Колискова.

  • 18.08.10, 23:55




Місяць на небі зійшов,
Зорі вигадують сни.
Вітер дорогу знайшов
Та й шепоче "Засни!"

Поки не буду я спать,
Знаю, як зірка впаде,
Встигну лише загадать
Я бажання одне.

Зоряна-зоряна ніч,
Виконай кожного мрію!
Ти ж мене тільки поклич —
Стомленим серцем зігрію!

Знаю, все буде гаразд,
Зорі почують мене.
Вірю, що кожного з нас
Доля не обмине.

Ніби в колодязь без дна
В небо дивлюсь голубе.
Чуєш, не зможу одна —
Виглядаю тебе!

Зоряна-зоряна ніч,
Виконай кожного мрію!
Ти ж мене тільки поклич —
Стомленим серцем зігрію!



Пісня Іри Білик.

Рекетирські замашки регіоналів.

  • 17.08.10, 00:39
Рекетирські замашки регіоналів: до виборів опозиція не допускається.
Подібні статті:

Ні Тігіпко, ні Яценюк, ні Кириленко, ні "Свобода" не зможуть взяти повноцінну участь у осінніх місцевих виборах. Регіони роблять усе щоб монополізувати свою владу, стати аналогом КПРС. Замість відкритої конкуренції і політичної боротьби вони впроваджують курс на всілякі обмеження для конкурентів.

Восени ми обиратимемо нові місцеві ради і мерів. Тобто тих людей які відповідають за стан доріг, за те як їздить громадський транспорт, за справні труби, тепло у квартирах і т.п. й до того ж приймають рішення про підвищення квартплати і відведення земельних ділянок.

Багато хто вважає, що від влади тим більше місцевої мало, що залежить. Але це не зовсім так у містах де люди вибрали адекватного мера життя краще : там більше роботи, вищі зарплати, не такі убиті дороги й освітлені вулиці. Цю рису добре підмітив мандрівник Чапай у своїй мотомандрівці Україною. Примітно, що найбільш убитим і убогим виглядає Донбас, де ніколи не було політичної конкуренції.

Але цього разу ми не зможемо проголосувати за значну частину політиків. Більшість Партії Регіонів у парламенті прийняла, а Янукович підписав закон, котрий обмежує кількість політсил, які можуть брати участь у місцевих виборах.

Цього разу ми обиратимемо місцевих депутків (так називають партійні лідери членів своїх фракцій) по змішаній пропорційно-мажоритарній системі. Це ні погано ні добре, є свої плюси і мінуси.

Значно гірше, що позапартійна людина має обов’язково висуватися від якоїсь партії навіть у мажоритарному окрузі. По-перше це суперечить Конституції, а по друге викидає з міського життя авторитетних громадських діячів (в деяких містах такі є, наприклад активісти за збереження партку у Харькові), які не хочуть мати справи із партіями. Але це ще не так страшно, бо активістів не так то і багато і погоди вони все одно б не зробили.

Між іншим кандидати в мери теж мають висуватися виключно від партій. Вони зараз цю проблему вирішують тим, що купють давно зареєстровані «мертві» партії.

А ще гірше, те що Регіони не допустили до виборів майже усі партії, які сформувалися за останні два роки.

Просте формулювання про те, що до виборів у місті Х .допускається тільки та партія в якої в цьому місті була зареєстрована організація не менше ніж рік тому під корінь рубає чимало нових політ сил.

Так «За Україну!» не може висунути кандидатів у 600 адмінодиницях (по всій Україні приблизно 800), у т.ч. майже по всьому Заходу. Тягнибок і Тигіпко пролітає десь у половині одиниць, а Яценюк може вистувати кандидатів лише у 19 одиницях.

Адже зареєструвати у нас партію та ще й в усіх адміністративних одиницях не так просто і досить дорого. Іншим фільтром по відсіюванні «молодого покоління» є застави. За одного кандидата до обласної ради партія має заплатити 8 тисяч гривень, які не повертаються у разі програшу. Якщо взяти кандидатів усіх рівнів по усій країні, то набігає чималенька сума. Для політ сил, які не мають спонсорів-мільярдерів витрачати такі суми проблематично.

Ще один бар’єр – висунення кандидатів. Часу на цю процедуру і подачу документів дається лише один тиждень. «Я не впевнений, що наші районні організації подадуть документи в ідеальному стані, адже це новий закон не усі партійці мають юридичну освіту. Але впевнений, що ПР подасть усе вчасно і в ідеальному вигляді, їм то документи готуватимуть юридичні управління райдержадміністрацій», - розповідає лідер однієї з обласних організацій партії «За Україну».

І це тільки частина бюрократичних проволочок, які дозволять ПР не допусти своїх опонентів до виборів, або зняти їх з виборів.

Дивно, але чомусь західні «пси демокраії» майже не відреагували на ці обмеження. Обережну в зробив хіба, що керівник фонду Аденауера в Україні Ланге, якого нещодавно тримали під доби в Борисполі. Він висловився у тому дусі, що оскільки партії в Україні часто утворюються і зникають, то не допуск нових політ сил до місцевих виборів це не дуже корисно.

Винні і самі «демократичні політики». Нагадаємо, що вибори до місцевих рад мали відбутися у травні цього року. Але перед президентськими виборами коли розстановка сил була не визначена усі ці «нові» проголосували разом з ПР за перенесення місцевих виборів на невизначений термін. У внутрішньому колі вони аргументували це тим, що «не готові до виборів». Це ще раз підтверджує, що поступатися принципами заради політичної доцільності просто шкідливо.

Відсікши нові політ сили від виборів ПР почала мочилово усіх більш-менш рейтингових місцевих кандидатів від БЮТу. Методи кучмівські: виклики в прокуратуру, порушення кримінальних справ, наїзди на фірми. Не беремось прогнозувати цифри які набере та чи інша партія на місцевих вборах, але ПР не приховує, що вона розраховує отримати владу у місцевих радах Східної і Центральної України. Комуніст Грач навіть звинуватив ПР, що вона хоче встановити свою диктатуру на Сході.

Так чи інакше люди, котрі не зможуть проголосувати за недопущену політ силу (нехай і дрібну) скоріше за все не підуть на вибори взагалі. А Партія Регіонів відомим адмінметодами мобілізує свій електорат.

Тобто зараз Регіони роблять усе щоб монополізувати свою владу, стати аналогом КПРС. Замість відкритої конкуренції і політичної боротьби вони впроваджують курс на всілякі обмеження для конкурентів.

Прямолінійність, яка нагадує рекет 90-х – забрати усе, що побачив причому відразу.

Хоча куди мудрішою є інша стратегія, яку використовують китайські тріади – спочатку підтримати якийсь бізнес, дати йому розвинутися, а потім знімати свій відсоток, стабільно і довго. Так варто діяти і ПР. Фактично монопольному становищу цієї політсили в найближчі роки нічого не загрожує не зважаючи на результат осінніх виборів. Збереження і культування демократичних процедур тільки б посилило саму ПР, бо створювало б конкурентне середовище і підвищувало капіталізацію їх підприємств на західних біржах. Але вони пішли іншим шляхом.

Не відчуваючи конкуренції ПР все більше занурюватиметься у корупцію, суспільне обурення не маючи каналів виходу (яким могли би бути опозиційні партії) тільки накопичуватиметься.

Згадуючи відомий анекдот про кума, який гнав самогон випивши бражку, сівши на піч і перев’язавши горло, щоб «не зірвало кришку» у ПР рано чи пізно «вирве дно».

Зоряний Косар.

  • 16.08.10, 19:14




Ти прийди, Неповторна, на стежку мого пориваная.
Ти ступи у колиску моєї душі.
Я готую для тебе початок нового світання,
Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші.
Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає,
В скелю серця вдаря галактичний прибій…
Мою душу охоплює туга безкрая,
Розгортає у вічність тривоги сувій.
Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки?
Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?
Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,
А без слова твого — небуття.
Прилети, Неповторна!
Минають секунди-століття,
Блискавиці небесні обпалюють серце моє.
Я чекаю тебе над безоднею світу,
Де безжалісний птах Прометея клює.
Де ти, де? Бронзовіють напружені м’язи,
Люта втома байдужістю душу вбива.
Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,
Щоб були непотрібні слова!
Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,
Сколихнеться від жаху Кривава Гора!
Прилітай, Наречена моя, на весільне світання…
Нам пора… Нам пора.

                                      Олесь Бердник
                                                                      (з раману-феєрії "Зоряний Косар")




Лечу до тебе ...

  • 15.08.10, 23:14

Лечу до тебе туманом через моря і дні, Впаду із неба тугою, а ти смієшся - ні... Я зіркою безсонною цвіту на кружині, Свічу у вікна соняхом, а ти смієшся - ні...

Згадай востаннє наші зустрічання, Місячне вінчання, трепетні слова. Невже на стежці вірного кохання Поросло мовчання, наче сон-трава?

Тоді прилину лебедем і скрикну на стерні, Впаду до тебе леготом, а ти говориш - ні... А я заплачу річкою в гіркому полині, Вже й пересохла з відчаю, а ти говориш - ні... Тоді віддам я вітрові свій розпач і оддчай І прошепчу зневірено на цілий світ: "Прощай". Злечу у небо турманом востаннє на біду, Впаду, мов камінь тугою, а ти зітхнеш - я жду..

Молитва.

  • 15.08.10, 17:31




Бог, не суди: ты не былженщиной на Земле!М. Цветаева

Рву знавіснілі пута,
сльози ковтаю злі.
Боже, мовчи: не був ти
жінкою на Землі.

Ave, моя любове!
Пухом — грудей гробок!
Вбивцями є обоє —
тож пожалій обох!

Що ж він такий безкрилий?
Як він — такий земний —
котить камінні брили,
місить щоденний гній?

Нащо мені померлі
мрії його та сни?
Не вболівай за мене —
лишень у Бога ймено
милого пом’яни.

(Лариса Вировець)



Надибала на підтвердження своїх прогнозів.

  • 14.08.10, 13:28
Янукович может отправить Ахметова за решетку
Самый
богатый бизнесмен Украины Ринат Ахметов может повторить судьбу
опального российского олигарха Ходорковского и оказаться за решеткой.
 
Об этом сего в Киеве заявил украинский политолог Виталий Бала.

По его словам, в настоящий момент новый президент Виктор Янукович
пытается избавиться от влияния олигархов, поддержавших его на выборах.
В свою очередь, олигархи не заинтересованы, чтобы президент усиливался
и не учитывал их интересы.

«Как только он будет сильным, как был Кучма, финансово-промышленные
группы ему не будут нужны. Они будут стоять к нему в очереди», – сказал
эксперт.

По мнению политолога, сейчас на роль «украинского Ходорковского»
претендуют 3 олигарха – Игорь Коломойский, Виктор Пинчук и Ринат
Ахметов. Причем, как полагает Бала, Ахметов может оказаться в этом
списке первым.

«Те, кто читают Макиавелли, помнят, что уничтожают тех, кто тебе больше
всего помог, чтобы не быть никому обязанным», – считает политолог.




Ну,і хто там мені намагався вдовбати,що я дура і виставляю бажане за дійсне?
Ей "чорновольці",відгукніться!Ляпніть що-небудь!Чи Ахметко проснись від блакитного сну!
Невже дозволить далі себе доїти щоб удар в спину отримати?Невже в мізках все так запущено?Бідний маленький багач!podmig Якщо ні,то місцеві вибори мають бути цікавими.umnik

Для тих,хто ще проти всіх.

  • 12.08.10, 16:28



В О Н О
Попелюшка.

Читаю газети, інтерв’ю, коментарі до них. Ось владико вважає  його
українським демократом, у якого щось не завжди виходить, ось якась Таня
дуже переймається його долею: «Та він слабкий, а так він гарний» -
різномаїття думок, поглядів, точок зору.
А, дійсно, який він, та звідкіля взявся, як, взагалі, стають великими
цяцями. Не наполягаю на історичній достеменності, а здебільшого
керуючись інтуіцією, маю своє бачення цього питання.
Наприклад, Гавчук. Був Головою Президії Верховної Ради, так званого
колективного президента, а, як з’явилася посада президента, так він, як
би, автоматично, її й заняв.
Або ж Дучма – екс-директор «Южмашу», екс- член ЦК КПРС. Все чин-чином.
А цей звідки вистрибнув, немов той біс з табакерки? По-перше, у зв’язку
з тим, що я не маю ніякого бажання звати його президентом, треба ж таки
визначитися, як його називати. Останім часом ходила собі поміж люду
така побрехенька:
- Імпичмент, імпичмент, усі хочуть його з’їсти, не можна ж – піст.
- Та його можно. Бо він ані риба, ані м'ясо.
Отож таку людину в Україні звуть «воно». На тому й зупинимося.
Так ось сиділо Воно у зачуханій сільскій ощадкасі та й не мало собі й
поняття про «совецьку» систему підбору кадрів. Але система його знайшла.
Відомий банкір / вели-и–ика людина/ Вадим Грецьман хрещену заміж
вирішив віддати. Дівчина ж гарна, та дуже тиха, /скромна/, ні тобі на
дискотеку, ані на виставку яку. Ну, як воно в нас було – якщо який
негаразд, куди йти, хто допоможе – отож, рідна наша партія. Йде
Грецьман у ЦК: «Таке діло, хлопці, мені у керівництво Сільхозбанку
потрібна свіжа кров. Знайдіть мені, будьте ласкаві, молодого, бравого
хлопця-фінансиста з села.» - «Нема питань, любий Вадиме Батькович!»
Зараз по обкомах цидулю - «відшукйте та предоставте». А у Сумському
обкомі недовго й шукали  та відшукали  - ось Вам молодий, і високий, і
красивий, і прикордону службу пройшов /у писарчуках, правда/, член КПРС
з 1977 року. А прізвище Попелющенко. /Тож для москалів скажу, що
«попелюшка» то є по вашему «золушка», бо Воно ж «из грязи да в князи»/.
Зараз же й посаду дали та й весілля відгуляли. А Воно ж тепер і кабінет
має, та й підлеглих туча, одних замісників троє, а Воно сидить, кофе
п’є та щоки налуває – бо ж начальство От як!

РОЗДІЛ II. ПЕРШІ МІЛЬЙОНИ

А Воно ж тепер і кабінет має, та й підлеглих туча, одних
замісників троє, а Воно сидить, кофе п’є та щоки налуває – бо ж
начальство От як!
- Ой, - кажуть, - Вікторе Андрійовичу, Ви стільки кофе п’єте, це ж зле.
- Та ні, - відповідає,- ми з дитинства привчени, дома завжди кофе пили.
- Вон воно як! У Вашій-то Хоранжовці?
- Та батко тільки кофе пили. Звичка.
- Це ж відкіль така звичка?
- Чотири роки у Німеччині, Там і звик.
- А що він там робив?
- Як у 41-м до полону попав, так до 45 –го по таборах.
- Ага, там його, бідолагу, у таборах до кофе й привчили?
- Ну да.
Чогось до пам’яті приходить Дем’янюк, загубивший у таборах біля 30000
душ, й писавший листа до Віктора Андрійовича з проханням звернутися до
президента Штатів не відправляти його на суд до Німеччини, бо він
боровся з комуняками. Де боровся - по таборах? Мабуть, привчав кофе
пити.
Отак сидить Воно, п’є кофе, щоки надуває, та хресний його не забуває.
- Ти ж, Вітю, тепер голова сім’ї, треба ж годувати, та на одну
зарплату, мабуть, тяжкувато. Так? Отож. Я завтра до тебе чолов’ягу
направлю, ти йому папірця підпиши, а він потім до тебе зайде й
віддячить.
Далі Воно вже п’є кофе із коньяком.
Тут би й казочці кінець. Та ні. ГКЧП. Незалежність. У країні бардак.
Звертається до нього «дружбан» - це з нових друзів, банковських – такий
собі Мітькін.
- Ти до Москви рублі перераховуєш?
- Звичайно.
- А бува, що губляться?
- Бува. А що з того?
- Та є тут двійко схемок – перерахуєш, ніхто не знайде, жодна собака. А згодом вони вже у долярах, у банку Нью-Йорка.
- А Москва спитає?
- Так вони ж у дорозі губляться?
- Губляться.
Так Воно стало одним з перших доларових миліонерів України та все тишком-нишком. І руки тут ні до чого.

РОЗДІЛ III. БАНКІВСЬКІ СПРАВИ

Потім був банк «Україна». Кредити летіли – аж гуло. Банк худів, брат Петро жирів. Банк здох. Руки теж ні до чого.
Згодом Національний. Перший зам Стелькин, є кому працювати, Воно ж
коньяк попиває, кофеєм запуває, щоки надуває. Отака, брат, у нас работа.
Раптом. МВФ щось занервувало, гроші в офшор пішли, а у звітах – все аж
блищить. Скандальчик, кримінал. Ну, туди-сюди, іди сюди. Іван Степанич
Хрущ, з нових «дружбанів», все владнав, та й дипломатичне знайомство
відбулося – дипломат сам-на-сам Самому передав. Взагалі – хеппі-енд.
Правда, зам зама сів, й досі сидить, та Воно, дякуючи Богу, нічого не
нідписувало, а навіщо ж тоді зами? Чисті руки – це перше діло.

РОЗДІЛ IV. У ПРЕМ’ЄРАХ
 
Якось прийшов Іван Степанич.
- Ти,Віть, тут таке діло. Скільки тобі у банку сидіти, давай, друже, в прем’єри.
- :???
- Ти не хвилюйся, я все перетьор - Дуче згодний. Бери ще двійко дипломатів та й пішли. Питання вирішене.  
Вот так  старик Дучма его заметил и на премъерство соблазнил.Зазвичай,
особиста зкстріч, настанови. «Ти ж тільки Срулю не бери у зами», -
каже. «А хто ж робити буде?»- «Ну, диви».
Гуля /Дучма її помилково Срулею називав/ реве та й стогне – енегетику
розкрутила, гроші до казни мільярдами пішли, а Воно п’є та щоки надуває.
Вхопилася Гуля за вугілля. Отут їй кранти прийшли. Дучма розхвилювався
– моїх хлопців не чипать! / До сторони/ Хлопці порожняк не гонють.
Панікович приїхав – дипломат привіз, я до них приїхав – два грузять.
- Так шо здавай Срулю – пиши папір.
А Воно ж зарікалося – я своїх замов не здаю, сам піду, а не здам. Здав.
А якже? Лички ж. То Ви не знаєте, що таке задля селюка лички? Воно ж
прем’єр! Як у Хоранжевці з’являється – то пилюка аж неба в’ється – тож
наш прем’єр приїхав та раптом – де ж лички? Та хай Бог милує. Сдав.
Зам  замом, а лички ...
А її тут під білі ручки та й на нари.
- Тобі в ЄЕСУ податкова нарахувала несплату податку?
- Та був суд – не було ніякої несплати, все ж з’ясовано.
- Несплати, може, не було. А ось пеню на цю несплату податкова
нарахувала, а про пеню в рішенні суду ані бульк. Так що давай, голуба,
на нари.
Підсумок. Один зам зама банківський – на нарах, другий – урядовий. Ото тобі - своїх не сдаю.
А народ ніби немов би зачарований – «О, Попелющенко – це голова, гривну
народив / про Грецьмана вже й забули/ й урядом керує, Дучму не слухає».

А на Дучму голоштані пруть «Ганьба, геть, геть.» Знайди ти їм цього
клятого Гонгадзе. Життя нема. Тут Іван Степанич, спасибі. Крутнувсь.
- Слухай, Данілич, теба звернутися до народу усіма гілками влади – президент, прем’єр, Голова Верховної Ради.
- Та цей сучонок заковерзається, злий, що Срулю прибрали.
- А він Вам Срулю, а Ви йому офшор, він боягуз страшений.
Та й підписали втрьох, усіх фашистами назвали, й після цього, чи від
цинизму цього листа, чи народ притомився. Але виступів зменшило, а годі
й зовсім затихло.  
І ось бачить Дучма – другий термін кінця добігає. Піти тихо, як Гавчуку
не вдастся – за ці два термини чого тільки не було, згадають й Гонгадзе
й Чорновола, не до ночі кажучи.
І Люда пиляє, вже віршами почала балакати: Любий твій дружбан Єльцов,
                                                                                        Той підклав собі сенцо,
                                                             А у тебе ідійота справа дме вже г...цом.
- Да є ж і в мене.
- Хто? Отой злодій кишеньковий? Хто ж за нього голосувати буле? За кишенькового?
- Да він не кишеньковий, він кидало. Та ніхто нічого не знає. Гарний господарник – та й годі.
- А якщо люди дізнаються?
- То погано буде. А так гачок добрячий. Спасибі Льовкіну.  Догодив.
- Ось Воно було б до діла. На гачку він у тебе гарному. Хай накиває до
опозиції. Треба його з уряду викидати, а народ його ще більш любитеме –
слов’яни скривджених люблять.
Зателефонував, каже, знімати  будемо, а той – у сльози, у Дучми шелепа
на коліна впала. «Ти диви, знав, шо Воно дуркувате, але це вже край.» А
той.
- Т а Ви ж мені як батько. Та защо? А що люди у Хоранжевці скажуть?
- Ти, синку, не хникай, а так і кажи: -«Я ще повернуся, я це так не
залишу», а народ, він же локшину любить, вони тебе ще прохати будуть,
щоб ти ними керував, та й я допоможу. Будеш в мене президентом, ну,
після мене. Ось побачишь. Коли мені віри немає, спитай ось Людку, вона
тебе, дурика, любить. Так шо ,не голоси, з’їзди у гори, відпочинь,
горілочки попій, чи ти більш до коньячку, ну, дивись, а я тобі скажу,
коли до ціх крикунів приєднуватися – хай ще добре тебе попрохають.

РОЗДІЛ V. У ОПОЗИЦІЇ
 
Так усе й вийшло. Пішло Воно опозицією керувати. Сидить еофе п’є, щоки надуває. Заходять друзі, жаліються:
- Ми ж бабки кидаємо, кидаємо, та як у прорву – то листівки, то бігморди, грошей не вистачає.
Що робити? Треба батьку телефонувати.
- Ось такі справи кепські – грошей нема.
- Та це не біда. Дам тобі двійко мужичків з грошами. Чекай.
Прийшли двоє - один Деребань, другий Нестоянь /очі бігають/, але гроши принесли.
Знов не так. Друзі незадоволені.
- Хіба ж можна у нашу світлу силу таких злодіїв брати, на них навіть тавра ніде ставити.
Щоки надув.
- Я тут присідатель. Так і каже – не голова, а присідатель.
Вийшли друзі. А один такий жвавий, веселий завжди – Жбанів й каже.
Розповім
я Вам, хлопці, такий собі випадок, біжить у метро ескалатором москаль,
натуральний, у Москві народжений. Вони ж завжди кудись поспішають.
Біжить, раптом бачить – стоїть амбал у москвичці, руки у карманах.
Москаль тут зрозумів, хто це й питає:
- Ти звідкіля таковський?
А той задоволений, що з ним натуральний москаль розмовляє, тай каже:
- Дик я тамбовський.
- То-то видно, що такий х..йовський.
- Дик я-то що нічаво-о, а ось присідатель у нас – от то раз...бай.
Посміялися та розійшлися. Та того ж вечора цей анекдот один з друзів
Йому розповів, та хто розповідав, та хто ж голосніше сміявся. А Воно,
ясна річ, юмору не розуміє, розуміє тільки, що коли сміялися з
присідателя, тобто з нього. Воно губу закусило, але промовчало. Та ж
злопам’ятне, Воно довго пам’ятатиме.
І знов кофе, знов з коньячком, суші, те да се.
А народ проголосував – аж 23 %. Та в Гулі 6%. Оце так опозиція. У
Європи аж груди від гордісті ледь з плаття не повискакували. Америка
здивована – приємна несподіванка. Усі Його поздоровляють.
З радощів телефонує «батькові».
- Знаю, знаю, я за тебе радий, а тепер дуй-ка ти у гори – відпочинь від
трудів правідних, горілочки попій, чи ти більш до коньячку, ну, дивись.
Треба в Раді більшість здобувати, перемовини вести, а присідателя нема.
Тик-мик, тудої-сюдої, а більшість вже є, і без опозиції обійшлося. І
Деребань з Нестоянем вже у більшості голосують, збігли.
Ось тобі лідер опозиції – усю перемогу прогуляв. Європа якби й не гордилася, у другий бік дивиться.
З госдепу телефонують послу у Київ:
- Що там таке? Що трапилось?
- Гульяй-Васья!
- Що-що?
Та це така російська ідіома, перекласти важко, одним словом, сибарит, працювати не любить, та й не може.
- А якже – відомий банкір?
- Він і у банківський справі знає тільки, як красти. Він усе життя за
чиїйсь спиною. Спочатку за спиною Вадима Грецьмана, потім прийшов до
нього зам - Стелькін, а він тільки щоки надувати може.
- То з ким же працювати?
- А вибору немає, можно тільки поспівчувати Україні.
Здивувалася Америка, та для себе прояснила, що Воно так і є Воно.
А народ у подробиці не заглиблюється, де, хто відпочиває, де, хто не спить, працює.
Ура! Попелющенко! А Воно щоки надуває.
 
РОЗДІЛ VI. КАНДИДАТ

Наближаються президентські вибори. Дучма з більшостью у Раді висувають кандидатом Паніковича.
Та ось невдача. На той час Панікович з гачка у Дучми зірвався –
потрапили у пресу гріхи Паніковича – двічі судимий, шапки у темряві з
людей зривав. виявилося, і не гачок це зовсім.
Справа у тому, что за Советів, як казав у одному анекдоті наш дорогий
Ілліч,  дисидентів не було, а були сиденти, отсиденти і досиденти, а
досиденти – це, у більшості ті, що за віком ще не потрапили у сиденти.
І так історично склалося, що у Донбасі виявилося якось більше цих самих отсидентов, ніж у інших місцях.
Тому отсиденти в ціх краях споконвічно були у пошані. Це люди, які вже
мають досвід, якого досиденти ще не мають, але мають колись одержати.
Тому більш досвідчені у авторітеті. Тепер уявіть, у якому авторітеті є
людина, яка маючи неодноразовий досвід, зуміла зробити кар’єру и стати
претендентом на вищу посаду у державі.
Та, власне, Дучме вже не потрібні були гачки на жодного з претендентів,
так як у нього була готова нова інтрига, фахівцем на які він був
визначним, якщо пам’ятати, що він, працюючи парторгом ЦК на Южмаші,
з’їв трьох директорів, щоб потім самому бути директором.
Інтрига була в тому, щоб у передвиборчий боротьбі так напружити
пристрасті, щоб вибори були яко мога більш брудними, з багатьма
порушеннями, причому, з обох сторін, щоб довести цю схватку до
Верховного Суду,  у якому вже було готове рішення про відміну
результатів виборів, призначення нових виборів з відстороненням від
участі у них обох претендентів. Подальше було ділом техники.
Вибирається ні на що не претендуючий президент. Рада приймає зміни до
Конституції, які передають основні повноваження президента прем’єру, і
в це крісло спокійнесенько пересаджується Дучма.
Усе було продумано, усе було пораховано, усе було підготовлено, але...
Усі плани, усі задумки, інтриги були зметени Майданом. Цього Дучма не передбачив, та й ніхто не міг передбачити.
І тут стає важливим, що Воно було у Дучми на гачку, крім того, з
урахуванням того,  що Воно дурнувате та боягузливе, кращого наступника
й не треба.
Верховний Суд виніс потрібне рішення. Верховна Рада прийняла зміни до
Конституції, які повинні були довести країну до хаосу та безвладдя. Що
дало можливість Дучмі заявити: «Україні було погано з Дучмою, тепер
подивимось, як буде Україні без Дучми». Він пішов, але він пішов
пророком. А уходив довго. Не поспішаючи. Спокійно видавав укази.
Роздавав звання, нагороди, майно. Особливо милий був указ про
преміювання заслужених, серед яких був зять президента , доларовй
мільйонер Мінчук. Йому з барського плеча була пожалувана 1000 гривен.
Що ж – це мало рацію – копійка рубль береже. У сім’ї  знагодиться.
А виконуючий обов’язки прем’єра головний геолух Хазаров штамповав
постанови. Розкрадання державної скарбниці йшло великанською ходою.
Одною з постанов уряду було закріплення багаточисельних пільг за другим
президентом, що навіть призвело до образи першого президента, але на
нього ніхто вже не звертав уваги. Не до того.

РОЗДІЛ VII.  НАРЕШТІ

Зараз же після третього туру третьому президентові зателефонував другий.
- Ну шо, синку, я тебе вітаю! Не скривдив?
- Ой, батьку, спасибі!
-
Отож і гарно.Ти нас з Людкою слухай – усе буде гаразд! А тепер дуй-ка
ти у гори – відпочинь від трудів правідних, горілочки попій, чи ти
більш до коньячку, ну, дивись. А – отруєння, та розумію, та всеж менш
докторів слухай, якщо помалу, то можно й багато, гірш не буде. Ну, с богом!
З госдепу телефонують послу до Київа:
- Що, знов? Гульяй-Васья?
- Знов.
- Да, тяжкий випадок.

РОЗДІЛ VIII. ЯК ПОЧНЕШ...

Інавгурація пройшла, як у багатих. І все б гарно, так знов ця... Тільки
командири скінчують заводити майдан «По-пе-лю-щен-ко», зараз же народ
«Гуля!Гуля!» Навіть донька питає: «А що це вони кричать?» Добре мати
знайшлася: «Та це вони голубів кличуть» - «То і я хочу – Гуля!»
-  «Годі, це тобі не личить, ти донька президента, і не повина драти
горлянку, як вони, зрозуміла?» - «Зрозуміла» - «Молодець»
А Воно перший визіт – до Москви. «Здрасьте, Владимир Владимирович,
привет Вам от Леонида Данилыча, Вы не переживайте, мне Леонид Данилыч
всё объяснил, я на тот же процент согласен.» «Какой процент? О чём
разговор? Я Вас что-то не пойму.» - «Да я об этой схеме газовой.» - «Вы
только избавьте меня от всяких вонючих газовых схем. Если Вы хотите
заниматься какими-то схемами, то флаг Вам в руки и создавайте своего
посредника между своим «Нафтогазом» и Вашим же РУЭ, а меня в эти
делишки не втягивайте».
З тим і поїхало. Встиг, оце ще  дати інтерв’ю одній газеті. «Усі волали
бути прем’єром. Проходу не було. Отмороз назбирав 226 підписів
депутатів. Ідинах каже, що в нього вже є досвід – був вже прем’єром.
Вороженко ходить слідом – тільки, що не стогне, соплі жує, а злодійка
так ножа до горла ставить, а, якщо подивитись на підсумки голосування
по областях, де вона була куратором, усюди програла».
Таке інтерв’ю. Усіх помічничеів-соратничків  обіс..в.
Аналогичний випадок стався якось у одному провінційному містечку. Сидів
собі ребе, очікуючи вечерю, та ось заходе жінка й каже, що до нього
молодик з Київа.
- О! З Київа! Клич, клич! – Заходе молодик.
- Що трапилось?
- О, шановний ребе! В мене до Вас велике прохання. Я вперше у Вашому
благословенному містечку по комерційній справі. Зупинився на постоялому
дворі, а маю велику суму грошей. Та мешканці постоялого двору довіри
мені не додають. Чи не можна до ранку залишити гроші у Вас? – Та
витягає зза пазухи великий пакунок.
- Звичайно, звичайно, які речі! Тільки, розумієте, це ж гроші! Та й сума не маленька! Так шо покличмо свідків.
- Хая! Поклич мені Мойшу та Хаїма.
Прийшли Мойша та Хаїм.
- Це мої перші помічники. Ось пан молодик звернувся до мене з проханням. Повторіть, будь ласка.
Молодик повторяє.
- А тепер у Вашій присутністі та присутністі цих двох шановних осіб я
беру Ваш пакунок з грошима та ложу його до сейфу, ось так, і замикаю.
Йдіть, пане молодику, з богом, та спіть спокійно. Зранку приходьте та
заберіть свої гроші.
Зранку прихолить молодик та прохає свої гроші.
- Звиняйте, пане молодику, - каже ребе, - про які гроші йде мова? Щось я не пам’ятаю.
- Якжеж? – то блідніючи, то червоніючи, каже молодик, я ж учора залишив
пакунок з великою сумою грошей, та Ви його у сейф сховали.
- Я? Та шо Ви таке кажете?
- Та при цьому Ваші помічники були.
- Хая, Хая! Клич сюди Мойшу та Хаїма.
Прийшли Мойша та Хаїм.
- Слухайте, любі друзі. Ось прийшов до мене зранку молодик та й каже,
що учора вечері він, якби, у Вашій присутністі залишив мені велику суму
грошей. Я чогось такого не пам’ятаю. А Ви?
- Ні, не пам’ятаємо, - кажуть обоє разом Хаїм та Мойша.
- Ну, йдіть, каже їм ребе, а Ви, молодику, почекайте. Йде до сейфу. Виймає пакунок з грішми та віддає гостю.  
Хлопець нічого не розуміє, але все ж таки питає:
- А навіщо Вам усе це треба було?
- А якжеж? Ви там у Київі усіх знаєте?
- Так.
- Ось розкажіть усім- з ким я повинен працювати!
Оце ребе! Оце така манія величі, а скільки спесі, яке марнославство,
скільки бажання принизити ближнього, щоб на фоні принижених піднятися
вище, так високо, щоб ребе і у Київі побачили та відмітили!
Ні, а наше Воно хотіло, щоб його у Москві побачили та відмітили. А це «дві великі різниці»

 
(Тетяна Коробова).

Сказочка в знойный полдень.

  • 12.08.10, 15:37
Повесть о том, как поссорились

Иван Иванович с Иваном Никифоровичем

и причём тут Дама Приятная и Дама Приятная во всех отношениях.

Иван Иванович и Иван Никифорович давно были знакомы. Не сказать, что были друзьями, но тусовались в одной обкомовской тусовке. Но, когда Иван Никифорович стал в губернии предводителем дворянства, то уж тут, хочешь - не хочешь, а для решения вопросов нужно встречаться. И Иван Иванович довольно быстро выяснил, что с новым предводителем легко работать, что человек он очень-таки дипломатичный – если приходишь к нему с дипломатом, то и решаешь, что тебе нужно, ну, а, ежели, без дипломата, то очень даже вероятно, что уйдёшь с матом. Так и подружились.

Когда стал Иван Никифорович генерал-губернатором, дружба продолжалась. И все в губернии знали, что Иван Иванович и Иван Никифорович не только земляки и соседи по даче, но и первейшие дружбаны. 

Как-то вызывает к себе Иван Никифорович Иван Ивановича и говорит ему:

- Знаешь, сработались мы с тобой. А не пойти ли тебе в предводители дворянства?

На том и порешили.

- Ты только здесь эти матросские штучки прекращай и не тащи в губернию этих братков.

А вот Дама Приятная, а оказалась она женой Иван Никифоровича, не очень довольна. Не нравится ей Иван Иванович. «Да в чём же дело?» -«Ну, не знаю, а вот не нравится и всё, может, просто мордой лица не вышел» «Ну, ладно, ладно. Эт мне решать, кого куда ставить да где деньги брать».

Работали дружно. Вот и пришло время рассказать, причём здесь Дама Приятная во всех отношениях.А была сия дама поставлена Иван Ивановичем на газ и прочую энергетику. Да хватка была – волчья. Но сама по себе была очень и очень даже Приятная во всех отношениях. Конечно, дамы в нашем губернском городе были уже не те, что прежде, по-французски уже не изъяснялись, но от французского не отказались – так, что платья или шляпки, аксессуары иль французские иль итальянские. Это уж иначе и быть не может и не должно. А наша Дама приятная во всех отношениях то ли из-за этих всех штучек-дрючек итальянских да французских, то ли чего-такое имела она в физиомордии своей, но только не было ей никогда отказу ни от кого во всех её коммерческих делах. И тут не имело никакого значения, от кого зависело решение вопроса – хоть от молодого франта или старого седого дедугана, от дамы-завсегдатайки всех тусовок или суровой воспитанной обкомом старой ведьмы. И не имело значения турок то был или русский, или, может быть немка или какая-то там португалка. Ничего это не имело значения, ничто не могло остановить её порыва, ну и, понятно, что возглавляемая ею коммерция процветала, и копеечки-центики, там всякие фунтики и прочие знаки оседали на счетах во всевозможных государствах и зонах. А владельцами счетов были Дама Приятная во всех отношениях и Иван Иванович.

            Но однажды приключилась неожиданная история, некий конфуз. Наш Иван Никифорович был человек смешного нрава, шутник, так сказать. Любил он так ненароком пошутить с женщинами, ну, там за попку ущипнуть. Ну, что вы, никаких глупостей, ну, ущипнул, так ведь не больно и посмеялись вместе, в общем, весёлого нрава человек. И что ж тут плохого, не то, что бука какой. Ведь так?

        И вот однажды проходила мимо Иван Никифоровича вот эта самая Дама Приятная во всех отношениях, а Иван Никифорыч, ничего плохого в уме и не имевший, а просто так, как говорится, по привычке, возьми и ущипни её за попку.

         Тут эта самая Дама Приятная во всех отношениях возмутилась, раскричалась, раскраснелась вся и позвонила Даме Приятной:

          - Ты,- говорит, - скажи своему рыжему таракану, пусть вдёт себя прилично с приличными людьми, я же ему не журналисточка, какие в очередь к нему толпой стоят.

          Ну, вы понимаете, что дома у Иван Никифоровича творилось. Думаю, не стоит нам вмешиваться в семейные разговоры, попрёки и т.л. Как говорится, муж и жена – одна сатана, милые бранятся – только тешатся. Знамо дело, страсти улеглись, муж и жена помирились, но Дама Приятная во всех отношениях с той поры стала для генерал-губернаторской четы Дамой, неприятной во всех отношениях, но и афишировать это чета не хотела, так как сразу вспомнился бы тот случай, ну, конфуз, ну, вы понимаете.

А жизнь-то продолжается. Только замечает Иван Никифорович, что чевой-то затягивает мил-дружок Иван Иванович с отдачей приличной-таки суммы..А я же, как будто, всё, что просил – устроил. Да возьми и напомни одному из общей тусовки:

-Что-то Иван Иванович не заходит, заработался  шибко, да скажи, там должок за ним.

На ближайшей тусовке человечек и напоминает:

- Иван Иванович, а батька тебе привет передавал, должок говорит за тобой.

- Забодал он со своими должками. Тут пашешь, как раб на галерах, а ему всякий раз отдавай. Вот как на духу говорю – жалко.

- Смотри, Людка тож на тебя бочку катила, черноротая  до жути.

Это о Даме Приятной было сказано. Вот как нравы-то поменялись с тех пор как мы впервые о наших героях услышали.

- В гробу видал я эту Людку. Пусть она лучше английскую королеву со всем английским посольством шугает.

- Нет, с черноротой лучше не связываться. Да много ли там долгу?

- Да то-то же, что много. 50 дипломатов.

-У-у-у. Да –а-а-а.

- Так и я о том. Да я лучше за эти бабки организую себе партию, да и сам стану генерал-губернатором.

Поговорили, да не все забыли. Один с тусовщиков назавтра же и заложил дружка с утра, а к обеду и другой подоспел, то же самое говорил

Тут Приятная Дама разволновалась, а она когда волнуется, стихами говорит:

- Шо,- говорит,- дурило, я тебе шо говорила?.

- Да, - права ты оказалась. Шакал это Иван Иванович.

На следующий день Иван Иванович просыпается – глядь, а он уже и не при делах. Указ высокий вышел.

Ну, не идти же в управдомы. Сколотил себе партию, на выборах в сенат попали. А Иван Никифорович с Приятной своей дамой тоже не спят. Нет, ночью-то как положено. В общем, рвут и мечут. Прокурор от них из дому, считай, не выходит. Он, как помните, хоть, по правде говоря, и свинья, но всё ж один порядочный человек на весь город, ну, окромя, конечно, самого генрал-губернатора.   

Сплёл- таки прокурор паутинку. Никуда Иван Иванычу ни деться – светит много, да и с конфискацией.

Чует Иван Иванович – плохо дело, смываться надо. Попытался сунуться – не выпускают. Пришлось на поклон идти:

- Выпусти, мол. Ну его к чёрту - тот долг.- Нет, дружок, будь добр, плати, как евреи, чтоб из Союза выехать. Помнишь? За техникумовские корочки – 8 тысяч, за институтские – 18.

А еврей кричит – Я, когда в институт поступал, 30 тысяч отдал, так что Вы мне /так культурно – на Вы/ ещё 12 тысяч должны.- А ему тоже культурненько – ты, еврей, бывшая жидовская морда, не наводи тень на плетень, весь мир знает, что в Союзе ни секса, ни коррупции нет. Так что гони монету.

- И ты, Ваня, давай за каждую корочку - панамскую, швейцарскую, багамскую, всех не упомню, гони всё, где там у тебя завалялось в Швейцарии, на Каймановых, далее везде – вынь да положь.

А Иван Иванович человек был крутой, но один, как бы вам сказать, чтоб человека не обидеть, один недостаток имел – ну, не понимал шуток, анекдотов всяких этих, вот рассказывают, рассказывают, да ещё и смеются, чего смеются, так и сейчас слушал все эти вытребеньки Иван Никифорыча, да только и дошло, что придётся много чего отдать.

- Так там же не только мои, там же и Дамы приятной во всех отношениях.- Ты мне про дам не рассусоливай, я с ними никаких приятных отношений не имел, а, наоборот, одни неприятности, так что гони бабки.

Чего ж делать – отдал и свои и Дамы  приятной во всех отношениях, ну, конечно себе малость оставил, да Иван Никифорович и не возражал, и смылся.

Тут Иван Никифорович возмутился, как выпустили? Его судить надо, неприкосновенности лишать.Ну лишили. Правда, партия, что Иван Иванович создал, голосовала против, Дама Приятная во всех отношениях громче всех возмущалась.

Но не долго. Пришлось возмущаться совсем по другому поводу. Все счета  и швецарские и багамские, далее везде – все очищены. Пусто, будто и не было. Кинули, суки! А суки-то Иван Иваныч да Иван Никифорыч.

Тут на первой же тусовке Дама Приятная во всех отношениях и заявила: С коммерцией покончено. Иду в политику. И пока этих сук и всю их камарилью не добью – не остановлюсь! Чем не князь Святослав – «Иду на вы!»

Таким образом, несмотря на то, что первая часть нашей повести закончилась довольно печально, но ведь бывают повести ещё печальнее на свете.

А мы с Вами будем ждать продолжения и надеяться, что вторая часть будет повеселее.

                                                                                                                    (Татьяна Коробова).

Нарешті він прийшов у дім...

  • 11.08.10, 12:50




Нарешті він прийшов у дім,
Де вона сто років марила ним,
Куди він сам сто років летів -
Бо вона так схотіла, і він схотів.

Присягаюсь тобі - це любов була.
Подивись - це справді її діла.
Але знаєш - хай скаже сам Бог святий -
Хіба можна дотямити щось у ній?

І бив у вікна пізній дощ,
І вона мовчала, і він також.
І ось він підвівся, аби піти,
І вона не спинила його тоді.

Присягнусь тобі - це любов була.
Подивись - це справді її діла.
Але знаєш - хай скаже сам Бог святий -
Хіба можна дотямити щось у ній?

Булат ОКУДЖАВА
Переклад з рос. Олени БІЛОЗЕРСЬКОЇ

22.01.2010




Он, наконец, явился в дом,
где она сто лет мечтала о нем,
куда он сам сто лет спешил,
ведь она так решила, и он решил.

Я клянусь, что это любовь была,
посмотри, - ведь это ее дела.
Но знаешь, хоть Бога к себе призови,
разве можно понять что-нибудь в любви?

И поздний дождь в окно стучал,
и она молчала, и он молчал.
И он повернулся, чтобы уйти,
и она не припала к его груди.

Я клянусь, что это любовь была,
посмотри: ведь это ее дела.
Но знаешь, хоть Бога к себе призови,
разве можно понять что-нибудь в любви?

Булат ОКУДЖАВА