На дворі знов чи все іще була осінь, йшов сильний хоча і теплий дощ. Минулого разу Дракон так і не побачив Радість, здавалось що уже голос чути десь поряд, присутність відчувалась в речах, в просторі, але зустрітись так і не вдалось. Сьогодні дощ стукотів по доріжкам, по вже опалому листі, на землі стояли калюжі і текли струмки. Дощу ж більше ніж листя! майнула думка, дощ всюди і в місті – і в лісі... буду осіннім дощем, золотим листопадом, самою Осінню якогось іншого, щасливішого року… чи світу.

Зранку було знову тепло, як і останнім часом. Але... ні, це був не грудень... золоте листя кружляло в небі над містом. Над рідним містом Дракона... цього ж не може бути, невже Шлях скінчився? А листя звідки? Скоро Новий рік, та й золотої осені цього року не було – пані Осінь розділила навпіл тугу улюбленої дитини, після того як пішла Радість світ втратив кольори, золотого листопаду не було, сонячних днів не було, осінь хмарами і туманами намагалась пом’якшити біль. Тут же було високе синє небо, яскраве сонце, золоте листя кружляло містом.  Піднімаючись сходами Дракон спіткнувся – на ганку стояла Та Сама мисочка, і іграшка лежала Та сама... цього вже точно не могло бути, він поприбирав в комору речі Радості.

Як таке можливо? Тут він зрозумів – це Осінь не цього року, чи може й світ зовсім не той. Та хіба це має значення, якщо  можна знайти в цьому світі Радість – живою, здоровою.

Де ж шукати? Може біля річки? Може на галявині? Треба поспішати, в жодному із світі Дракон не затримувався надовго. А як встигнути подивитись всюди? Листок м’яко сів на сходи перед Драконом. Точно! Треба стати листям осіннім, що кружляє високо в небі. Яскравим золотим листям, багряним, жовтим піднятись з ним високо в небесну блакить і тоді він зможе хоч здалеку побачити...

Світ розсипався золотистим дубовим листям Дракон поринув в височинь.

Листячко на крилах справжнє, крихітне дубове листя. 

у Назарія Яремчука є пісня  "Осінь багряна", то цей дракон з нею споріднені. 

А осінь багряна красу розпустила, 

Мов дівчина коси, як в воду входила. 

- Ти в шахи граєш?

Дракон здивовано підняв голову

– звісно граю, майже всі дракони люблять шахи.

-         то ходімо до нас, нам третього не вистачає.

-         В шахи? Третього? – здивувався Дракон

-         Ну звісно, ходімо ж .

- Але в шахи грають вдвох... почав було Дракон

- Ну от, а казав вмієш...

Вміти-то вмію, але щоб втрьох.. задумався Дракон схиляючись над шахівницею.

Дійсно фігури були білі, чорні і ... золотисті... от тобі і шахи. 

Дракон важко захворів: почалось все ще того страшного літа, коли земля стугоніла і плакала, з часом трохи полегшало, але біль засівший в душі час від часу проривався.

Цієї осені у Дракона померла Радість, і небо втратило свою яскравість. Відчай накривав з головою, від болю нудило і темніло в очах. Змінити вже нічого не можна, а змиритись не вдавалось.

Вихід був і він його знав, щоправда  був він досить небезпечний – на Мінливому шляху можна було втратити свою суть. Втратити себе було страшно, як жити без себе? А як жити коли вся твоя суть – суцільний біль? Дракон відчував, що ще трохи і позбавитись болю не знищивши душу буде неможливо.

Мінливий шлях... про нього ходили легенди, говорили, що хто піде ним, той позбавиться болю, страху, страждань, повністю оновиться. Життя того сміливця наповниться враженнями, набере свіжого смаку. А якщо душа розбита, пошматована? Ким стане той, хто насмілиться змінюватись? Чи залишиться від нього хоч щось своє наприкінці шляху? Чи скінчиться колись шлях? Доки ці питання важливі  шлях не прийме страждальця, але приходить мить, коли запитання втрачають сенс. І тоді…

Одного бузкового ранку Дракон після цілої ночі спогадів про Радість, полишив останні сумніви, розправив крила, зловив свіжий західний вітер важко піднявся над містом – і його підхопив Мінливий шлях.

                                                     Мить – Озеро Гір –

Північні гори, край світу, холод, кришталева чистота. Прозора блакить води, білосніжні верхівки гір. Над озером старезне дерево, мабуть з часів творіння світу, яскраве смарагдове листя, фарби чисті і яскраві.

Мінливий шлях тим то й мінливий, що може повністю змінити форму, а слідом за формою і душу

В тому озері, як в дзеркалі Дракон побачив… себе? Невже себе? Смарагдове тіло, лусочки формою листя, яскраво-блакитні крила… дракон дивився в озеро, а озеро відлунювало у Драконі.