По информации очень информированного, но анонимного источника, который на условиях анонимности сегодня проинформировал все политически-озабоченные интернеты, что на поддержку армии самопровозглашённых донбасских республик ДНР и ЛНР выступил расформированный ещё в 2006 году вооружённый батальон израильской невоенной общественной организации «Алия».
 
Российские инсайды в лице чуть-чуть полностью пропутинского москвича Авигдора Эскина, который близок к «Мировому Антифошыстскому Правительству Кремля», утверждают, что «миротворцы готовы встать щитом перед натиском свирепых орд бэндэровцев» где-нибудь в Славянске, но лучше поближе к одесскому Ланжерону.
 
К сожалению, более информированные и не менее анонимные источники автора этих срок в самом Главном Комитете Бильдербергского клуба, предупредили руководство АТО о том, что ситуёвина много хуже, чем их пугали.
 
На самом деле, кроме израильского подразделения на помощь армии ДНР выдвинулся отряд японских самураев с катанами наперевес. Он на марше и в этот момент преодолевает алтайские хребты по пути в Донецк.
 
Из Монголии на отчаянный клич cтрелкова-Гиркина откликнулась тьма им. Удэгэя Темуджиновича Чингисханова. Конный отряд в настоящее время вброд преодолевает Волгу в районе Самары.
 
Отряды африканских зулусов, оседлав приручённых львов, прихватив самые надёжные луки и стрелы уже на подходе к Суэцкому перешейку и жаждут побыстрее вступить в бой на стороне командарма Пушилина.
 
Взвод канадских эскимосов, вооружившись кремниевыми ружьями XVIII века подходит на собачьих упряжках именно в эти мгновенья к Северному полюсу и планирует, преодолев российскую тундру, войти в Луганск на помощь комбригу Губареву примерно к декабрю.
 
Ритуальным танцем отметили начало своего путешествия к реке Северский Донец на тростниковых лодках новозеландские маори, которые с каменными топорами своих праотцов готовы дать отпор врагам в районе Антрацита и Тореза.
 
В отместку американской военщине, нагло поддерживающей украинских фошыplов, Армия Северного Вьетнама, волею ошибки советского командования по-прежнему пребывающая в засаде в подземных схронах 1970-ых годов, поддержала призыв ДНР и выдвинулась на оборону Енакиево. За три дня они прорыли двухтысяча-километровый тоннель и сейчас подползают к Астане.
 
Усатые индийские махараджы на боевых слонах выдвинулись в поход, конечной точкой которого станет гостеприимная к смуглым цыганам Горловка. Неистовые воины джунглей готовы встать на защиту местных сепаратистов и превратить их город в цветущий рассадник лекарственных опиумных плантаций.
 
Дивизия «Вязаных беретов» из числа пенсионеров Тамбовщины выкупила весь плацкарт до Белгорода и угрожает нелегально перейти российско-украинскую границу к августу с тем, чтобы нанести сокрушительный удар по сыро-молочным магазинам Жмеринки и Бердичева, тем самым сковывая основные силы противника и подрывая высокий моральный дух боевиков «Правого сектора».
 
До неподтверждённой информации группа египетских мумий проводит сейчас обмен энергиями Ка для выработки единогласного решения о выступлении на стороне новопровозглашённых донбасских республик.
 
Не остались равнодушными к мольбам ростовского казачка деда Бабая о поддержке ДНР шаолиньские монахи, боевой отряд которых включил непознанный доселе никем режим телепортации и вскорости обещает материализоваться из воздуха со всеми ушуистскими приёмами в руках и ногах прямо на передовой в районе Краматорска.
 
Увы, но двоюродный собутыльник казачка Бабая из донской станицы Румяная, дед Мазай, не сможет перебросить на лодке в окрестности Мариуполя роту боевых зайцев по причине пропития последней.
 
Все на борьбу с "Правым сектором", захватывающим Солнечную систему и дистанционно высасывающем мозг у спящих жителей Зауралья, Камчатки и российского Нечерноземья !
 
Объединим удары «Ватного сектора» с усилиями «Пьяного сектора» в один мощный кулак в борьбе со здравым смыслом!
 
Победа будет за нами!
Ура, товарищи!...
 
©ЦЗ

В туманностях  Вселенной
по прежнему спокойно..
Идут обыкновенные
космические войны.
Рождаются галактики
взрываются Сверхновые.
...А под вишней в  садике
пью сладкую  сливовую...
(И.О. Вселенной. Отчёт за последнее тысячелетие)
 

Сказка о нечисти или конец Пуйла
 
Уполномоченная Вселенной ( себя она именовала просто- Вселенная, ибо излишней скромностью не страдала) устала разгребать грязь.
Она  лучше бы у очага  посидела вечером, связала бы тёплый джемпер лысому сфинксу  Гоблину.
 
А грязи накопилось много.
Культурные растения требуют ухода, условий соответствующих, а сорняк- процветает всегда и везде.
Он- всеяден и неприхотлив, как и любая нечисть.
Нечисть. Питается грязью и падалью.
От вони балдеет, трупным смрадом наслаждается.
И- плодится, плодится...в неразумном количестве. Вот беда то...
 
Победить нечисть в честном бою невозможно, оттого, что ну не будет нечисть драться честно.
Обладает огромным арсеналом гнусных приёмчиков.
А вы- нет.
Не всякий будет бить в спину. Грабить, врать, воровать.
Поэтому- шансы неравны.
 
**********
Пуйло сидел  на пне и чесал заскорузлую пятку. Сплёвывал гноем и шморкался в ладошку. Мра-аазь...
 
Пуйло был мал, плешив, вонюч и бледен. Лесные кикиморы не жаловали Пуйло, но боялись и оттого бывали покладисты. Хотя потом между собой шептались:" Пуйло- оно и есть Пуйло...".  Сплёвывали и крестились. пока никто не видел.
 
**********
Вселенная пила чай с вишнёвым вареньем. Варенье варила сама, добавляла можжевеловых ягод и мяты. Чиятоплотная аккуратная старушка Вселенная.
На стол заскакивали белки и бурундуки, старушка наливала им из серебрянного чайника. Потом вдруг вспомнила о сливовой наливке и пошла, шурша юбками, в погребок. Настроение сегодня было неважное, день не задался.
Откуда то издалека потянуло дымом, запахом сдобного теста теста и лесными травами. И донеслась песня, многоголосая, красивая, с перезвоном колоколов.
 
Грустная песна укров. Они опять хоронят своих сынов, воинов Света.  Укры, хоть и славные воины, в честном бою один десяти стоит, но искусством коварства не владеют и удара в спину не ожидают. А зря.
 

Враг коварен, сулит дружбу, бьёт в спину. Ударится Пуйло оземь, рассыпется зелёными человечками по лесу, по оврагам и запоёт дивно, как морская сирена-русалка. И мутнеет разум у лесных обывателей, и небо падает и воздух пахнет свинцом.
Западня. Гибель.
И в который раз отпевают укры своих павших воинов....
 
***********
...Что делать с Пуйлом? Возможно ли как то повлиять на него? Договориться?
Старушка усмехнулась кривенько. неважная такая усмешка получилась, недобрая. Пробовала.
Пуйло очи таращет, пятками себя по щекам бъёт и верещит, верещит...так верещит, что вороны падают, а стрижи разбиваются о скалы. Сомы на берег выбрасываются, болтная тина поднимается со дна большими бульбами и чавкает, чавкает...
И- вонь. Великая вселенская вонь, невыносимая.
 
...Можно, конечно, смыть всю плесень из брандсбойта грозовых ливней. Закрутить в смертельном вихре торнадо, вырвать с корнем и рассыпать по пахоте в качестве удобрения. Но смерч и грозовой ливень со смертельными молниями не пощадит и другие жизни. Жизни землепашцев- укров и заблудившихся путников.
Да...ох.. как не хочется..да и стара уже для эдаких потрясений...может как нибудь, само..это...сдохнет в углу, в каком нибудь смрадном углу подземной пещеры...и останки сожрут пиявки и слизняки.
 
*********
        ..Опять Пуйло плевался ядовитой слизью и много лесного люда полягло. Полягло бесславно и впустую. Пуйло убивал ПРОСТО ТАК, для развлечения. Возможно, укреплял авторитет среди лесной нечисти. Хотя нечисть и так его боялась.
Другой, хорошей, жизни не знала и верила на слово. Верила, что плохая жизнь лучше, чем хорошая. Нажрёшься гнилых грибов- и грёзишь.
Это раз.
Или соберутся в стадо все нечистивые и -о, взрыв адреналина!- орут кричалки:
Мы и только мы! везде! смерть всем, кто не мы! Мы- это- ого-го!! Никто, кроме нас! Всех! Порвём !  В  лашпорта! Бойся, враХ!
Это- два.
 

Пуйло-хоть мерзок и вонюч, но страшен! Ядом плюнет- степь дымится, там, где росли лютики. Могуч!
Это- три.
Ну и потом, нечисть, она и есть нечисть, куда не сунется, все нос воротят. Зато- боятся. Потому, что Пуйло, каждому понятно, ядом прыскает.
Это- четыре и пять и восемь.
Были ли несогласные? Конечно, были. Но недолго. Им вспарывали животы и поедали внутренности. Под медь маршей.
**********
-Ох, как не хочется. как не хочется, но надо идти руководить...
 
Вроде что то дельное советовал Мальфэр, чёрный Маг. Чёрен то он чёрен, но только цветом кожи, а так, глянешь- красив и статен. А дела его, и великие и не очень, не бралась Вселенная судить строго.
Как то получалось у Мольфэра разрулить сложности и непонятности, успокоить и угомонить неразумности, облечь хаос в одежды благопристойности. Разумен, практичен, продуман. Но и зол, бывало. Ну, да кто не без греха.. А хорош всё таки, чертовски приятен!
Стоп, Вселенная, тебе сколько лет то?
 
Да, так в чём совет был?
Что то такое..ну очень действенное...радикальное нечто...что то перекрыть..перерезать..склероз, знаете ли....ах, да!
 
Нить жизненной силы!
 
...Старушка отворила скрипучую дубовую дверцу в чуланчик, сняла с чепца паутину и погрозила пауку сухим пальчиком. Тот, ворча, отступил в дальний угол и затаился.
Поправила очки, вздохнула, перекрестилась. Полезла в карманчик за маникюрными ножницами.
И стала задумчиво перебирать нити. Нити жизней.
 
Вот эти- серебрянные, натянутые, звенят на ветру колокольным звоном. Укры. Погладила, расчесала , прислушалась. "Пливе кача по Тисени"-почудилось...-"Мамко моя, не лай мени"...
Не почудилось.  Плакали струны.
Эх! Старушка убрала слезинку с уголка глаза- стара стала, сентиментальна!  -Будут у вас и другие песни, святошные.
Не расслабляться!
 
Эти- жёсткие, как конский волос- нераскаявшихся грешников, предателей  благодетелей. Попробовала выдернуть-не-а!- обрезала под корень. Нити упали на землю и заскользили змеями. Пришлось наступить каблучком и несколько раз повернуться на месте-север-запад- север-юг...Всё...
 
Эти- гнилые, цвета прелых водорослей. Старушка подумала и оборвала несколько полуистлевших. Блуждающие души. Их уже не спасти.  Рассыпались прахом..
 
Вот- нити боли, нити- нервы. Несогласные. Идущие своим путём.
Тонкие, но стальные. Старушка провела рукой, как по струнам арфы- отозвались, запели, затрепетали...И как будто стали крепче , и зазвучали победно. Живите, мужайтесь! Трудно будет-зовите, приду.
 
Вот она-нить жизни Пуйла- похожая на пиявку, жирная и скользкая. От крови? От болотной нефти?
Ничего не поделаешь- Вселенная набрала побольше воздуха, сжала рот, даже зубы скрипнули. Это у старой доброй старушки Вселенной!
 
"Абсолютное  зло-" подумала Вселенная. Или произнесла вслух? Потому что чаща подхватила эхом: "Ло-ло- ло-ло-ло!-ло-ло-ло!!!
И -перерезала жирную пьявку -нить никчемной жизни.
Нить обмякла, свилась в бледную спиральку и подскочила вверх. То, что упало на землю , чавкнуло, хлюпнуло и расползлось красно- коричневой жижей.
 
Старушка брезгливо сморщилась, но превозмогая гадливость, наступила крепенькой ножкой в деревянном башмачке.
Жижа зашипела, изошла зловонным паром, запенилась чёрными пузырями с запахом нефти и -ушла в землю. Старушка пошептала что то неразборчивое, брызнула из хрустального флакончика на ЭТО место, провела рукой по часовой стрелке несколько раз, и ...появился росток.
 
Зелёный мощный росток, нет, не экзотического дерева тропических стран, а обыкновенного киевского каштана.  Впрочем, не совсем обыкновенного, растение росло на глазах и зацвело. Синим и жёлтым цветом.
Ох- опять вздохнула старушка-  ну так то оно получше будет. Почище.
Пошла в светёлку и села у очага. Вязать джемпер лысому сфинксу Гоблину.
 
11.05.2014 Костенко Т.А.
Персонажи вымышлены.
Чем то навеяно, что то почудилось..
Образы, знаете ли, образы..Голоса..
Никого не хотела обидеть
или, того хуже, разозлить.
Не стреляйте в аффтора,
он старался, как мог.
Захотелось доброй сказки.
Добрая не получилась.
Печалька(((

© Tatuana Kostenko [02.06.2014]

https://www.youtube.com/watch?v=ml1ao_QHiMQ

У бій ідуть «зелені кашкети»
На тлі млявої «окопної війни» сил АТО в Донецьку та Слов’янську щодня запеклі штурми терористів відбивають прикордонники Луганщини Іван БОЙКО   

Мешканці Слов’янська та інших міст сходу країни фотографують свої паспорти і поруч розміщують напис: «Врятуйте людей Донбасу від російських терористів». Відповідні світлини вони завантажують у соціальні мережі, їхній патріотичний флешмоб вельми популярний в iнтернеті. Утім у реальному житті порятунок патріотів навряд чи відбудеться у найближчі кілька тижнів, як багато хто вважає. Принаймні, на думку командира батальйону «Донбас» Семена Семенченка, Антитерористична операція в Донецькій і Луганській областях може тривати близько року! Звісно, комбат не виключає, що АТО можна завершити й за місяць, але для цього «необхідно докласти дуже великих зусиль і перекрити канали постачання зброї і диверсантів iз Росії в Україну». Це вочевидь розуміють і терористи, адже останні кілька днів вони планомірно штурмують прикордонні застави, а вчора «зелені кашкети» протягом дня (!) вели бій iз терористами в самісінькому Луганську. І це на тлі доволі млявих дій сил антитерору, які наразі ведуть переважно локальні бої в Донецьку та Слов’янську. До того ж координація правоохоронців та військових із прикордонниками, знову ж таки, залишає бажати кращого.

Експерти неодноразово відзначали, що, на відміну від Донеччини, де на кордоні з РФ викопано рів, на Луганщині вздовж держкордону вистачає «дірок», через які буквально лізуть диверсанти з арсеналами зброї. Але після обіцяного на минулому тижні посилення охорони кордону «зелені кашкети» одразу отримали результат і викликали лють терористів. Тим більше що, за словами самих прикордонників, на Донбасі, окрім них, фактично не лишилося ні органів державної влади, ні правоохоронців чи сил оборони. Тож прикордонники Луганщини щодня вступають у запеклі бої.

Минулої п’ятниці вони відбили чергову атаку трьохсот терористів на пункті «Станично-Луганське» та затримали машини зі зброєю, боєприпасами та 10 тис. доларів, які перевозила поплічниця російського диверсанта Ігоря Гіркіна («Стрілка»). Цього ж дня бойовики напали на прикордонний відділ «Дякове», щоб відволікти увагу «зелених кашкетів» від прориву вантажівок зі зброєю на інших ділянках. Після відбиття атаки прикордонники виявилися заблокованими: бойовики замінували місцевість навколо застави! Позавчора ж на пункті «Мілове» затримано 38-річного росіянина, командира одного з підрозділів терористів Луганська.

Але найзапекліший бій відбувся учора в самому Луганську, де фактично не лишилося органів влади України, але непідконтрольним бойовикам лишалося управління Луганського прикордонного загону. На початку першої ночі терористи відкрили вогонь з автоматів та гранатометів по прикордонниках з сусідніх багатоповерхівок. Із вікон стріляли снайпери. Загалом станом на ранок сили нападників складали до півтисячі бійців!

Речник прес-центру АТО Владислав Селезньов повідомив, що сили антитерору направили на допомогу прикордонникам авіацію, яка виконала бойову задачу та розсіяла терористів. Але координатор групи «Інформаційний спротив Дмитро Тимчук не підтвердив цього. Мовляв, винищувачу важко вести вогонь у житловому масиві.

Згодом ясність вніс Голова ВР Олександр Турчинов, який повідомив, що прикордонники годинами тримають оборону, але застосувати авіацію важко, оскільки бойовики використовують населення як живий щит. Проте авіація знищила два мінометні розрахунки й техніку терористів. Пан Селезньов додав, що, коли авіація відлетіла, бойовики вийшли з житлових будинків, де переховувалися, й продовжили штурм.

«Прикордонники героїчно тримають оборону під Гімн України, який уже чотири години лунає з гучномовців. За уточненою інформацією, поранено 7 охоронців кордону. З боку терористів попередньо 8 поранених та 5 убитих», — повідомив сайт Прикордонної служби учора після обіду.

Коли цей номер «УМ» готувався до друку, бій iще тривав. Під час півгодинного перемир’я з території прикордонного підрозділу «зелені кашкети» вивезли своїх поранених. Своїх убитих та поранених відвезли і бойовики.

Лише через 12 годин бою на підмогу прикордонникам послали десант.

І/в "Україна молода".

Вчора познайомилась на FB з дуже цікавим блогером. Обожнюю людей із чудовим почуттям гумору. Зацініть самі:

Донбасс. Синдром отмены Януковича

Когда мне было лет двенадцать, у отчима моего лучшего друга случилась белая горячка. Я не очень хорошо помню предпосылки этого недуга, отчим пил, но в то время пили почти все, пьянство считалось обычным делом, водку продавали прямо на улице, из ящиков. И вдруг он обезумел. Стал слышать голоса, видеть мышей, бегать с молотком для отбивных и выбивать двери в соседние квартиры. Семья едва совладала с этой неожиданной экспрессией. Отчима некоторое время лечили, от плохих медикаментов он порой бился в эпилептических припадках, но история закончилась хорошо. Теперь он не пьет.

Алкогольный делирий наступает от абстинентного синдрома. Когда алкоголик внезапно перестает употреблять спиртное, зависимый организм не выдерживает стресса и сходит с ума. Несколько дней больной живет в мире собственных кошмарных иллюзий, видит чертей и эльфов, убегает от «погони», или наоборот – сам бросается на окружающих, считая, что они хотят его прикончить. Я вспомнил об этой истории с отчимом, когда проезжал на дороге очередной блокпост из покрышек по пути из Донецка. Ну конечно, вот же он – классический делирий. Натуральный психоз.

Может ли страдать делирием одновременно целый регион? Как оказалось – может. Донбасс теперь белый и совсем горячий. Синдром отмены Януковича, многолетнего символа донецкого могущества, вызвал у народных масс острые припадки безумия. Не ищите в их поступках логики – ее там нет, и не может быть, как не бывает ее в горячечном бреду.

Ну посудите сами. Если просто описать происходящее, не называя фамилий и географических названий, никто не поверит, что такое может происходить на самом деле в реально существующей стране. Какой-то фрик, изображавший на детских утренниках деда мороза, объявил законно избранный парламент своей страны хунтой, а себя народным правителем, и при этом его не только не сдали в сумасшедший дом, но приняли его версию событий в качестве основной. Затем к нему примкнула горстка еще более гротескных персонажей, включая контуженного садиста-афганца, мошенника из самой известной российской финансовой пирамиды и нескольких неудачливых провинциальных политтехнологов, которые объявили себя народным правительством. Напечатав на принтере бюллетени, они провели в окрестностях референдум за отделение от своей страны. А граждане, вместо того, чтобы покрутить пальцем у виска, стали строить на дорогах баррикады из мусора, грабить проезжающие автомобили других граждан и громить собственные города на том основании, что новое правительство их страны якобы нарушает их языковые права.

Да-да, это не сценарий фильма Кустурицы и не сюжет книжки Джозефа Хеллера. Это реальность, Донбасса. Здесь налицо все признаки делирия – и бред величия, и мания преследования, и бессмысленные, бессодержательные действия, и агрессия. Люди в Донецке верят, что выполняют почетную историческую миссию в память о своих воевавших дедах. Они перекрывают дороги баррикадами из шин, продолжая слепо копировать Майдан и не отдавая себе отчет, что против авиации и бронетехники автомобильные покрышки уже не работают. На блокпостах стоят гопники, которые искренне уверены, что Петр Порошенко, признанный со скрипом даже в России – это хунта, а Денис Пушилин – легитимный правитель. Православные бабушки с иконами крестят мусульманских наемников из Дагестана и Чечни. Люди, взывающие к славянскому единству «трех братских народов», радуются тому, что в Донецке кавказцы убивают украинских солдат, многие из которых говорят на русском языке. Вооруженным безумцам чудится американский «Грейстоун», «наемники-негры», «жидомасоны», «рептилоиды», стройными колоннами идущие жечь их родные хаты. Если почитать новости в какой-нибудь из их групп, то окажется, что танки Путина вошли в Донбасс еще в марте, Правый сектор уже оккупировал Донбасс несколько раз, а количество убитых наемников НАТО под Славянском уже перевалило за 10 000.

Характерно, что сторонники ДНР, как и подобает жертвам делирия, совершенно невменяемы – с ними невозможно вести диалог, нельзя критиковать их взгляды, задавать им вопросы, переводящие разговор в логическое русло. Любого, кто пытается подвергнуть сомнению иллюзорный горячечный мир адептов донецкой независимости, ждут побои и пытки. Спокойно и обстоятельно обосновать свои поступки активисты Донецкой республики не способны, потому как в минуты просветления, непременно наступающие у всех страдающих делирием, сами осознают, что вокруг твориться дьявольский трэш. Вот только дороги назад уже нет, и остается только с отчаянным упорством «идти до конца». Чем больше трупов кругом, тем сложнее признать их напрасными жертвами.

Какая связь между памятью дедов, воевавших с фашистской нечистью и разграбленным магазином «Метро» в Донецке? Почему люди, заявляющие о том, что фашисты в Киеве хотят запретить русский язык, обворовывают автосалоны в Донецке и разъезжают по городу на угнанных машинах без номеров? По какой причине «русская весна» должна заканчиваться сожжением хоккейной арены «Дружба» в Донецке, где играл хоккейный клуб «Донбасс», который выступал в российской лиге? Никто из сторонников ДНР не может ответить на эти вопросы, потому что ответы на них лежат за гранью здравого рассудка. Вне логики психически здорового индивида. Зато если рассматривать участников этих мародерских оргий, как жертв умственного недуга, ситуация сразу становится предельно объяснимой.

Пациент, страдающий делирием, порой наносит сам себе травмы, обусловленные характером его галлюцинаций. Например, срезает с себя бритвой кажущихся пиявок. Или вырывает воображаемых гусениц из волос. Более-менее реалистично это явление изображено в эпической сцене из фильма «Hellraiser-2», где при помощи такого психбольного вызывали демона Фрэнка. Слабонервным, кстати, не стоит не смотреть.

Страдающие массовым безумием жители Донбасса в настоящее время истязают свой регион ровно с той же одержимостью, с какой герой фильма кромсает собственную плоть, чтобы убить несуществующих червей. При этом сторонники ДНР, вероятно, испытывают даже некоторое облегчение, поскольку свято веруют, что наносят вред не себе, а воображаемой хунте. Сожгли дворец спорта «Дружба», а пострадали Турчинов и Яценюк. Ограбили продуктовый магазин в Донецке, а мучается Ярош. Закрылись банки, люди остались без пенсий и зарплат – трепещи Порошенко.

Никакие доводы в пользу того, что мародерство, кавказские наемники на «Камазах» и банды вооруженных хулиганов в первую очередь убивают сам Донбасс, не работают, не смотря на свою очевидность. Вменяемых людей, способных разглядеть впереди маячащую экономическую катастрофу, срыв контрактов на всех ведущих производствах Донецкой области и остановку местной индустрии, ситуация приводит в ужас, но все эти факты будто невидимы для страдающих психозом на почве отмены Януковича. Там где весь цивилизованный мир видит банды разбойников и садистов, сторонники ДНР видят армию молодой республики, несущую свет и свободу. Они так же убеждены в этом, как этот несчастный убежден в том, что видит синего зайца, грызущего его носки.

Не удивительно, что в условиях эдакого массового помешательства, какие-либо доводы и обещания украинских властей не работают, сколько бы логичными и осмысленными они не являлись. Уговорами, как известно, синих зайцев не победить. Они проходят сами. Через время, когда горячечный разум постепенно придет в норму и бред уйдет. Медицинский факт, ничего не поделаешь.

Вот только будет ли к тому времени жива донецкая экономика, или Донбасс окончательно превратится в разоренную войной промышленную свалку? Тут уж прогнозы могут быть любыми. Запас прочности у устаревшей индустрии не очень высок. И механизмам, как известно, наплевать на человеческие грезы.

«Ми на війну не їхали, бо вона нам не потрібна»
Журналіст «УМ» поспілкувався з українськими військовими, що дивом вижили після розстрілу під Волновахою Сергій ДОВГАЛЬ   

Те, що сталося під ранок 22 травня під Волновахою, районним центром на Донеччині, безперечно увійде до найтрагічніших сторінок у новітній українській історії поряд із Небесною сотнею Євромайдану. На жаль, мирне небо над головою протягом стількох років зробило наших хлопців безпечними — навіть їдучи в зону можливих бойових дій, вони сподівалися, що лихо омине їх. На жаль, іноді за досвід, особливо досвід виживання на війні, доводиться платити надто дорогу ціну.

«Якщо каталажка почнеться — думайте, куди побіжите»

Чутки щодо всіх обставин розправи над нашими військовослужбовцями продовжують гуляти різні. У тому числі — й про повну безпечність воїнів. Що, зокрема, наочно засвідчив розтиражований відеоролик, з якого видно, як двоє терористів у цивільному одязі спокійно проходять біля місця розташування бійців 51-ї механізованої бригади, відкрито знімаючи все на камеру. «О, зенітка! Ні фіга собі! Привіт, пацани! Давайте підійдемо до них поближче! Здрастуйте, хлопці! Вас знімає прихована камера!» — голос за кадром явно відзначався своєю безцеремонністю і зухвалістю.

А «пацани», геть розслаблені і втомлені, готувалися до ночівлі. Камера беземоційно проїздить по їхніх обличчях. «Прикро так виходить! Думайте, хлопці. Якщо каталажка почнеться — думайте, куди ви побіжите...».

«Каталажка» розпочалася близько 5-ї години ранку. Незнайомці, що прибули на двох чи трьох машинах, з гранатометів та кулеметів методично із професійно, що вказувало на їхню належність до найманців, стали розстрілювати українських військовослужбовців. У результаті нападу 18 бійців повернулися додому «грузом 200». Ще понад 30 солдатів отримали поранення різних ступенів тяжкості. Усіх їх після надання першої медичної допомоги у лікарні Волновахи оперативно відправили до військових лікувальних закладів у Харкові та Дніпропетровську. Голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко назвав трагедію під Волновахою терористичним актом.

Тим часом засоби масової інформації вже повідомляють про версії трагедії. Зокрема про те, що відповідальність за скоєне взяло на себе терористичне угруповання Бєса.

А син українського екс-Президента «у бігах» Віктор Янукович-молодший і взагалі заявив, що бій під Волновахою є провокацією проти самопроголошеної Донецької народної республіки. «Сьогодні вранці найманці Коломойського з безмежною жорстокістю розправилися з блок-постом солдатів термінової служби біля села Благодатне Волноваського району. Версій три: або ж це — спланована провокація для обвинувачення ополченців ДНР і наступної кривавої зачистки, або ж — інсценування агресії з боку Росії (Яценюк уже говорить, що у нього є докази якоїсь «російської агресії», у зв’язку з чим збирає Радбез ООН), або ж це — каральна операція проти українських військовослужбовців, що відмовилися виконувати злочинні накази», — переконаний він.

Війна прийшла і до Дніпропетровська

Хай там як, остаточні висновки стосовно трагедії під Волновахою нас ще очікують попереду. Надто вже неординарним і зухвалим здається цей розстріл молодих людей навіть на тлі кривавих подій останнього часу в Донбасі. А ще — нечувано жорстоким життєвим уроком для українських військовослужбовців.

Після трагедії під Волновахою війна, можна сказати, прийшла і до Дніпропетровська, влада у якому заявляє про спокій в області і контрольованість нею ситуації. Принаймні місцевий військовий госпіталь, який існує близько 90 років, це відчув сповна. Адже ще з років Другої світової війни тут не зіштовхувалися із ситуацією, коли з поля бою сюди потрапляло стільки поранених військовослужбовців водночас. Десятьох поранених під Волновахою доправили на гелікоптері саме сюди. «Усі вони мають різні поранення (кульові, осколочні) від середнього ступеня тяжкості до легкого, — розповів «Україні молодій» начальник хірургічного відділення Дніпропетровського військового госпіталю підполковник Євген Герасименко. — Кожному з поранених виконано оперативне втручання. Також призначені антибактеріальні лікарські засоби — з метою попередження інфекції. Бо як тільки антибактеріальне лікування припиняємо, інфекція активізується. Саме лікування займе від 14 до 21 доби, але не виключено, що для когось цей термін розтягнеться і до 30—40 днів».

Як зазначає Євген Петрович, усі військовослужбовці прибули до них у стані дуже пригніченому, бо не усвідомлювали, що їдуть на війну. А ще він звертає увагу на відсутність у хлопців бронежилетів — якби вони були екіпіровані «по повній», таких поранень не сталося б.

На жаль, поранені продовжують прибувати. До Дніпропетровська дещо пiзнiше доставили потерпілого з району Добропілля Донецької області, де обстріляли блок-пост. Ще двох воїнів з осколочними пораненнями нижніх кінцівок і спини сюди доправили з військового госпіталю у Харкові.

«Важливо всім об’єднатися — від заходу до сходу»

Ми вирішили провідати хлопців у госпіталі й дізнатися про обставини трагедії з перших вуст. 20-річний житель Сколівського району, що на Львівщині, Мирон Лесько після пережитого вважає, що народився у сорочці: коли він спав у наметі, підступна куля калібру 5,45 міліметра поцілила йому в спину біля хребта і вийшла через плече. «Відразу відчув різкий біль у плечі, і для мене це був шок, бо з таким страхіттям ніколи в житті не зіштовхувався. Стали відповзати від біди подалі разом iз Сергієм Пащенком — він зараз iз пораненням руки проходить лікування у Харкові. Нас же ще й гранатами закидали. Потім приїхали дві машини з цивільними людьми, які й відвезли нас до лікарні у Волновасі. От вони є героями справжніми, бо й самі теж життями ризикували, адже і по них також стріляли», — ділиться спогадами він.

Мирон каже, що до них перед нападом справді підходили незнайомі люди, які не представлялися, але заявляли, що люблять Донецьк і Крим. «А ще казали, що ми приїхали на їхню землю. Але ж ми на війну не їхали, бо вона нам не потрібна. І ні в кого стріляти не бажали. Кожному хотілося повернутися додому. Я ніколи не міг подумати, що таке може бути в Україні... Бо люди однаково добрі що на Львівщині, що на Донеччині — місцеві там стільки нам продуктів навезли», — пригадує юнак.

Ще не завершили ми з Мироном розмову, як до палати завітало подружжя Сєдікових, Юрій та Валентина. Виставили по цілій упаковці води та квасу, різні харчі, передали картки для поповнення рахунків мобільних телефонів. «Як почули по телевізору, що поранених під Волновахою солдатів доправили до Дніпропетровська, так відразу до госпіталю і рвонули, — зізнався Юрій. — Я не можу на них дивитися спокійно, бо з дружиною теж маємо сина. Їх же на вірну смерть відправили. Про що можна говорити, коли на 50 чоловік лише 4 бронежилети виявилося? Сам я — колишній військовий і в цьому дещо розуміюся. І родом, до речі, з Димитрова Донецької області. Із земляками спілкуюся часто і з їхніх слів знаю, що весь цей жах чинять проплачені найманці, злочинці, які за 100 гривень спокійно можуть позбавити людину життя. Тому сьогодні географія не важлива. Важливо всім об’єднатися — від заходу до сходу».

Побувши у госпіталі кілька годин, я переконався, що біда людей згуртовує як ніколи. До госпіталю йшли десятки відвідувачів, щоб підтримати продуктами, чим тільки можна, поранених воїнів, переважно вихідців із Західної України.

«Донецьк і Луганськ — це теж Україна»

Усі військовослужбовці, які нині проходять курс лікування у дніпропетровському госпіталі, одностайно стверджують, що їм ніхто не говорив, куди везуть і з якою метою. «11 квітня мене в армію призвали, — розповідає 19-річний Михайло Рибак iз Житомирщини, у якого серед доставлених до Дніпропетровська військовослужбовців — чи не найтяжче поранення. — Спершу пройшли підготовку у Волинській області та в Рівному. Потім поїздом доставили до Дніпропетровська, а звідти — машинами на територію Донецької області. Про жодну небезпеку нас ніхто не попереджував і мету нашої передислокації не пояснював. Недобре вже самі відчули. Бо вдень потрапити на територію Донецької області не могли — люди в цивільному на блок-постах не пропускали. Тільки вночі й проїхали... Вдень напередодні трагедії ніяких ознак нападу не було. А от ночі остерігалися. Сталося ж усе під ранок...

Рибак дістав кульове поранення руки і осколочне — в голову.

— Після пережитого відчуваєш страх? — запитую у Михайла.

— Більше це не відчуття страху, а прагнення захистити Батьківщину. Я захищав Батьківщину! Бо Донецьк і Луганськ — це теж Україна!

У долю 23-річного Петра Андрейчука з Надвірної, що на Івано-Франківщині, ця війна втрутилася особливо недоречно. Юнак здобував наймирнішу професію в Інституті мистецтвознавства Прикарпатського державного університету за фахом «музичне мистецтво», готувався до державних іспитів. Коли з військкомату зателефонували, їм про це повідомив прямим текстом.

Коли стався напад на них під Волновахою, Петро саме стояв у караулі. Куля зачепила йому руку. Проте розповісти про всі перипетії трагедії він досі не може — тільки від однієї згадки про бій йому стає зле. А от на запитання про те, чи піде після одужання знову до армії, Петро відповідає категорично:

— З такими командирами не пішов би. Але свою державу ми повинні захищати. Бо не на чужу землю приходили.

Свою державу ми повинні захищати. Усі поранені молоді хлопці, які потрапили до дніпропетровського військового госпіталю після «м’ясорубки» під Волновахою, хоч і різними словами, але висловлювали саме таку думку. І вже за це їх можна назвати героями. Шкода, що саме так гартується майбутнє української армії. Але після розмови з хлопцями лишається впевненість, що Україну свою ми відстоїмо.

А ось що твориться в Донецьку:

http://www.radiosvoboda.org/media/video/25403629.html