Десять причин, чому варто одружуватися

М.Ю. Бакулін, Амвон
Я ніколи не хотів одружуватися, як ніколи не збирався жити тим життям, яким живу. У якийсь момент мені активно пропонували стати ченцем, але про чернецтво я вже щось знав. Сократ на питання чи одружуватися, відповідав, що одружишся чи ні, у будь-якому випадку пошкодуєш. Тому ось ті десять причин, чому все-таки варто одружуватися:

1. По-перше, я не міг не відповісти на ту любов, яку дарувала мені моя майбутня дружина. Як відомо, не чоловіки вибирають жінок, а навпаки.

Жінки вибирають чоловіків, і від чоловіка залежить тільки фінальне «так», яким він відповідає на залицяння з боку жінки. Моя майбутня дружина сяяла як сонце, і я подумав, що Господь майже не залишає мені вибору, тому що не відповісти на це сяйво було б свинством.

2. По-друге, одруження припускає руйнування онтологічної самоти. У режисера Луіса Бунюеля символом цього був Симеон Стовпник, як прообраз художника, який стоїть на своєму стовпі і розмовляє з Богом.

Лермонтов символізував самоту білизною вітрила. Одруження доводить, що тепер ти не сам. Як сказав один мій знайомий, який недавно в сорокалітньому віці все-таки одружився: «Тепер є для чого жити».

3. Зазвичай шлюб деякими дівчатами сприймається ось як: «Я віддала тобі найдорожче, тепер тобі належить виправдати всі мої мрії». Мій товариш, каже на це, що варто жити не шлюбом, а сім'єю; а сім'я - це коли двоє об'єднуються проти цього світу в щось ціле і єдине. Причому до шлюбу любові немає, вона починається тільки в шлюбі, про це потрібно пам'ятати мрійливим персонам.

4. Одружуватися варто ще і тому, що сім'я - це полігон послуху, коли спокій і злагода досягається через повну довіру іншій людині. Ти вчишся слухатися того, хто в твоїй владі. Це романтичне християнство, в якому ВІДРАЗУ є те, чого так не вистачає в монастирях - любов.

5. Якщо Господь дав тобі дружину християнку з досвідом життя в храмі, ти живеш як в раю. Якщо Господь дав тобі християнку, яка тільки заглиблюється у християнське життя, ти завжди на війні, тебе перевіряють на міцність. Найчастіше такий шлюб нічим хорошим не закінчиться, хіба що знаряддя дружини будуть перенесені на численне потомство. Якщо ж Господь вам дав дружину невіруючу, то у вас є добрий шлях залишитися підкаблучником, тому що ви погодилися на її красу і відповідні прокляття.

6. Одружуватися варто тому, що сім'я покаже вам всю непотрібність і дурість того, що ви називаєте своїми захопленнями. Ви, нарешті, перестанете трястися над дорогими вам предметами і поняттями. Ваша гординька буде осоромлена побутом, ви побачите всю ницість своєї пихатості, життя творитиметься за принципом, проголошеним Карлсоном: «Дурниці, справа-то житейська». Ось ця звитяжність самого життя в справі вашого спасіння не може відкритися наодинці, коли ви їсте себе самого, вона можлива тільки в малій церкві сім'ї. Вся свята метушня сім'ї наочно осоромлюватиме все, що цій сім'ї не належить, а тому не має права на існування.

7.Сім'я навчить вас спогляданню, тобто серцевому милуванню. Ангели почнуть вам посміхатися через усмішки вашої дружини і ваших дітей, Господь перебуватиме у вашому будинку, і на свято благословлятиме гостей і трапезу. Свято стане вузлом життя і частково трапезою Господньою.

8. Сім'я розширить ваші тілесні і духовні межі затишком, потребою перетворювати і благословляти все навколо безупинно, тобто ви почнете виконувати своє покликання царственного священства. А це священство вимірюється тільки людяністю: чим більш ви людяні, чим більш ви зростаєте в ту міру, в яку задумав вас Господь, тим більше ви освячуєте все навколо. І лише сім'я дає вам таку можливість.

9. Сім'я накладає на вас статусний послух: вам належить бути романтичним чоловіком, добрим батьком і, в перспективі, дідом. Це можна порівняти з тим, що один чернець вимушений в монастирі співати на кліросі, писати ікони, перекладати святих отців, тільки в сім'ї «ікони, пісні і книги» - живі, кричать, плачуть, просять їсти.

10. Зміст сім'ї - спасіння закоханого один в одного подружжя, але якщо в сім'ї з'являться діти, то вони - той райський вогонь, навколо якого зігріваються поранені зовнішнім світом душі дорослих, який знімає всі життєві проблеми присутністю Христа.

Дитині потрібна допомога!

До уваги львів'ян (нельвів'яни - поширте серед своїх друзів!)

Пластунці-юначці з Червонограда Софії Данильчук потрібна допомога

 

 Її батьки у Львові потрапили в ДТП. Мама одразу загинула, а батько у важкому стані перебуває зараз у 8 клінічній лікарні міста Львова. У нього 80% опіків і потрібно багато донорської крові для виготовлення плазми.

 

 Потрібно максимально мобілізувати сили, бо стан критичний, а окрім пластунів вона не має опори і надії.

 Дитина сама звернулась до нас, бо окрім нас не мала знайомих у Львові. 

 

 100 донорів забезпечать стабільний стан на тиждень. З наступного тижня мобілізуємо крайові табори. Будь-ласка, хто може, допоможіть.

 

 Щоб стати донором, потрібно:

-         мати 18 років;

-         не хворіти жовтухою, іншими гепатитами;

-         мати при собі паспорт;

-       прийти до відділеня донорської крові на Пекарській у місті Львові з 9.30 по 11.30 і здати кров на прізвище Данильчак Петро Степанович, який  перебуває у 8 лікарні.

 

 Обов'язково збережіть корінець талончика, який Вам видадуть. Його слід передати Софії Папірник (063 596 54 75) або Володі Литвину (063 308 42 26), без нього кров відповідного донора не передадуть батькові дитини.

 

 Хто може, спробуйте зорганізувати своїх друзів зробити таке добре діло. Особливо прошу тих, хто працює на великих фірмах і має в колективі дужих хлопців, бо саме вони можуть дати значно більше крові, ніж тендітні дівчата.

Новий єпископ УГКЦ. Мій друг і колишній парох

Папа Бенедикт ХVІ затвердив канононічний вибір Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який призначив високопреподобного о. Дмитра Григорака, ЧСВВ, Апостольського Адміністратора Бучацької Єпархії УГКЦ «ad nutum Sanctae Sedis» Єпархом Бучацьким.

Веб сторінка Бучацької єпархії УГКЦ інформує, що владика Дмитро Григорак (хресне ім'я Богдан) народився 1 січня 1956 року (27 грудня 1955 року) в м. Івано-Франківську. З 1963 по 1973 рр. здобув повну середню освіту в м. Івано-Франківську. В 1973 році вступив в Івано-Франківський інститут нафти і газу, який закінчив в 1978 році, отримавши диплом інженера-механіка. Працював на різних заводах м. Івано-Франківська інженером-конструктором.

14 жовтня 1989 року він офіційно вступив до Чину св. Василія Великого. Новіціят проходив в Гошеві і Крехові в 1990-1991 рр. Вічні обіти склав 1997 року.

З 1991 по 1996 рік навчався в семінарії оо.Василіян, а також закінчив Івано-Франківський Теологічно-Катехитичний Духовний Інститут. Завершив богословські студії з магістерським титулом з еклезіології в Люблінському католицькому університеті в Польщі.

Дияконські свячення отримав 21 вересня 1992 року, а священицькі – 25 жовтня у неділю Христа Царя того ж року з рук Владики Софрона Дмитерка, ЧСВВ.

Починаючи від 1992 року виконував різноманітні душпастирські служіння: у монастирі і на парафії Христа Царя в м. Івано-Франківську, виконував обов’язки економа і духівника сестер-мироносиць, був настоятелем монастиря ЧСВВ в с. Погоня Тисминецького району, започаткував капеланське служіння в Івано-Франківській в’язниці, був духівником молодіжної молитовної групи. Також виконував місійну діяльність на Волині, обслуговував парафії у Володимирі Волинському, Луцьку та інші.

Згодом призначений ігуменом монастиря і парохом храму св. Василія Великого у м. Луцьку. Започаткував будівництво комплексу приміщень монастиря і церкви. Одночасно виконував обов’язки духівника організації «УМХ». Організовував екуменічні міжконфесійні молитви.

Особливо дбав і був духовним натхненником громадської організації «Рух за життя». Розбудовував духовне життя і служіння УГКЦ на Волині, землі святого священномученика Йосафата Кунцевича.

28 липня 2007 року Папа Бенедикт ХVІ призначив о. Дмитра Григорака, ЧСВВ, Апостольським адміністратором «ad nutum Sanctae Sedis» Бучацької єпархії УГКЦ, яка стала вакантною після призначення Владики Іринея Білика, ЧСВВ, Каноніком Папської базиліки Санта Марія Мадджоре в Римі.

23 липня 2011 року Папа Бенедикт ХVІ підтвердив вибір Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви щодо призначення о.Дмитра Григорака, ЧСВВ, Єпархом Бучацької єпархії УГКЦ.

Крім української мови, Владика Дмитро володіє російською та польською, знає також італійську, англійську, німецьку, старослов’янську та грецьку.

Дещо з історії Бучацької єпархії:

12 жовтня 2000 року Святіший Отець Йоан Павло ІІ схвалив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про створення Бучацької єпархії і призначення єпархом Бучацьким Іринея Білика, ЧСВВ.

28 липня 2007 року Святіший Отець Бенедикт ХVІ призначив Владику Іринея Білика, ЧСВВ, дотеперішнього Єпарха Бучацького УГКЦ, Каноніком Папської базиліки Санта Марія Мадджоре в Римі, а о. Дмитра Григорака, ЧСВВ, дотеперішнього настоятеля монастиря у Луцьку, пароха місцевої парафії, Апостольським Адміністратором «ad nutum Sanctae Sedis» Бучацької єпархії.

За даними Папського довідника з 2011 року (Annuario Pontificio 2011) Бучацька єпархія УГКЦ налічує понад 216.000 вірних, 335 парафій, тут працюють 194 дієцезальні священики, 10 ієромонахів у трьох монастирях, 12 сестер-черниць у двох монастирях, до священства готується 55 семінаристів. Бучацька єпархія має 14 деканатів.

Богдана Світлик-Литвинко – “Марія Дмитренко”.

З циклу "Підслухане і підглянене"

– Чоботи мусять бути хороші, “англіки”, як ваші пани носили. Або такі, як ваші бандерівці грабують, – засміявся високий, кремезний боєць до блідого, зігнутого шевця, що вернувся якраз з артілі і сідав при блимаючій свічці за роботу для себе.

На лавці оподалік чекав ще другий клієнт, також червоноармієць. На слова “бандерівці” він стрепенувся.

– Чи ти лише справді певний, що “грабують”? – з застановою кинув він.

– Як же ж ні? – здивувався перший. – Що ти, газет не читаєш, доповідей не чув? Партія ж давно викрила їх.

– Ой, бреше нам ця “партія”, бреше! – вибухнув другий. – Гляди, – додав він, добуваючи з кишені зімнятий, добре “вичитаний” шматок.

Дві голови приблизилися до світла і нахилилися над витертим папером.

І поплили слова прості, рідні, немов давно забута пісня, немов якась правда, загублена у душі, а тепер знову віднайдена; про криваві сльози народні, про потоптану, зганьблену дорогу Україну, про борців сміливих невгнутих, що піднялися мститися за народне горе. Голови схилялися над жовтим платочком [шматочок — О.С.] все нижче, цікавіше, і серця билися все згідніше. Спадали з душі якісь окови, визволявся гордий, прадідний, вільний дух. Ішли звільна якісь торжественні народини.

– Віддай це, ви арештовані! – вдерся нараз чужий звук.

Два бійці побачили спрямоване на них дуло автомата енкаведиста, що станув на порозі сусідньої кімнати, невиданий дотепер. 

Та скорше, як блиск ока, пала на дуло чиясь рука. Боєць “з летючкою” борикався з енкаведистом. Боєць “з чоботами” хвилинку вагався. Він швидким рухом сягнув до пістолі і сухим пострілом закінчив опір.

Обидва бійці переступили тіло, схопили шапки і відійшли в ніч, залишаючи двері відкритими. В їх душах щось п’янко співало; вони переступили все минуле, вродилися до нового життя і хрестилися ворожою кров’ю.

На смерть переляканий швець стояв над скорченим тілом, що лежало, як повний мішок, і зажурено хитав головою:

– Чи це мусіло статися якраз у [мене]?

Він автоматичним рухом закрив двері; вітер гасив свічку.

Сторінки:
1
3
4
5
6
7
8
9
10
попередня
наступна