Поетично-музичний етюд (за мотивами поетичних творів Т.Г.Шевченк

Ведуча

Пропонуємо Вашій увазі поетично-музичний етюд «Шевченко завжди  молодий…»

                                                          Пролог

Ведучий

Скиньте з Шевченка шапку. Та отого
                  дурного кожуха.
Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха.
Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім:
Йому було перед смертю всього лише сорок сім.

А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом.
Ліниву свою недолугість за ним пускаєте слідом.
А він вибухає і шпетить всю вашу дурну макітру
І молодо круговертить. Молодо! Проти вітру!

Ведуча

А він все шукає до пари — наймичку з сиротою,
А він пропада за маною — не вашою, а отою!
І горне гору роботи, бо в нього роботи гора.
Гори до нього горнуться, сонце — на вістрі пера.

Він пильно у нас вдивляється.
                  Вільний свавільний самум.
Здається, ядерно вибухне з отих непокірних дум.
А то регоче і тішиться, наче хлопчисько радий.
Шевченко був молодим. Шевченко завжди молодий.( І.Драч)

Ведучі відходять до гурту молоді.

                              Сцена перша

(інсценізація з поеми «Катерина»)

Звучить пролог з поеми у виконанні двох дівчат, одягнених у національне вбрання

Кохайтеся, чорнобриві, 
Та не з москалями, 
Бо москалі — чужі люде, 
Роблять лихо з вами. 

Не слухала Катерина 
Ні батька, ні неньки, 
Полюбила москалика, 
Як знало серденько. 

Не дві ночі карі очі 
Любо цілувала, 
Поки слава на все село 
Недобрая стала. 

Дівчата замовкають.

Тихо звучить колискова. Катерина колише в люльці дитину.

Сидить батько кінець столу .

 на руки схилився.

Мати

“Що весілля, доню моя? 
А де ж твоя пара? 
Де світилки з друженьками, 
Старости, бояре? 
В Московщині, доню моя! 
Іди ж їх шукати, 
Та не кажи добрим людям, 
Що є в тебе мати. 

…

Будь щаслива в чужих людях, 
До нас не вертайся! 
Не вертайся, дитя моє, 
З далекого краю… 
А хто ж мою головоньку 
Без тебе сховає? 
Хто заплаче надо мною, 
Як рідна дитина? 
Хто посадить на могилі 
Червону калину? 
Хто без тебе грішну дуту 
Поминати буде? 
Доню моя, доню моя, 
Дитя моє любе! 
Іди од нас…” 

Катерина підвелася.

Батько

Чого ждеш, небого?

Дівчина ридаючи кидається ноги батькові

Катерина

“Прости мені, мій батечку, 
Що я наробила! 
Прости мені, мій голубе, 
Мій соколе милий!” 

Батько

“Нехай тебе бог прощає 
Та добрії люде; 
Молись богу та йди собі - 
Мені легше буде”.

Батько відвертається від дочки. Катерина, затуливши обличчя долонями, повертається спиною до залу, стоїть непорушно.

Звучать у виконанні одного з учасників рядки  з народної пісні

«Чого, козаче, зажурився?

Чого так тяжко зажуривсь…»

Сцена друга

(монолог козака)

Думи мої, думи мої, 
Лихо мені з вами! 
Нащо стали на папері 
Сумними рядами?.. 
Чом вас вітер не розвіяв 
В степу, як пилину? 
Чом вас лихо не приспало, 
Як свою дитину?..

Звучить народна пісня «Ой у лузі…»

Ой у лузі, та ще й при березі

Червона калина…

породила молода дівчина

Хоро-хорошого сина.

А де ж вона його породила –

В зеленій діброві,

Та й не дала тому козакові

Не ща – не щастя й не долі

Тілько дала тому козакові

Біле личко, чорні брови…

Сцена третя

Наперед визодить один з гурту молоді

Читець1

Світе тихий, краю милий, 
Моя Україно, 
За що тебе сплюндровано, 
За що, мамо, гинеш? 
Чи ти рано до схід сонця 
Богу не молилась, 
Чи ти діточок непевних 
Звичаю не вчила? 

Читець 2

«Молилася, турбувалась, 
День і ніч не спала, 
Малих діток доглядала, 
Звичаю навчала. 
Виростали мої квіти, 
Мої добрі діти, 
Панувала і я колись 
На широкім світі, 
Панувала…  «Розрита могила»

Читець 3

заснула Вкраїна, 
Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла, 
В калюжі, в болоті серце прогноїла 
І в дупло холодне гадюк напустила, 
А дітям надію в степу оддала. «Чигирине, Чигирине..»

Читець 4

 А нині 
Покрив єси знову 
Срамотою свої люде, 
І вороги нові 
Розкрадають, як овець, нас 
І жеруть! Без плати 
І без ціни оддав єси 
Ворогам проклятим; 
Покинув нас на сміх людям, 
В наругу сусідам, 
Покинув нас, яко в притчу 
Нерозумним людям. 
І кивають, сміючися, 
На нас головами; 
І всякий день перед нами — 
Стид наш перед нами. «Псалми Давидові»

Читець 5

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають. «І мертвим. І живим, і ненародженим…»

Читець 6

Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не Шукайте, не питайте
ТОГО, ЩО немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Читець 7

Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.

Читець 8

Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.

Читець9

І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України, «І мертвим. І живим, і ненародженим…»

Читець 10

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі. «І Архімед, і Галілей»

Пауза… звучить колискова. Читці розступаються обабіч сцени.

Перед глядачами постає Катерина з немовлям на руках.

До неї підходить козак.

Колискова затихає.