Причини безпам'ятства янучар

Або як ті, що плюють на пам'ять про своїх, можуть віддіти пошану пам'яті чужим.

Донецьк перейменований з Сталіна у 1961г, але його гвардія вся на місці в назвах вулиць міста: Артема, Постишева, Кирова, Абакумова і т.д. ще нещодавно була вулиця Вишинського…

Так починається розповідь в ЖЖ. Але не сам виклад трагедії, — хіба мало ми їх знаємо, — а величезна кількість світлин зацікавила і захопила.

Дивишся на справу рук …

Чиїх рук? Марсіан? Німців? Італійців? Червоних кхмерів?…

Але ні, богообрані. Це ВАШІ діди і батьки палили з наганів в потилиці своїх односельців. Тисячами косили…

Пригадуються безглузді міркування про те, що будинки в Москві та інших містах не могли власні російські служби висаджувати…

Як же ж! Мирно сплячі жителі… А тут СВОЇ з гексогеном… Ні, не буває такого…

Буває, буває. Ще й як буває. І висаджували СУКИ своїх, і стріляли в потилиці немічним у військово-польових лазаретах, коли німці були вже близько… А то й просто, висаджували червонопузі червонопузих, тому що ЦЕ ТАКИЙ НАРОД!

Ім'я йому — РОСІЯНИ!

А може, це рештки собак?!

Донецьк. Рутченково поле. Одне з тисяч…

У пам'ятні сталінські часи місто прагнуло по максимуму відповідати чести носити це велике ім'я. І, отримуючи, як і всі населені пункти, рознарядки на арешти і розстріли своїх громадян, просило збільшити їм норми і ліміти. І замість 1 тис. належних до розстрілу (дані по одному з наказів до виконання протягом 3 місяців 1937г.), отримувало додатково 4 тис. У музеї Мідного ми теж бачили перехідний прапор змагань серед відділів НКВД! — це був час перевиконання і зустрічних планів в усіх державних підприємствах.

Розстрілювали в підвалах НКВД (нині в цій будівлі консерваторія) і на самому Рутченковому полі за високою огорожею з дошок, де всіх і закопували в 100-метрових ровах, заповнених багатошарово тілами вбитих. В особливо «урожайну» добу розстрілювали до 3 сотень, в одному документі є цифра 592! Розстріли тут йшли з 33 по 41 рр.

У 1941г. німці, що захопили місто, знайшли це місце, (були й інші, але документація не збереглася) і, зігнавши народ, примусили розрити свіжі ще могильні рови і продемонстрували всьому народу ці лиходійства, кажучи: це зробили не ми!

Довгі десятиліття це поле було покинутим, але мало погану славу. А в кінці 1988 р. на його краю почали будувати гаражний кооператив, і дітки автовласників почали обзаводитися простреляннимі черепами і кістками. Це стало відомо. І навесні 1989 р., не маючи ніяких планів і документів на це місце, з лопатами в руках сюди прийшли декілька студентів-археологів Донецького університету і правозахисників. І навмання почали розкопки. Перший рів заклали під самими гаражами, і відразу ж пішли кісткові рештки. Викликали прокуратуру і було заведено справу. Слідчий, що приїхав, кинув фразу; «А може, це рештки собак?!»

Щоб не було шуму, студентам цю роботу зарахували за практику. Але вони демонстративно вийшли з комсомолу. Частково розкопкам допомогла стаття молодого журналіста з «Правди» — «Там, де вирішили будувати гаражі», — все ж таки центральна преса, на неї в Донецьку звикли орієнтуватися і реагувати із старанністю. Хлопці зробили величезну роботу, при цьому слідство вимагало справжніх археологічних розкопок, тобто пошарового розчищення і опису. Всі черепи мали один або декілька кульових отворів.

В  одній з ям вони знайшли цілу скриньку порожніх бланків на розстріл. Нагани, трьохлінійка, розсипи гільз і безліч порожніх пляшок з-під вина і горілки. Ми пригадали, що розстрільній команді в Бутовому ставили горілку у відрах. Але вражали не стільки вони, а скоріше, молочні пляшки, що попадаються, зубні щітки, гаманці, шахтарські жетони (віддаєш жетон- отримуєш лампу) — людей виривали з їх буденного життя і… Владислав, відповідаючи на наше питання, як вони переживали те, що відкривалося, сказав, що ними рухало бажання оголити всю правду, а з кістками археологам не звикати справу мати. Але специфіка цього місця була дуже важка, він досі пам'ятає русяву косу, що збереглася у важких глинах.

У цих пластах взагалі ще не завершилося розкладання тіл, і виникла небезпека зараження. Але розкопки і слідство зупинило не це, а знахідки останків безлічі поранених червоноармійців, з приладдям військового госпіталю — кукси, гіпс, кисневі подушки, лікарняний посуд. І свідки — жителі міста, що приходили до місця розкопок, спочатку обережно, а потім все більш відкрито розповідали про розстріл своїх же ж поранених з шпипиталю перед входом в місто німців, — щоб не потрапили в полон! І ще було відкрито такий же ж страшний злочин — розстріл учнів ФЗУ, дітей «ворогів народу». Були знайдені дивом учнівські гімнастерки, що збереглися, скелети підлітків, пряжки ремісничого училища. 7 липня 1989 було постановлено згорнути розкопки і приступити до розробки заходів щодо перепоховання.

Вже відриті останки 540 жертв (вважаючи по черепах, в яких було по 2–3 отвори) було складено в скрині і з помпою перепоховано тут же ж, неподалік, 16 вересня 1989 року.

Пройшло ще 20 років. Гаражний кооператив відгородився від своєї проблеми бетонною стіною, а безгоспне поле пам'яті використовується місцевою молоддю для пікніків, — навколо валяються пляшки, сміття. І недивно, на в'їзді сюди немає ні слова про те, хто вас тут чекає і з чим.

Ніхто не знає точної кількості похованих тут, але Владислав говорить, що не менше 70–80 тисяч… І майже кожний з них має нащадків, і, швидше за все, саме в цьому місті.

В оригіналі (рос.) повну статтю (з фотоматеріалами) можна прочитати за посиланням http://gulag.ipvnews.org/new/article20091017.php