Місто митців – мертве

  Байдужими схилами, назустріч сонцю,  повільно рухаюсь ледь помітною стежиною світла, розірваною морокуватим  подихом  бруду . Гуркіт металевих пазурів, що завзято нищать місто митців, супроводжує мій шлях.  Озираюсь навколо…у весняній усмішці Андріївського узвозу, трагічне зітхання, нахабно розрита дорога вся захоплена багнюкою, металеві пащі розтинають вулиці. Запах каналізації доповнює здичавілу картину безвихідного становища, а помаранчеві каски працівників, мов шалені вогники кружляють на території Андріівки, з під схованки яких лайливі роти точать ляси і жбурляють нецензурні слівця, захоплені відповідальним та важливим процесом «благоустрою». Зупиняюсь на мить…відчуваю пронизливий погляд бронзового Булгакова, що розташувався  поряд з містичним будинком № 13, в якому колись мешкав сам письменник, мовчазний бронзовий свідок лихої вдачі колиски історії Києва, справляє поминки за трьома будівлями, які вирвали з території узвозу, мов хворобливі зуби – себто «нащо їх реставрувати, все одно  старі -  розваляться» - з цих слів починається суперечка між  представником будівельної  справи та киянкою, на які у результаті діалогу, жінка, досить спокійно, але не без докору, кидає у відповідь репліку, яка звучить таким чином : «Може і літніх людей перестріляємо ?– Все одно ж помруть». От і бачимо світ навиворіт, адже велична місія будівельника  не руйнувати, а творити. І хотілось би, щоб вони творили красу, а не картонний мотлох у вигляді багатоповерхівок з яскравим проявом несмаку та здешевленого менталітету.  Але коли розумами маленьких істот керує велика сила матеріалізму паперових «фантиків» для дорослих, з легендарною назвою «гроші», тоді споруди з багатою та визначною історією потрапляють у пастку «деградаційної еволюції» і різко перетворюються на багатовіконне чудовисько сірого кольору, з офісним внутрішнім наповненням і белькочуть галасливим посміховиськом легкових авто невітчизняного зразку на території паркінгу. Проте, все ж таки вражає боротьба влади з масовим алкоголізмом нації. Нащо створювати вигідні умови для пияцтва на дитячих майданчиках – риба гниє з голови, необхідно знищити сумнівну місцевість і покласти край цьому алкогольному неподобству. Доволі цікавий поворот тактичного прийому, адже навряд чи пиякам захочеться куштувати «чарку миру» у торгівельному царстві, а от молодим мамцям з колясками дуже навіть корисно завітати до торгівельного залу: і гроші вдало протринькаєш і дитя собі не простудиться від примхливих крайнощі погоди, адже тут – і музика, і дощу немає, завжди сонячно, кондиціонери – справжній рай на кістках дитячої пісочниці. Біль крізь сльози: ні патріотизму, ні здорового глузду, ні бажання позитивно вплинути на розвиток підростаючого покоління, ані усвідомленого поштовху до піклування за немічним. Руїни на схилах духовності, руїни на схилах людяності, руїни на схилах столиці.  Ми є Тим - Що нас оточує, а Що нас оточує - це Ми!

Автор: Інеса Дорофєєва

Фото: Олексій Сокол

http://photo.i.ua/user/2565748/312957/

http://viktstudio.hiblogger.net/1345831.html