Драконські історії. Мить – "Осінь багряна"

Зранку було знову тепло, як і останнім часом. Але... ні, це був не грудень... золоте листя кружляло в небі над містом. Над рідним містом Дракона... цього ж не може бути, невже Шлях скінчився? А листя звідки? Скоро Новий рік, та й золотої осені цього року не було – пані Осінь розділила навпіл тугу улюбленої дитини, після того як пішла Радість світ втратив кольори, золотого листопаду не було, сонячних днів не було, осінь хмарами і туманами намагалась пом’якшити біль. Тут же було високе синє небо, яскраве сонце, золоте листя кружляло містом.  Піднімаючись сходами Дракон спіткнувся – на ганку стояла Та Сама мисочка, і іграшка лежала Та сама... цього вже точно не могло бути, він поприбирав в комору речі Радості.

Як таке можливо? Тут він зрозумів – це Осінь не цього року, чи може й світ зовсім не той. Та хіба це має значення, якщо  можна знайти в цьому світі Радість – живою, здоровою.

Де ж шукати? Може біля річки? Може на галявині? Треба поспішати, в жодному із світі Дракон не затримувався надовго. А як встигнути подивитись всюди? Листок м’яко сів на сходи перед Драконом. Точно! Треба стати листям осіннім, що кружляє високо в небі. Яскравим золотим листям, багряним, жовтим піднятись з ним високо в небесну блакить і тоді він зможе хоч здалеку побачити...

Світ розсипався золотистим дубовим листям Дракон поринув в височинь.

Листячко на крилах справжнє, крихітне дубове листя. 

у Назарія Яремчука є пісня  "Осінь багряна", то цей дракон з нею споріднені. 

А осінь багряна красу розпустила, 

Мов дівчина коси, як в воду входила.