Думка експерта.

Україна відзначає 22 річницю незалежності. За ці роки країною керували 4 президенти. Кожен з них мав свій шлях до влади і мотиви стати політиком. Політичні психологи стверджують, що політичний лідер формується на дитячому майданчику. Саме у дитинстві закладаються механізми, які в майбутньому вирішать наскільки успішною стане людина у житті. Якщо ви недоотримали чогось у дитинстві – не біда, так як власне бажання компенсації особистісного дефіциту є основою успішної політичної кар’єри. Діючий нині президент України Віктор Янукович не виняток. Складні дитинство та юність сформували особистість здатну зайняти найвищий у державі пост.

Про Віктора Януковича як ідеального героя для кримінально-політичної новели, основи ментального вибору українців, механізми розробки психологічних портретів політичних лідерів із політичним психологом Катериною Єгоровою розмовляла Вероніка Круглашова.
 
Катерина Єгорова – Доктор політичних наук, кандидат психологічних наук, Президент Агентства стратегічних Комунікацій Нікколо М.
 
Вероніка Круглашова - Катерино Володимирівно, рада вітати Вас в студії Голосу Америки.
 
Ви багато років займаєтеся психологічним портретуванням політичних лідерів. Розкажіть, як відбувається цей процес.
 
Катерина Єгорова - Повинна сказати, що це непросте завдання. Для того, щоб скласти якісний психологічний портрет необхідно використовувати дуже багато джерел. Це і експертні оцінки з боку людей, які дуже добре знають політика, біографічні дані, автобіографічні розповіді. Нас цікавить насамперед як політик говорить сам про себе, а не що саме він говорить. Важливою також являється замовчана інформація, тобто те, що політик приховав. Її ми черпаємо із альтернативних джерел.
 
І, нарешті, існують спеціальні методики аналізу тексту. Звісно, ми розуміємо, що часто політики користуються послугами спічрайтерів, тому за основу беремо тексти інтерв'ю, так звані “живі тексти”, коли  політик змушений, навіть користуючись попередніми заготовка, говорити наживо. Він ж не вивчає тексти напам'ять, тому й використовує ті лексичні конструкції, які йому властиві. А для нас це вже продукт для аналізу.
 
В.К.  Наскільки важливим є питання дитинства в особистісному портреті. Як сильно воно впливає на людину, на політичного лідера?
 
К.Є. Знаєте, Фрейд був великим науковцем, який сконцентрував свою увагу на дитинстві. І багато політичних психологів поділяють цю точку зору, вважаючи, що дитинство формує політика.
 
Я завжди говорю, що політик формується на дитячому майданчику: там або він ображає інших дітей, і забирає у них іграшки, чи ж сам піддається агресії з боку дітей,  або виступає ізгоєм. Тоді зароджується політична особистість.
 
Вже у два-три роки відносини з мамою-татом, бабусею-дідусем, тими, хто виховує політика, впливають на його сатвлення до інших, на формування потреб, самооцінки, що, власне кажучи, потім штовхає його в політичну діяльність.
 
 
В.К. Розкажіть про «я - концепцію», яку ви описуєте у Ваших роботах.
 
К.Є. У широкому сенсі «я - концепція» - це уявлення політика, як і будь-якої особистості, про самого себе. Адже особистість є у кожного.
 
«Я-концепція» включає уявлення людини про саму себе за певними параметрами. Наприклад, фізичне «я», соціальне я-відношення, тобто відносини з іншими людьми, сімейне «я», сексуальне «я". Всі ці аспекти є важливими.
 
Людина орієнтується у соціальному просторі на основі своєї самооцінки. Для неї може бути домінантною думка інших людей, або ж вона повністю незалежна, або у неї змішана самооцінка. Тому ці речі є надзвичайно важливими для оцінки того як політик формує власну самооцінку і у відповідності до цього веде себе в політичній чи будь-якій іншій сфері життя.
 
В.К. Тобто влада, як спосіб компенсації?
 
К.Є. Я б сказала, що потреба у владі, як компенсації, присутня у дев’яноста відсотків випадків. Так само як і потреба в досягненнях. І, мабуть, тільки десяти відсоткам політиків влада потрібна як інструмент досягнення чогось. Проте хочу зауважити, що, як правило, такі політики, не затримуються на довго при владі.
 
Причина у тому, що вони не дуже цікаві своїм виборцям, у них немає пристрастей. Яскравим зразком такого політика орієнтованого виключно на досягнення був Буш-старший. І в цьому сенсі мені зрозуміло чому його не переобрали на другий термін. Бо для середньостатистичного виборця він занадто в нормі. Він не близький виборцю.
 
Тому потреба у владі як компенсації є дуже характерною для політиків. Вона штовхає їх до займання різних посад і, як правило,  вони успішні в цьому.
 
В.К. Мені відомо, що з українських політиків ви складали психологічний портрет чинного нині президента Віктора Януковича. З цим президентом пов'язано, як кажуть, КАТАСТРОФІЧНЕ ПОКРАЩЕННЯ життя українців в останні роки. Розкажіть трохи про цього лідера.
 
К.Є. До Януковича можна ставиться з різних точок зору. Можна давати оцінки його особистісних чи політичних якостей. Я віддам перевагу ракурсу політичному.
  Янукович - цікавий персонаж для  політично-кримінальної новели, для роману. У нього багата, складна, і я б сказала, гірка особистісна історія, і багато сюжетів у його житті передували президентському кріслу. Не дарма Януковича називають «українською Попелюшкою".
 
Він дуже рано втратив матір, а батько одружився на іншій жінці. У новій сімї були інші діти, тому ані мачуха, ані батько не хотіли знати маленького Віктора. Він жив з бабусею в страшній бідності, без іграшок, в халупі, до речі, в тій самій, що й сім'я батька. Маленьким Януковичем ніхто не займався. Він ріс без любові, без тепла, і цілком зрозуміло, що доволі швидко потрапив на вулицю.
 
Ця дитина попала рівно в те середовище, куди вела Віктора Федоровича логіка його дитинства. І недивно, що він зв'язався з поганою компанією і впродовж трьох років, досить юний тоді Янукович, двічі опинився у в'язниці.
 
Схильний до насильства, звичний вирішувати питання виключно силою, жорсткістю, керуючийся позицією «бий перший і нічого не бійся» Янукович засвоїв у колонії ще одне дуже важливе правило, що окрім сили треба бути ще й прагматичним.
Потрібно використовувати всі ті можливості, які дає тобі життя для того, щоб вижити, щоб вціліти, щоб добивається всього, що в твоїх силах. Не випадково, що в колонії він співпрацював з адміністрацією - це було вигідно. Не випадково, що він орієнтувався виключно на те, що принесе йому якусь користь.
 
Тому поєднання силових методів і прагматизму це важливі характеристики, які описують особистість Януковича.
 
З Януковичем важко домовлятися. З ним можна говорити про правила, але дуже складно змусити його дотримуватися цих правил. Бо Янукович дотримується тільки тих правил, які відповідають його особистісним інтересам, особистісним потребам. І якщо йому це вигідно, він буде це робити. Цими принципами він керується і в своїх внутрішньополітичних відносинах, і в зовнішньополітичних.
 
Тобто будь-який альянс, будь-який союз є лише тимчасовим і існуватиме до того часу, допоки допомагатиме йому вирішувати якісь завдання. Будь-які політики, і російські, і європейські не повинні мати ілюзій щодо того, що з ним можна мати договірні відносини. Це принципово важливо - на Віктора Федоровича покладатися не можна, тому що він діє виключно в інтересах Януковича.
 
В.К. У психологічному портреті Януковича Ви оперуєте поняттями «я повинен» і «я хочу»? Як вони співвідносяться в особистості цієї людини? І взагалі, що це за категорії?
 
К.Є. Ви знаєте, це дуже важливі категорії, які присутні в особистості кожної людини, але є особливо важливими для політичного лідера. У всіх нас є різні бажання. Є свої власні: от забаглось чогось, і все! І ЧИ БУДЕ ЦЕ БАЖАННЯ ДОМІНУВАТИ НАД ПЕВНИМИ ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ? Саме це важливо.
 
Бо цілком зрозуміло, що пост президента накладає колосальні зобов'язання на політика. І у Януковича, незважаючи на дуже високе «я хочу», тобто внутрішні потреби, присутнє й дуже високе почуття обов’язку. Для себе він визначає, що критерієм його успішності є успішність країни якою він керує. І він розуміє, що існують певні завдання які він повинен для цього реалізувати.
 
Правда, бачення успішності у кожного своє. Адже у будь-якого президента є своя точка зору на те, як буде добре його країні. І ось це «як» - воно різне. Президенту може здаватися одне, населенню - інше.
 
Тому зобов’язання, які він на себе приймає по відношенню до своєї держави, є дуже високими. ВОНИ ВІДПОВІДАЮТЬ ЙОГО СИСТЕМІ ЦІННОСТЕЙ.
 
В.К. А які цінності у президента Януковича?
 
К.Є. Думаю, перша найважливіша цінність президента Януковича - це прагматизм. А простіше кажучи – отримання вигоди: політичної, економічної, будь-якої іншої.
  Найважливіша цінність президента Януковича – це прагматизм. Також це сила, вплив, це можливість контролювати все.
 
На противагу цьому, такі цінності як розум, інтелект, етичність, мораль, судячи з текстів Януковича, не займають високого місця в ієрархії його цінностей.
 
К.Є. Прагматизм, сила, влада.
 
В.К. Цей чоловік ішов дуже послідовно до того, щоб зайняти пост президента України. У даному ключі ви говорите про негативну валентність у питанні подолання труднощів та перепон. Це дуже цікавий термін. Розкажіть, що таке негативна валентність в портреті президента Януковича.
 
Позитивна валентність це власне та енергія яку людина готова затрачати на досягнення цілей. А негативна валентність свідчить про те, що він не особливо концентрується на труднощах, на потенційних провалах, а виключно на досягненні мети. Чим вищий показник негативної валентності тим краще.
 
В.К. Ви сказали про те, що Янукович це людина, якій дуже важко визнавати поразки. У випадку, якщо на наступних президентських виборах хтось переможе Януковича, як Ви думаєте, він буде здатний віддати владу?
 
К.Є. Що стосується визнання поразок, то Янукович пояснює їх за рахунок впливу якихось ворогів, нехороших людей, зрадників. Зате перемоги вважає виключно власним досягненням.
 
Тому я думаю, що якщо на наступних виборах переможе хтось інший, Янукович не віддасть владу. Він використає будь-які засоби щоб зберегти її. Я навіть боюся описувати ті засоби, які він може застосувати.
 
Для нього віддати президенство - це особистісний крах. Це не просто болісне переживання, це справжня трагедія. Адже Янукович якийсь час назад стверджував, що президент повинен мати хоча б десять років для того, щоб змінити щось в країні.
 
Думаю, він або зважиться на найстрашніші засоби для збереження влади, або це буде для нього самознищенням. Я не можу собі уявити ситуацію, в якій він визнає поразку на демократичних виборах, і відправляється підстригати кущі троянд. Це неможливо.
 
В.К. Виходячи з Ваших знань про ментальність українців, яким набором характеристик повинен володіти конкурент Януковича для того щоб бути обраним на пост президента українським народом на демократичних виборах.
 
К.Є. Думаю, що ця людина повинна бути психологічно дуже сильною, цілеспрямованою, мати ясну стратегію дій. А також уміти співпереживати людям, так як Янукович емоційно холодний і орієнтований на себе самого.
 
Потенційний кандидат має бути психологічно гнучким, оскільки в розколотій Україні знайти консенсус і з обидвома половинами є дуже важливим. Він повинен бути політиком, який зможе говорити з кожною з цих половин їхньою мовою, мовою їх цінностей. Зараз не буде такої ситуації коли політик, який представляє тільки одну з половин України, буде здатний перемогти.
 
В.К. Ви бачите такого політика в Україні?
 
К.Є. Я не дуже пильно стежу за ситуацією в Україні, тому мені доволі складно давати оцінку. Але наскільки я розумію, є кілька цікавих особистостей. Наприклад, Кличко, Яценюк...(Ред. Ім'я націоналіста Тягнибока навіть бояться згадати). Проте з упевненістю можна стверджувати, що Україна не бідна політичними лідерами. Тому, думаю, що у Януковича будуть гідні суперники, і я бажаю їм перемоги.
 
В.К. Чи правильно я розумію, що для того, щоб стати успішним політиком потрібно компенсувати певні  дитячі проблеми. Жорстко кажучи, неповноцінна особистість має значно більші шанси зайняти хороший політичний пост, аніж особистість цілком гармонійна.
 
К.Є. У якомусь сенсі так. Але я б не стала вживати тут термін “неповноцінний”. Ми, психологи, використовуємо інший термін - особистісний дефіцит.
 
Наприклад, людині в дитинстві чогось не вистачило. Не вистачило тепла, визнання, можливостей для самореалізації і все це шукається у владі. А влада це така справа, яке дає можливість багато компенсувати.
 
До прикладу, недолік уваги компенсовується тим, що на тебе багато звертають увагу, всі з тобою повинні рахуватися. Це також компенсація нестачі можливостей самореалізації - ти можеш робити дуже багато використовуючи владу, і т.д. Все це компенсується владою.
 
Тому влада - це таке поле, куди люди йдуть компенсувати особистісний дефіцит. І хто успішний в цьому - досягає великих результатів.
 
Більшість людей у  світі має проблеми пов'язані з дитинством, з браком уваги, з браком любові, нестачею визнання, браком можливостей реалізації. У більшості з нас така ситуація. Тому такі політики близькі виборцям. Вони їх відчувають. Вони говорять на одній мові – мові людей з особистісним дефіцитом. Тому, власне, їх дуже часто супроводжує успіх.
 
В.К. Ми обираємо собі подібних?
 
К.Є. Звичайно! Уявіть що ми будемо обирати людей які в 150 разів кращі за нас, розумніші за нас, вищі нас, освіченіші нас, успішніші нас, щасливіші нас. Тоді поруч із ними ми повсякчас відчуватимемо себе приниженими, це буде колоти нам очі. Таких не вибирають. Це буває ну вкрай рідко, виключно рідко.
 
В.К. Тобто щоб відчувати завжди контакт із обранцем?
 
К.Є. Відчувати контакт і, що ти не гірший від нього.
 
В.К. Що я теж так можу?
 
К.Є. Не обов'язково, що я так можу...
 
Але навіщо людині обирати якийсь стимул, який буде її постійно дратувати, викликати негативні емоції. Якщо вибирають сильного політика, то з позиції протекції, щоб ця людина допомагала, брала на себе певні зобов'язання перед виборцями, вела їх кудись. Але при цьому вона не повинна бути значно кращою від тих, хто її обрав, інакше їй буде психологічно некомфортно.
 
В.К. Серце, а не розум, як основа вибору?
 
К.Є. Скоріше так. Тому що розум в основі вибору притаманний лише тим десяти відсоткам населення будь-якої країни без винятку, які орієнтовані на досягнення, і в яких дуже збалансована самооцінка. Десять відсотків - це небагато.