Україна має полвне моральне право відновити свій ядерний статус.

коли інші володіють цією зброєю,

не володіє власною долею.

Шарль де Голль.

Після розпаду СРСР Україна мала третій у світі за розмірами ядерний потенціал. Рішення про знищення стратегічних носіїв та передачу Росії 1734 ядерних боєголовок до них Київ ухвалив під тиском США та Росії.

У грудні 1994-го Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як неядерна держава, а остання боєголовка була вивезена до Росії у серпні 1996 р. У рамках трьохсторонньої угоди США і Росія дали гарантії щодо територіальної цілісності і незалежності України, а також відмовилися від використання проти неї сили "у відповідності з принципами Заключного акту ОБСЄ". Добровільна відмова України від ядерної зброї трактувалася як перша подібна акція у світовій практиці на фоні бажання інших держав отримати контроль над військовим атомом. Єдиною державою, яка відмовилася від розробок у ядерній галузі, була Південно-Африканська Республіка, яка фактично виміняла таке рішення в обмін на позиції лідерства на Африканському континенті. Але рішення ПАР не йде у порівняння з рішенням України. Хоча б тому, що у ПАР ядерної зброї не було.

Подальші події у відносинах із Росією показали наскільки непродуманим і злочинним стосовно своєї країни виявився подібний крок. Постійні торгівельні війни,  військовий конфлікт на Сході України і окупація Криму показали, що Росія не збирається виконувати свої зобов'язання згідно з умовами договору як гарант нашої  територіальної недоторканності.

У цих умовах дедалі частіше постає питання про повернення ядерного потенціалу і статусу ядерної держави, як фактору стримування агресивних  дій наших сусідів.

Свого часу вся атомна енергетика виникла із програми розробки ядерної зброї. Сьогодні навіть дуже побіжний аналіз ситуації говорить про те, що економічний і науково-технічний потенціал України достатній для зворотного ходу. За наявності існуючої технологічної бази, відтворення ядерного потенціалу і виробництво ядерних боєзапасів зажадає п'ять—сім років, якщо щорічно вкладати 200—300 млн. доларів. На території України є два підприємства із видобутку і переробки урану. Завод із виробництва важкої води, технологія розробки електронних компонентів і навіть спеціальна техніка, яка вимірює ізотопний склад ядерних матеріалів. Вітчизняні фахівці запевняють, що Україна у дуже короткі строки може реалізувати такі відсутні ядерні технології, як отримання тритію, реактор-виробник збройного плутонію, радіохімічний завод зі збагачення плутонію і металургійний завод із виробництва збройного плутонію. Також можна окремо підкреслити, що Україна є одним із найбагатших регіонів, де є уран.

Великим плюсом є і те, що із 20 ракетних комплексів, які були на озброєнні колишнього СРСР — 13 були розроблені у дніпропетровських  КБ "Південне" та ВО "Південмаш".

Що стосується самого ядерного циклу, є цікавою думка керівника Дніпропетровського філіалу Національного університету А. Шевцова, який вважає, що за наявності політичної волі і 1 млрд. доларів знадобиться лише півроку. Вчений вважає, що Україна спроможна створити ядерні боєприпаси як на основі збагаченого урану, так і на основі плутонію. Найбільш простим для нас може бути так званий "плутонієвий шлях" розробки ядерної зброї. Вартість невеликого реактора-виробника збройного плутонію 239Pu та радіохімічного заводу коштуватиме кілька десятків млн. доларів. Ще дужче витрати можна зменшити за рахунок виділення плутонію із ТВЕЛів. Точність рахунків ядерних матеріалів МАГАТЕ, яка дорівнює 99%, дає змогу на "втратах" 1% плутонію, щомісячно отримувати по одному ядерному боєзапасу. Плутонієвий шлях дасть змогу Україні у стислі строки стати володарем 100 ядерних зарядів середньої потужності у межах 15 кг.

Шлях створення ядерної зброї на основі збагаченого урану 235U до 90% рівня, більш дорожчий, оскільки більш технологічний. Але все необхідне Україна має, створення спеціальних високошвидкісних центрифуг – питання залучених коштів і часу. Таким шляхом пішли Пакистан та Індія та порозі — Бразилія й Аргентина. Академік НАНУ Віктор Бар'яхтар вважає, що при порівнянні України та Індії та Пакистану, Україна навіть за дуже поганих обставин могла значно швидше стати ядерною державою із ядерною зброєю ніж дві останні країни.

Офіційний ядерний клуб сьогодні складається з таких держав: США, Росія, Британія, Китай, Франція. Коло неофіційних власників значно ширше. Зараз 30-40 країн світу мають можливість створити ядерну зброю. Від звичайних озброєнь, які треба раз у раз демонструвати, у ядерної зброї є важлива і унікальна риса: воно виконує стримувальну функцію не тільки своїми військово-технічними характеристиками, а вже фактом своєї наявності у цієї країни. Ядерна зброя є фактором "непрямої дії, політичної зброї". Офіційні власники ядерної зброї це декларують у своїх доктринах із урахуванням власних політичних інтересів. Наприклад,  Франція вже дала основні положення своєї доктрини. Французькі ракети будуть націлені не тільки на ті держави, які мають ядерну зброю, а й на ті, які можуть використовувати проти Франції свої хімічні та біологічні арсенали. Наявність таких цілей – одна із форм ядерного стримування. За висловами екс-прем'єра Маргарет Тетчер саме наявність ядерної зброї, як фактору стримування зіграло вирішальну роль у протистоянні у "холодній війні" між заходом і СРСР.

Ведення серйозного діалогу про відновлення Україною ядерного статусу є цілком слушним кроком і сприятиме ревізії недіючих гарантій безпеки. Окрім того, Україна може впритул наблизитися до створення ядерної зброї, залишивши цей крок, як останню можливість, необхідну для збереження державності. Така програма може бути реалізована у рамках розвитку атомної енергетики із урахуванням розширення її компонентів, які потенційно можна бути використати у військовій справі.

Ворожі кроки наших сусідів, які зазіхають на наші території, не залишають нам іншого вибору, як створення ядерного потенціалу, як гаранта безпеки і територіальної недоторканності наших кордонів.

Дмитро Снєгирев

фото: uapress.info