Для любителів живопису та графіки.

Відтепер у Києві зберігаються твори династії Кричевських — живописні та графічні твори, які дивом пережили лихоліття Другої світової війни. Дві відомі українські художниці, які нині проживають у США — Катерина Кричевська-Росандич та Олена Овчинникова, — за підтримки Міжнародного благодійного фонду світових українців «Діаспора» передали дорогоцінний мистецький дарунок Музею української діаспори та Фонду «Діаспора».

Цей мистецький скарб потрапив до України після того, як пройшов важкий шлях війни та витримав далеку подорож за океан. Як зазначила пані Оксана Підсуха, директор Музею української діаспори, твори, які раніше зберігались у США в родині нащадків класиків українського мистецтва Василя та Федора Кричевських, мають надзвичайну історичну та мистецьку цінність.

«Як відомо, в ХХ столітті доля розкидала славетну родину Кричевських по різних країнах світу, — розповідає пані Оксана Підсуха, — вони опинились у Франції, Венесуелі та США, де продовжували свій життєвий та творчий шлях. Ми маємо чудові твори художниці Олени Овчиннікової, яка народилася в Києві 1 жовтня 1935 року, а нині мешкає у Пітсбурзі, у Сполучених Штатах. Її батько Василь Овчинников — талановитий художник та музейник, який упродовж сорока двох років очолював Київський музей західного та східного мистецтва. Олена подарувала Музею української діаспори твори, що написані в 60-80-х роках минулого століття в Україні. Це зразки станкової, книжкової графіки та акварелі, які мають виразний національний колорит та характерну для майстрині «фресково-монументальну» стилістику.

Власне, «зерно» цієї виставки посiяв знаний києвознавець, історик Дмитро Васильович Малаков. Дмитра Васильовича пов’язує довга сімейна дружба з Катрусею Кричевською, що почалася ще в далекі 40-ві роки минулого століття. Добре знайомий він і з художницею Оленою Овчинниковою. Саме Дмитро Васильович допоміг «прокласти місток» між Музеєм української діаспори і українсько-американськими мисткинями. Затим почалося наше листування, телефонні розмови, і нарешті відбулась моя поїздка до США, де на різних кінцях американського континенту я особисто зустрілась з Катрусею та Оленою.

Три з половиною дні, які я прожила в оселі Катрусі Кричевської, я могла б назвати життям в «ідеальній Україні» — шляхетній, гордій, заможній, високоосвіченій, патріотичній. Уявіть: Катруся виїхала з Києва в 1943 році. Минуло понад 70 років, а її українська мова бездоганна, багата й вишукана. Їй нещодавно виповнилось 80 років, а вона щодня власноруч готує вечерю і накриває на стіл у вітальні — з вином та вишуканим сервіруванням. Причому вечеря подається рівно о 18:30, хвилина в хвилину. Катруся лишається в епіцентрі українських подій — їй постійно телефонують українці з різних країн світу з різноманітними проханнями чи ідеями. Пам’ять мисткині зберігає найменші подробиці дитинства в довоєнному та окупованому Києві, і всі ці три дні вона щедро ділилася зі мною своїми спогадами. Мене зворушив іграшковий ведмедик Гуня, якого ще до війни в Києві їй подарувала мама Олена Кричевська. Він пройшов з нею дороги війни, ДП-табори, подорож на кораблі до Америки, різні перипетії життя в США. Гуня і досі залишається незмінним другом і супутником Катрусиного життя. От тільки його перша шубка зовсім стерлась, тож нині ведмедик має новий пошитий для нього одяг. Катруся справила на мене враження дуже сильної людини. Особистості, яку не можна зламати й не можна примусити поступитися своїми принципами. Вона любить Україну всім серцем, але любить, за її висловом, не «солодкувату вишивку хрестиком», а Україну енергійну, сильну, науково потужну, мистецьку й модерну. Я запитала її: «Що, на ваш погляд, робить українця шляхетним українцем?». І отримала відповідь: «Напружена щоденна праця й повага до праці… «А ще, засміявшись, додала вона: «Гарні манери. Куди ж без них?».

Катруся Кричевська вже не вперше дарує твори династії Кричевських різним музеям України. Однак цього разу вона зробила, я би сказала, інтимний подарунок. Серед творів, що повернулися додому, — роботи, які мають особливу родинну цінність для Кричевських. Це полотна, написані Кричевськими для Кричевських, останні ескізи Василя Васильовича Кричевського, ранні твори самої Катрусі, які вона робила з натури в Україні і які були для неї дорогими як пам’ять про дитинство та юність.

Олена Овчинникова — з покоління так званих шістдесятників, тих українців, які після довгих років радянського мороку відчули «вітерець свободи», i це позначилось на їхній особистості та творчості. Вона залишила Україну не так давно — у 2001 році. Пані Олена вразила мене своєю глибокою інтелігентністю й освіченістю. Вона блискуче ерудована, глибоко знає світову літературу, сама пише непересічні вірші та прозу. Олена виросла «на музейному подвір’ї». Її найкращими друзями дитинства були шедеври світового мистецтва. Мистецтво для неї — більше ніж улюблена професія. Це, за її ж словами, «кардіограма життя».

Олена щохвилини сумує за Києвом. Вона зустрічала мене біля свого багатоквартирного будинку в передмісті Піттсбурга як найдорожчу гостю, бо я приїхала з її рідного міста. Практично всі твори, які зберігалися в її приватній колекції , Олена подарувала Музею української діаспори в Україні, бо воліла, аби вони повернулися додому. Водночас вона неймовірно позитивна людина, повна творчої енергії. Зараз Олена працює над циклом творів за мотивами «Декамерона» Бокаччо, втілюючи мрію свого життя. Уявляєте? І я переконана: це буде неперевершений «Декамерон».