Книжка-невидимка.

Віктор Янукович — великий письменник. Набагато більший, ніж решта письменників України разом узятих, — у всякому разі, якщо судити з гонорарів, виплачених йому донецькою друкарнею "Новый мир". За п'ять написаних книжок, а також за книжки, які він колись іще напише, Віктор Федорович у 2011 р. отримав 16,4 млн грн, а в 2012-му — 15,55 млн. На жаль, у друкарні відмовляються коментувати, чи отримає він щось у наступні роки. Але хай там як, за останні два роки Віктор Федорович, згідно з його ж власною декларацією, отримав 32 млн грн.

Заздалегідь передбачаємо репліки читачів — мовляв, що, вам і так незрозуміло, що насправді... Ми, однак, облишимо домисли, а просто розглянемо цей гонорар так, як розглядали б гонорар звичайного письменника, і зафіксуємо всі дива, які виявимо. Хоча б для історії.

Офіційна версія...

У період з 2005-го по 2010 р. Віктор Федорович Янукович видав чотири свої книжки. А саме: "Рік в опозиції. У політиці не буває остаточних перемог і поразок", "...І рік при владі. Від кризи — до економічного зростання", "Здолати шлях" і "Як Україні далі жити". Також у його бібліографії значиться англомовний путівник по Україні для інвесторів Opportunity Ukraine, але його ми не розглядаємо — його було написано і видано 2011 р. Усі перелічені вище книжки виходили в різних видавництвах, як-от: "Фоліо", "Валрус-Дизайн" і "Видавничий дім Дмитра Бураго".

Однак в офіційних деклараціях про доходи президента України за 2011-й і 2012 рр. значиться "авторська винагорода" на суми в 16,4 і 15,55 млн грн відповідно. Відповідно до пояснень прес-служби глави держави, це кошти від передачі ним майнових прав на свої твори (включаючи ще ненаписані) донецькому підприємству — "ТОВ Друкарня "Новый мир". Президент обіцяє передати частину гонорарів на добродійність. Це більш ніж благородно з його боку, але не зменшує цікавості: звідки ж узялися такі астрономічні суми? Для порівняння: на фінансування держпрограми "Українська книжка" цього року планується виділити 37,5 млн грн, з яких близько 12 млн підуть на погашення кредиторської заборгованості.

...та її нестиковки

Відразу ж впадає в око одна деталь: "Новый мир" не видавництво, а друкарня. Різниця між цими поняттями, як правило, зводиться до того, що друкарня не купує майнових прав на інтелектуальні твори і не розпоряджається ними — вона просто видає замовлену продукцію. Простіше кажучи, якщо видавництво — інвестор і менеджер, то друкарня — робоча конячка.

Далі — більше. Ми зайшли на сайт друкарні й ознайомилися з переліком послуг, але не знайшли там книговидання. Взагалі. Рекламний друк, видання газет і журналів, картонна упаковка, флексоупаковка та виробництво плівки — це будь ласка. А от книжки ніде не згадуються. Зауважимо, далеко не кожна друкарня може видавати книжки: для цього потрібне специфічне обладнання. Теоретично, звичайно, можна замовити частину роботи в інших друкарнях, але це клопітно й відносно витратно.

На жаль, DT.UA не вдалося зв'язатися з компетентними працівниками друкарні. Спілкуватися з пресою з приводу президентських книжок було доручено заступникові директора Едуардові Вакуленку, але його телефон увесь час був відключений. Найбільше нас цікавило, чи видали вони бодай одну книжку з зазначеного списку. Бо ні в реєстрах бібліотек, ні на прилавках книгарень їх немає. Точніше, є, звичайно, але в попередніх виданнях.

Але скільки ж книжок треба видати, щоб окупити виплачений гонорар?

Трохи про розцінки

В Україні немає суворих правил, що регламентують оплату письменницької праці, й кожен договір між автором і видавцем може мати свої нюанси. Але зазвичай автор отримує певний аванс за стартовий тираж і відсотки від додаткових видань, якщо такі будуть (податки при цьому сплачує видавець, який виступає в такому випадку податковим агентом). У розмовах з кореспондентом DT.UA кілька українських письменників і видавців сказали, що стандартною авторською винагородою, як за українськими, так і за світовими мірками, є 5—10% від продажу книжки. Може бути й більше, якщо автор розкручений, а видавець щедрий. Так, автор класу Дена Брауна або Джоан Роулінгможе розраховувати й на 15%.

На практиці в Україні авторські гонорари за повнорозмірні книжки коливаються від 20 до 300 тис. грн (знову ж таки, в іменитих авторів буває й більше). Як зауважила DT.UA директор одного з найбільших видавництв України "Клуб сімейного дозвілля" Світлана Скляр, в Україні дуже мало письменників, які можуть собі дозволити жити на доходи від творчості. Більшість із них паралельно заробляють гроші на ниві журналістики, перекладів і написання сценаріїв. Разом із тим практика винагороди за передачу прав на ще ненаписані твори для України — екзотика. Вона й у світі не так часто практикується і здебільшого стосується авторів багатосерійних бестселерів.

І все-таки спробуємо порахувати. Припустимо, книжки Віктора Федоровича Януковича продаватимуть в Україні по 50 грн — у принципі, це середня ціна книжок такого обсягу й жанру. Оскільки Віктор Федорович — персона значуща, хоча й не Джоан Роулінг, не Стівен Кінг і навіть не Дарья Донцова, то припустимо, що його авансовий гонорар становитиме 10% від запланованих продажів. Отже, заплативши йому, друкарня розраховує продати як мінімум на 320 млн. Ділимо суму на вартість і отримуємо планований наклад — 6,4 млн примірників. У таких кількостях в Україні не видавалася жодна книжка. Для порівняння: найпопулярніший автор країни Симона Вілар нещодавно поставила рекорд — 209 тис. книжок на рік (і це близько 15 творів). Ще один приклад. Книжка "...І рік при владі" випущена "Видавничим домом Дмитра Бураго" накладом 2600 примірників. А наклад твору Леоніда Кучми "Україна — не Росія" — 10 тис.

Маленький штришок: за даними деяких наших співрозмовників, обладнання, яке дає змогу видати на-гора наклад понад 100 тис. примірників, в Україні є тільки у згаданого вище харківського "Клубу сімейного дозвілля". Очікувати таких тиражів від друкарні, яка раніше не займалася книговиданням, — все одно що очікувати від шкільного вчителя праці організації пілотованого польоту на Місяць і назад.

Світова практика

Ні, якщо порівняти зі світовими грандами, то Віктор Федорович не такий уже й популярний. 4 млн дол. за чотири твори — це аж ніяк не рекорд. Бувало й крутіше. Навряд чи є сенс розглядати художню літературу, а от у жанрі політичної мемуаристики рекорд належить Біллу Клінтону з його автобіографічною книжкою "Моє життя" (My Life) і гонораром у 15 млн дол., які екс-президент США отримав авансом. Друге місце за автобіографією Іоанна Павла ІІ — 8,5 млн дол., третє місце у дружини Білла Клінтона Хілларі — 8 млн дол. Джордж Буш-молодший за автобіографію зміг виручити лише 4 млн дол.

Але тут є два уточнення. По-перше, у США книжки коштують трохи дорожче, ніж в Україні. Приміром, за примірник Клінтонівської My Life в американському магазині довелося б викласти 25 дол. По-друге, це справжні бестселери — та ж My Life розійшлася накладом 2,25 млн примірників.

"Заробляти на гонорарах — світова мода, — пояснює автор і видавець Дмитро Капранов. — Раніше серед політиків було модно збагачуватися на публічних лекціях. Михайло Горбачов міг прочитати публічну лекцію й отримати 1 млн дол. І ні в кого не виникало запитань. Ну як ти причепишся до лекції, та ще й якщо така людина читає? Перелом настав, коли Моніка Левінскі видала свої мемуари. Отут політики й зметикували: з книжками простіше. Лекцію ще треба зуміти прочитати, що не кожному дано, а тут — такий простір..."

Додамо: особливо коли зважити, що нікому не до снаги перевірити авторство й можливе використання "літературних негрів". Якщо, звісно, не виникне звинувачень у прямому плагіаті, як сталося з останньою книжкою Віктора Януковича Opportunity Ukraine. Коли політики тільки освоювали книжкову нішу, ще були скандали. 1997 р. міністр фінансів РФ Анатолій Чубайс поплатився посадою за скромний гонорар у 90 тис. дол. за ще ненаписану книжку "История российской приватизации". А нині до такої форми політичного підробітку звикли навіть у світовому масштабі.

Наприкінці нашої розмови Дмитро Капранов напівжартома підказав політикам хорошу ідею: заробляти на передачі прав на публікацію електронних версій своїх творів. Благо з ними менше мороки — немає твердої прив'язки до фактичного носія. З нетерпінням очікуючи реалізації цієї ідеї, передаємо її можливим прихильникам прохання відраховувати нашому співрозмовникові по 10% від сум гонорарів — на розвиток справжнього книговидання в Україні.

P.S.

       Коль прёт талант, его не остановишь. Талант, братва, начало всех начал. Любимый мой списатель – Янукович, я гениев подобных не встречал. Живёшь как лох – и вдруг подарок царский для каждого из нас – тебя, меня: его шедевр, конкретный по-пацански, о том, шо, значить, удалась жизня. Откроешь этот кладезь мыслей мудрых и чувствуешь, что ты – дегенерат. Какие, на фиг, Тора с Камасутрой? Они здесь даже рядом не стоят. Сидишь сосредоточенным дебилом и чуешь мозгом – тем, что есть, спинным: у Пушкина таланту меньше было, куда ж тогда соваться остальным… Он мыслью врезал мне, как битой, братцы,   тут и лоботомия не спасёт. Толст`ые всем гуртом – а их штук двадцать! – таких бы не осилили высот.  Горации, Шекспиры и Стендали от зависти грызут свои гробы. Мы, правда, их и так в гробу видали, нам ближе наш подарочек судьбы. Всё, что он молвит, вам не цацки-пецки,  в нём даже «вашу мать!» - не просто мать, воюют типографии в Донецке, кто первый ему хочет забашлять. ПроФФессорская мантия пылится, которую ему вручил Донбасс… А он  сидит в Межгорье под столицей – и ест, и пьёт,  и думает за нас. Мы ж все глотаем слюни, представляя, как зрела мысль могучая в мозгу, и ведомость платёжную читая, где цифры… Нет, озвучить не могу! Небось теперь положит на сберкнижку, чтоб пенсия была не так страшна… А, может, купит «чупа-чупс» детишкам… Вот рада будет Людочка-жена! Я вижу в нём наследника Сократа, который, как известно,  не писал. Да, букв, пожалуй, знает маловато, зато пошлёт по разным адресам. Послал ЕС, Америку, Россию, нас с вами, Бога с  чёртом, всех подряд… Нам говорят: опять пришёл мессия. Пусть и живут с ним те, кто говорят!   
 © Владимир Бунякин [28.04.2013] © ZN,UA.+ ексклюзивні фото.