, 1500—1503, 1507—1508, 1512—1522, 1534—1537), у всіх з них булдо безліч походів, пустошень московітами українських земель. З кінця 15 століття Московія прагнула називатися грецькою назвою «Росія», аби легітимізувати свої претензії на українські землі. У 1482 р. московський князь Іван III підбурив кримських татар розграбувати Київ. У 1497 р. під час чергового татарського набігу, здійсненого за намовою Москви, татари поблизу м. Мозиря у Білорусі вбили київського православного митрополита Макарія. 8 вересня 1514 р. поблизу м. Орші (нині на території Білорусі) 80–тисячне московське військо натрапило на 35–тисячне військо Великого князівства Литовського й Руського й було розгромлене вщент. Ключову роль у перемозі зіграв головнокомандуючий литовських військ, український князь з династії Рюриковичів Костянтин Острозький.

11. Українські козаки неодноразово допомогали полякам громити московитів під час Лівонської війни 1558-83 рр., зокрема під Псковом, Великими Луками тощо. Тоді вся Європа була нажахана нечуваним садизмом московського царя Івана Грозного у себе вдома та в завойованій московітами Прибалтиці. Проте, цар-садист війну програв, його опричники виявилися страшними лише для беззбройних і боягузами проти справжнього війська, а кримський хан 1571 р. вщент спалив Москву.

12. Основну частину війська Лжедмитра І 1604 р. становили українці, яких запросили донські козаки, коли під Новгород–Сіверським 15–тисячне військо Лжедмитра І розбило 50–тисячне військо московитів.

13. Навесні 1608 р. у битві під м. Болоховом (нині в Орловській обл. Росії) військо Лжедмитра ІІ, у якому було й 3 тисячі запорожців, завдало жорстокої поразки московитам. Український князь Роман Ружинський фактично керував самозванцем. У червні 1610 р. в битві під Клушиним майже 7–тисячне польсько–українське військо розгромило 35–тисячне військо московитів та загони шведів і європейських найманців, які діяли в союзі з Москвою. Московський обоз, скарбниця, артилерія та прапори й клейноди, включаючи шаблю й булаву царя Шуйського, потрапили до поляків.

14. У 1618 р. 20–тисячне українське військо здійснило марш Московією на підтримку польського короля, захопивши загалом понад два десятка укріплених міст. У районі Серпухова запорожці розбили московитського князя Дмитра Пожарського, а далі розтрощили московітів біля переправи через Оку та Донського монастиря. 1 грудня 1618 р. в с. Деуліні під Москвою було підписано перемир’я. За ним Річ Посполита повернула собі землі Смоленщини, Чернігівщини та Новгород–Сіверщини, відібрані за століття до того Москвою у Великого князівства Литовського й Руського.

15. Завдяки діям армії запорожців у Смоленській війні (1632–1634 рр.). на чолі з гетьманом Тимофієм Орендаренком та їхньому несподіваному форсуванню Дніпра московити опинилися в пастці і капітулювали. На знак ганьби московська армія пройшла під шибеницею, віддала гармати і прапори, а московського командувача за наказом царя стратили в Москві.

16. Після визвольної війни 1648-57 рр. головною проблемою України стала зрадливість Москви. Навесні 1659 р. московська армія чисельністю до 150 тисяч вояків, розпочала окупацію Лівобережної України. У м. Конотопі (нині Сумщина) зачинилися козаки Ніжинського й Чернігівського полків, загальною чисельністю 4 тисячі. Героїчна оборона під проводом Григорія Гуляницького скувала основні сили ворога. 28–29 червня 1659 р. на р. Соснівці поблизу Конотопа козаки зайшли у тил московських військ і загатили річку, після чого обманним відступом заманили і вщент розгромили агресора.

Украинский эксперт-политолог, политический консультант Александр Палий насчитал, что нынешняя русско-украинская война для нас уже двадцать вторая с московитами.

17. Війни Петра Дорошенка. Невдовіз Польща і Московія уклали Андрусівське перемир’я 1667 р., за яким Україну було розділено по Дніпру. Це була віроломна зрада з боку Москви. Московія розпоряджалася українськими землями так, нібито вони належали їй, а не увійшли в союз із Москвою з доброї волі. На Лівобережжі спалахнуло Антимосковське повстання 1667–68 рр., почавшись у Переяславі, де за півтора десятиліття до того відбулася Переяславська рада. Місцеві козаки й міщани знищили московський гарнізон разом із воєводою. Рушивши до м. Золотоноші (нині на Черкащині), війська Петра Дорошенка розбили московський корпус князя Щербатова та захопили його в полон, а далі звільнили від іноземних залог більшість міст і містечок Лівобережжя. Проте, занепокоєні зміцненням гетьманської влади в Україні, сусідні держави взялися підривати її.

18. У 1706 р. українському гетьманові Іванові Мазепі стало відомо, що цар зі своїми вельможами вирішили скасувати козацтво й віддати Україну під владу свого намісника.
Планам гетьмана вибороти волю Україні перешкодила відсутність більшої частини козацьких військ в Україні, які воювали далеко на півночі. Московським військам після невдалого штурму вдалося зрадою захопити й ущент зруйнувати гетьманську столицю Батурин. Як пише «Історія Русів», «Вибили міщан усіх, не милуючи ні статі, ні віку, ні немовлят… Звичайна кара була живцем четвертувати, колесувати й на кіл садити, а далі вигадані нові види страт, які саму уяву лякали». Було спалене все місто разом із церквами. Ріка Сейм почервоніла від крові замучених городян, по ріці пливли плоти із хрестами, на яких розгойдувалися мертві тіла страчених. Такі ж звірства відбувалися й у багатьох інших українських містах – Ромнах, Лебедині та ін. Під впливом різанини на бік шведів перейшла Запорізька Січ – усе Військо Запорізьке на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. У квітні 1709 року, під час карального походу московських військ на Запорізьку Січ, московити вирізали все населення містечка Переволочної. Майже тиждень Січ обороняли тисяча вже літніх козаків на чолі з наказним отаманом Якимом Богушем. Частині козаків вдалося урятуватися в плавнях але понад двісті поранених запорожців було захоплено й піддано лютим тортурам: з них живцем здирали шкуру, четвертували, саджали на палі. Їхні тіла пустили плотами униз Дніпром для остраху інших козаків. Петро I видав указ, за яким необхідно було хапати й страчувати кожного запорожця. Як пише автор «Історії русів», тих українців, які допомагали московітам, ті зневажливо «нагороджували» чаркою горілки й словами «Спасибі, хохльонок!».

19. Зрада Росією гайдамаків.

У лютому 1768 р. спалахнуло найбільше гайдамацьке повстання – Коліївщина. Гайдамаки оголосили намір відновити Гетьманщину. Росія, яка позірно розповідала про права православних, вирішила підступно розправитися з українцями. У липні 1768 р. російські війська під час переговорів по–зрадницькому схопили керівників повстанців, а потім накинулися на сонний табір повстанців і видали їх Польщі. Іван Гонта та інші повстанці мужньо, з гідністю витримували неймовірні тортури. Також російська цариця зруйнувала Січ, підступно напавши після спільної участі у війні з Туреччиною.

20. Війна проти України 1917-23 рр.

Російський більшовистський уряд у грудні 1917 р. вислав Україні ультиматум і почав війну. Україна змушена була боротися одночасно на кілька фронтів, без зброї та боєзапасів, не маючи тилу та жодної підтримки ззовні. Попри це сотні тисяч мешканців України самовіддано й героїчно встали на боротьбу за незалежну Україну. Практично в кожному селі України діяв один або одразу кілька повстанських загонів.

21. Боротьба Української Повстанської армії

17 вересня 1939 р. Радянський Союз на запрошення Адольфа Гітлера вдерся до Західної України. Почалися масові вбивства, репресії, депортації, які торкнулися мільйонів осіб.
Український народ обвиявив свою силу духу та волю до свободи. УПА понад десятиліття протистояла одній з наймогутніших країн світу. Це відбувалося в той час, коли боролася лише частина українців, а інші народи СРСР і Європи, починаючи від східних німців і закінчуючи чехами й угорцями, аж до початку «відлиги» в СРСР не наважувалися на опір тоталітаризму. Повстанський рух на Західній Україні врятував ці землі від Голодоморів.
Радянський режим виявився не кращим за нацистський, зате значно хитрішим. За часів СРСР баєчками про «дружбу народів» прикривали геноцид і терор. Попри колосальний внесок українців у розгром фашизму (7 мільйонів українців були на фронті, половина з них загинули), радянська влада вирішила виселити всіх українців з України. Як зізнався у виступі на ХХ з‘їзді КПРС генеральний секретар М. Хрущов: «Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив».

Двадцять друга війна. Олександр Палій, історик, автор книги «Історія України» (2015 р.)

Коментарі: 14

Alter ego*

Посмертний лист російського журналіста.

29.08.16, 19:10

Я до останнього був пристрасно і ніжно закоханий в Україну, – з листа російського журналіста

16:57, сьогодні

Російський журналіст Олександр Щетинін / Фото з відкритих джерел

Журналістка розповіла, про що їй написав Олександр Щетинін у прощальному листі. Співробітниця опублікувала останні слова застреленого журналіста Щетиніна

Про це написала редактор "Нового регіону" Оля Мещерякова на своїй сторінці у Facebook.

"Мені здається, я повинна процитувати основні частини листа: "Я дуже радий, що ти приходила. На жаль, я так і не зміг нічого придумати по роботі. Чи не відкрив я двері саме тому. Пробач мені за все. Нехай наші хлопці і всі, кого я підвів, мене теж пробачать. Кращий вихід для мене у цій ситуації – піти з життя. Це не зараз вирішилося. Я змастив і перевірив пістолет ще десять днів тому. І всі ці дні я не міг зважитися. Відкладав. Мужності не вистачало. Я всі ці дні писав листи. Але потім так нічого не відправив. Занадто багато адресатів. Мені просто дуже соромно перед усіма. Тому я прийняв саме таке рішення. Якщо коли-небудь вийде у тебе, скажи моїм дочкам, що я дуже сумував за ним до останнього. Але 4,5 року без них були нестерпні. Це і є головна причина мого рішення. Їм я написав короткого листа в їх ВК ще у середу. Те, що я дожив до сьогоднішнього дня – просто непорозуміння. І ще одне. Я до останнього був пристрасно і ніжно закоханий в Україну і її людей. Коли все вляжеться, напиши про це. Зрозумій, я прийняв найкраще з усіх варіантів рішення. Дуже довго все обмірковував. Зараз на балконі. Викурю останню сигарету, і мене не стане. Сьогодні мене привітали у приват незвична кількість людей. Я все прочитав. Але змінити вже нічого не можна. Вибач. І нехай мені всі пробачать. Не вистрелив я у себе 24-го (серпня, – 24) тільки щоб не псувати всім найкраще свято – День Незалежності. Всіх дуже ніжно люблю. Говори їм завжди про це", – зацитувала Мещерякова останнього листа Олександра Щетиніна.

Вона додала, що сайт "Новий регіон", заснований російським журналістом, зараз не працює, адже доступ до нього захопили.

Читайте також: Росія зробила все, щоб Щетинін став українським журналістом, – відомий колега загиблого

Нагадаємо, в ніч на 28 серпня у київській квартирі знайшли мертвим російського журналіста Олександра Щетиніна. Тіло з простреленою головою загиблого виявили друзі, які хотіли того привітати з днем народження.

Джерело: 24 Канал

Коментарі: 13

Профіль

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Замітки:

Вічна пам'ять Герою.

Ужасы оккупации.

Партизани-МОЛОДЦІ!

Ділюсь з Вами радістю.

Кльова стаття.

Коли судді будуть "зеленими" чоловіками.

Анатомія розпаду імперії Зла.

Немислима дурість рашисток.

Двадцять дві рашистські війни.

Посмертний лист російського журналіста.