Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу. - Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти. - Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт. - Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть. - Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо? - А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? - А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, і золото на колосках. - Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата, Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт. Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, - Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть! Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Змахнула рукою - злетіли у вись рушники. "Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим полем На цілу планету, на всі покоління й віки.

Щастя гірке
Болем чужим сповито,
А у очах
Стигле нескошене жито.
Смутку гербарій
У полі зеленім сховали,
Плакали зорі,
Та правди всієї не знали.
А забуття,
Награне хвилею осені,
Житнії очі
Шукають його ще досі.
Щастя гірке
Болем чужим сповито.
Чи треба кому
Те нескошене жито?

Слова: Сергій Фоменко

Музика: Сергій Фоменко        

 

Я тобі скажу,

де квітне дивний сад,

де срібляста ніч

тремтить у темних водах.

У далекий край

лежить нелегкий шлях,

доки хижа ніч кружля по колу.

 

Приспів 1:

Не спи, моя рідна земля!

Прокинься, моя Україно!

Відкрий свої очі у світлі далеких зірок!

Це дивляться з темних небес

загиблі поети й герої -

всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.

 

Тільки два шляхи...

Один веде у пекло.

Інший шлях веде

тебе туди, де світ.

Щоб знайти цей шлях,

послухай своє серце -

твоє серце знає,

як його знайти!

 

Приспів 1.

 

 

Я тобі повім

про мрію золоту,

що палким вогнем

горить в моєму серці.

Про щасливий край,

про радісних людей,

де життя кидає виклик смерти.

 

Приспів 1.

 

Приспів 2:

Не спи, моя рідна земля!

прокинься, моя Україно!

Відкрий свої очі у світлі далеких зірок.

Це дивляться з темних небес

загиблі поети й герої -

всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє.

 

Не спи, моя рідна земля...  (2)

Знову сонце ласкаве промінь свій посилає
І степам, і долинам, і потокам гірським -
Це моя Україна день новий зустрічає,
Моя лагідна мати усміхається всім.

Там, де Січ Запорізька духом вольності віє
І козацькії чайки в Чорне море пливуть.
А на київських кручах сяє злото Софії,
І на гору Чернечу нас дороги ведуть.

Світлу сонця радіє Буковина й Поділля
І над краєм донецьким в небі жайвір співа,
А з карпатського літа лине голос трембіти -
Все то є Україна, наша пісня жива.

Це моя Україна день новий зустрічає!
Величава княгиня усміхається всім.
Слобожани вітають запашним короваєм,
Закарпаття частує хмелем чистих медів.

А у древньому Львові пані є гонорові,
Полтавчанок, киянок краще ти не знайдеш!
Синьоокі красуні, молоді волинянки,
Так подивляться в душу - очі не відведеш.

А як засвіту встануть молоді козаченьки,
Вміють честь сторонити і любити дівчат.
І покличе Полісся на купальське весілля,
І принесуть лелеки молодих козачат,
Бо козацькому роду та й нема переводу
І у вічному небі наші зорі горять.

Це моя Україна у всьому світі єдина!
Це моя Україна день новий зустрічає!
Величава княгиня - погляд ясних очей.
І гостинно, і радо, щиро вас привітає
І запросить до хати, як поважних гостей.
І гостинно, і радо, щиро вас привітає
І запросить до хати, як поважних гостей.

Ти шляхом праведним, святим

йшла до волі, Україно.

Ти перед ворогом своїм

не ставала на коліна.

Ти до омріяних зірок

йшла крізь терна. (2)

Ти в душах сіяла добро,

наче зерна. (2)

 

Приспів:

Є на світі моя країна,

де червона цвіте калина.

Гори, ріки і полонина -

це моя Україна.

Є на світі моя країна,

найчарівніша, як перлина.

В моїм серці вона єдина.

Це моя Україна.

 

Де б я на світі не була -

ти зі мною, Україно.

Ти - моя мати, що дала

мені мову солов'їну.

Тут я пила із джерела

чисту воду. І до рання

тут я п'яніла без вина

в ніч медову від кохання.

 

Приспів.

 

Ти до омріяних зірок

йшла крізь терна. (2)

Ти в душах сіяла добро,

наче зерна. (2)

Посади калину у краю дитиннім,

Де ти народився і побачив світ,

Де ходити вчився ти під небом синім

І прожив щасливо стільки дивних літ.

 

Хай росте калина і шумить зелена,

На землі рахманній цвітом процвіта,

Як в серпанку білім юна наречена,

Для якої щастя вже прядуть літа.

 

Посади калину, хай коралі-грона

Нахиляє низько до землі гілля,

Хай під сонцем стигнуть ягоди червоні,

Щедрим урожаєм повниться земля.

 

Хай цвіте калина пишно біля хати,

Посипає цвітом батьківський поріг.

На калині мати буде колисати,

Потім буде ждати сина із доріг.

 

Посади калину, хай рясніє цвітом

І несе з вітрами у далекий світ

Спогади про тебе, що ти жив на світі,

По собі лишивши калиновий цвіт.

Яким ти дивом сповнена, людино,

Що світ цей бачиш в різних кольорах?

Що намалюєш з образа картину,

Передаси її всю у тонах.

А ніжність і любов наповнені красою

І фарбами природи так насичені вони:

Вогонь - яскравим світлом,

А вода - прозорою росою

На всі часи: і миру, спокою, й війни.

Природа все сама створила,

А ти несеш у душу кожного із нас

Цей Храм Краси, де образи й світила -

Над ними непідвладний навіть час.

Так точно вимальовуєш ти сонця подих, 

Зірок народженість у всіх тонах....

На Гору Всесвіту ти образами сходиш,

А в смертних просто сльози на очах.

Знов зозулі голос чути в лісі,

Ластівки звили гніздечко в стрісі,

А вівчар жене отару плаєм,

Тьохнув пісню соловей за гаєм.

 

Приспів:

Всюди буйно квітне черемшина,

Мов до шлюбу вбралася дівчина.

Вівчаря в садочку,

В темному куточку

Жде дівчина, жде.

 

Йшла вона в садок повз осокори,

Задивилась на високі гори.

Де з беріз спадають чисті роси,

Цвіт калини приколола в коси.

 

Приспів

 

Вже за обрій сонечко сідає,

З полонини їй вівчар співає:

- Я прийду до тебе, як отару

З водопою зажену в кошару.

 

Приспів

 

Ось і вечір, вівці біля броду

З Черемошу п’ють холодну воду.

У садочку вівчаря стрічає

Дівчинонька, що його кохає.

 

Приспів

Зернами збалансую

Твою ніч,

Ароматами кави  

Танцюватиму польку.

Осадом розчинюся

В твоїх думках...

Пробач, що так мало

Додала цукру  

У твоє безсоння.

          ***

Кілька рис дощу на небі.

Холодом молилось сонце.

Все життя ішла до тебе,

А натрапила на осінь.

          ***

В пошуках великих крапок

Розтоптали коми сотень

І на тих банальних клаптях

Залишки забутих зовсім.