Двічі не вмирати!

Дмитро ЯРОШ

Найгірше в житті – це стан болота, коли по-вуха грузнеш у трясовині безбожності, безпросвітності, дріб’язковості, внутрішніх чвар та роздраїв. Найкраще – коли усвідомлюєш, що робиш Божу справу, маєш чітку мету в житті, твердо йдеш по шляху її осягнення та гідно долаєш перешкоди, що виникають. Врешті, кожна людина сама вибирає для себе, в якій площині із цих двох перебувати, куди йти: чи в пекло, чи до Неба. Адже Бог дав нам вільну волю приймати рішення і вибирати свій шлях.

У лютому 2010 року в Україні сталася знаменна подія: відбулися вибори Президента, які поставили жирну крапку в устремліннях українців мирними засобами перетворити свою землю на квітучий сад; беззбройно повалити режим внутрішньої окупації та привести до влади «луччих» людей; безкровно зробити із постколоніального напівдержавного утворення повноцінну національну державу. Всю повноту державної влади в Україні шляхом виборчих маніпуляцій, фальсифікацій, тотальної брехні та необмеженої допомоги імперського Кремля захопила зграя політичних «шакалів», які вже не перший рік відривали від тіла нашої Неньки ласі криваві шматки.

Адже ті, хто привів до влади Януковича не отримали свої злодійські мільярди цього року. Неукраїнці ахметови, фірташи, коломойські та інші починали своє «полювання» на ресурси і власність українського народу не сьогодні і не вчора. Їх «перемога» починала куватися ще в буремні 90-ті. І тут вартувало б згадати і Кравчука, який забезпечив вищезгаданим особам старт; і Кучму, який «крутив хвостом» по всіх векторах, намагаючись легалізувати бандитів і їх схеми здобуття стартового капіталу перед світовою спільнотою; і «месію» всіх часів Ющенка, який ховав за патріотичною риторикою реальну здачу національних інтересів, повсякденно вирізьблюючи «трон» для свого наступника – неукраїнця як по крові, так і по духу.

І тому те, що сталося – закономірно. Оскільки від грудня 1991 року в Україні формувався, діяв і зміцнювався маріонетковий внутрішньо-окупаційний режим, який замінив зовнішньо-окупаційний московський. Піком же його діяльності стала перемога хама, проти якого, як символу національного поневолення та соціальної експлуатації, у 2004 році піднялися мільйони українців і тоді не допустили тотальної узурпації влади чужинськими олігархічно-кримінальними структурами. Але минуло декілька років, і, користуючись відсутністю національної провідної верстви, національних державотворчих чинників і всеохопного національного руху, відбувся Реванш відверто ворожих українцям сил.

Сподіватися ж від ворогів поблажливості, толерантності, чи «хоча б трохи патріотизму» не можна. Це злочин. Цього разу вони прийшли не для того, щоб відійти без бою. Вони переконані, що прийшли назавжди. Вони не хочуть частини, навіть великої, вони бажають забрати у нас, українців, все – і тіло, і душу, і сьогодення, і майбутнє.

Саме тому, незважаючи на будь-що, вони формували нелегітимну, навіть з точки зору їхнього внутрішньо-окупаційного законодавства, «коаліцію зрадників і перебіжчиків», яка, у свою чергу, обрала також нелегітимний «уряд злодіїв-професіоналів». Із-за цього і так дискредитовані суди – від конституційного до районного – приймають рішення антиконституційні та протизаконні, легітимізуючи антиукраїнську діяльність Януковича і його свити. Тому «гарант» олігархів, підписуючи договори про продовження базування ЧФ, віддає Крим московським імперіалістам, а український збагачений уран – імперіалістам американським. Тому збоченець-україножер Табачник керує «міністерством освіти» і проводить активну русифікацію цієї найголовнішої сфери державного життя, а інший вилупок-«регіонал» Колєсніченко разом з «жирним комуністичним котом» Сімонєнком і холуєм-«літвінівцем» Грінєвєцкім будує в Україні так званий «Русскій мір». Тому перестрашений «комсюк» Тігіпко здає транснаціональним корпораціям українську промисловість. Тому «визначний лінгвіст, податківець та економіст» Азаров душить український малий та середній бізнес. Тому відбувся державний переворот і узурпація влади.

Саме тому чужинці ведуть війну проти українців. І на цій війні на карту поставлено: бути чи не бути українській державності; бути чи не бути українцям рабами чужинців; врешті-решт, бути чи не бути, власне, українцям. Але чи самі українці усвідомлюють, що йде війна? Так, ще деякий час тому, особливо на Сході та Півдні нашої Вітчизни, мало хто погоджувався з цією, здавалося б беззаперечною тезою. Але вже зараз ситуація міняється докорінно. І, як не дивно, допомогли у цьому нашому народу все ті ж вороги. Не марно в народі кажуть: «Якщо Господь хоче когось покарати, то відбирає розум» – так і з ними.

Янукович не пробачив українському народу того публічного приниження, яке він зазнав під час так званої Помаранчевої революції. Тому, тільки дорвавшись до президентського крісла, він як осатанілий почав вбивати «Україну в Україні». І вже на цей день, його «благословенне» московським патріархом-ефесбешником Кірілом «рвєніє», почало давати плоди: українці по всій нашій землі прозрівають. Нарешті, під ворожим тиском, наш народ починає чітко розставляти все по полицях.

Вже піднімаються проти ворожої чужинської цензури українські журналісти, письменники, музиканти, історики. Вже виходять на вулиці українські студенти, виступаючи проти чужинських «нововведень». Українські підприємці, незважаючи на свою незахищеність, об’єднуються і починають у чужинців-ворогів не вимолювати, а вимагати дотримання своїх прав. Вже й українські гірники, вичавлюючи із себе по краплі штучно нав’язаний «регіональний патріотизм», заявляють незгоду з курсом «керівної та направляючої» та вимагають його радикальної зміни. Як повідомляють засоби масової інформації, українські невідомі патріоти активізовують та удосконалюють свої «закриті» удари по символах чужинського панування – руйнують їх ідоли, палять їх штаби, трощать їх банки, проводять «роз’яснювальну роботу» зі зрадниками-колаборантами. Видно, що чужинці-окупанти справді відновлюють те, що було скоєно ними декілька років тому – вони стирають штучні регіональні межі та об’єднують Україну і українців у своєму бажанні скинути цей промосковський кримінально-олігархічний мотлох та встановити на своїй землі Закон Божий і Національний.

Все гірше живеться українцям, все виразнішою стає суспільно-політична ситуація, все яскравіше вимальовуються диявольські окупаційні плани. Прискореними темпами формується революційна ситуація в Україні.

Але в окупаційної влади теж є свої резерви. Перший – це посіпаки внутрішньо-окупаційного режиму, які, нехтуючи майбутнім своєї Вітчизни, за «шмат гнилої ковбаси» прислуговують Януковичу: це й голови окупаційних адміністрацій різних рівнів, і їх заступники, і клерки, що слухняно виконують розпорядження антиукраїнської системи. Саме вони є головними втілювачами у життя основного гасла окупаційного режиму: «Україна без українців!».

Другий – політикани різних мастей, які, підігруючи владним чужинцям, розколюють можливий єдиний національно-визвольний фронт боротьби. Подивімося хоча б на останні «вибори без вибору»: Янукович кинув політиканам «кістку» у формі місцевих депутатських мандатів та посад і як партійці ринулися «до корита» «рятувати» Україну. Ех, ось з такою ж енергією вони б відстоювали не підписання зрадницького Харківського пакту чи його нератифікацію! Та ні, кому це потрібно. Вони всі зібралися ощасливлювати народ (звичайно ж без його участі) у м’яких депутатських кріслах, «гідно» працюючи на своє благо в структурах окупаційної влади. При цьому ніхто з них, і навіть «найсоціал-націоналістичніша» партія, «єдина сила українців» не сказали народу, що проти нього розв’язана війна на знищення, що порятунок народу тільки у здобутті Національної держави української нації, що треба «миром, громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить» (Т.Шевченко).

Так звані вибори – це те, що Янукович спробує використовувати постійно для випускання політичної пари, для дезорієнтації народу, для посилення свого впливу та нейтралізації національно-визвольного руху.

Але вже цього разу українці розкусили хитромудрі плани своїх поневолювачів: народ, усвідомлюючи, що так званий парламентський шлях боротьби себе вичерпав і веде в нікуди, проголосував майже одностайно ногами: реальна явка на виборчі дільниці була на рівні 20-30%, а до того ж, близько 10% тих, хто все ж таки пішов до виборчих урн, проголосували «проти всіх». А отже, весь цей «електорат» (так обзивають народ партійці) вже за деякий час стане рушійною силою якісно нової – Національної революції. І тоді народ скаже своє вагоме Слово, і саме тоді відбудеться справжній плебісцит крові, на якому головне питання сучасності – бути чи не бути українській нації господарем своєї «хати» – вирішиться раз і назавжди.

Тому, не все так погано в Україні! Янукович постійно бреше і боїться народної помсти. Його прислужники, незважаючи на обіцянки свого «царя» про мінімум десять років панування, намагаються нахапатися всього і побільше вже зараз, бо відчувають, що терпіння українців не безмежне. Народ по всій Україні пробуджується та змащує те, що у кого «під стріхою» є. Все чіткіше стає чути слова «Вони не дають нам жити – ми не дамо їм панувати!». Вже, ген на обрії, засвітилася дороговказна націоналістична зоря та в голові викарбовується істина: «Двічі не вмирати!». Настають веселі часи! Часи, які висушують болота та торять нації шляхи у майбутнє…

Чого чекати? Ходімо! Адже нас веде Бог!

Хай буде Національна революція!