Там, біля зеленого гаю...

     Дванадцята ночі, Петрович йде тихою вулицею шахтарського містечка до автобусу . Четверта зміна.

      Начальник видає наряд-завдання  добути 300 тон вугілля. П'ятнадцять  здорових мужиків кивають головами при читанні правил безпеки. І все, пішли, перевдягатися в недуже просохлу, грязненьку, вонюченьку робу.

     Трохи заклало вуха в кліті, десь на метрах трьохстах. Спустилися, проторохтіли в «кареті» такий собі вагончик на 18 чоловік, кілометрів з десять. Далі півтора кілометри по штреку, і ось вона, лава. Темна, сира, шумна і небезпечна, але таки рідна-годувальниця.

     Начальник залишився десь там на-горах, гірничий майстер, підійде хвилин через п’ятнадцять, поки поміряє метан, і поклацає реле утєчки. Є час і «тормозок» з'їсти. Жонаті акуратно тримають засмажені дбайливою жіночою рукою курячі стегенця, зелена цибулька і білий хліб лежать на пергаменті. Нежонаті давляться куском жирної напівкопченої ковбаси, чи сала.

     Але ось замиготіло світло гірничого майстра, треба лізти в лаву, комбайн в сорока метрах, як пластуни, на ліктях і колінах, стукаючи касками по перекриттю секцій, побігли.

     Комбайнер натиснув на кнопки, пішов нудний писклявий сигнал, здригнувся скребковий конвеєр, залягав, загарчав комбайн вгризаючись в пласт вугілля. І пішов чорний пил, і почалися шість годин боротьби з підземеллям. Вже ніхто не звертає уваги на садна в колінах, на мат-перемат гірничого майстра, на зірвані мозолі при пилянні дерев’яних стійок, на нависаючі оголені брили породи в ніші. Жара, піт тече ручаями, кисню не хватає, зриваються кляті респіратори, фляги з водою порожніють.

    Та таки є передих, не вспіли на поверхні вагони поставити, лава зупинилась. Тиша, трохи чути як дме вентиляція, пил сходе, вже видно кінчики пальців на витягнутій руці, і таке музичне потріскування вугілля по кліважу в забої. Комбайнер мружачи очі лізе в простір в 40 сантиметрів, між теплим комбайном і покрівлею, це його законне «паханське» місце. Грози, покидав лопати, збиваються в коло, і вже здають засмальцьовані карти.
    Петрович був на пересипі, на нижній ніші, сам. Попив водички, і в тиші подумав, що там на поверхні, вже сходе сонце, співають пташки, і чекає його рибалка в заводі біля тихого зеленого гаю.

  Та знову пішов сигнал, залязгало залізо, і поплив ручай чорного золота.

  Буде Петрович виїжджати на-гора, буде всміхатися білими зубами, змивати з себе болото, і скоріш до того гаю, де чекає його тиха заводь з рибою.