Напевно в житті кожної людини траплялася ситуація, коли вроді й любиш свою половинку, але в стосунках вже щось не те...  В цій замітці мова піде про причини такого явища і методи його подолання.

Ті, хто знають відповідь на питання, можуть далі не читати - навряд чи знайдуть щось нове. а решта - ласкаво прошу )

І так, окрім біологічно-фізіологічних причин, описаних минулого разу, в гру вступає психологічний фактор:

Цікавість - все нове нам цікаве, відповідно ми здатні прикладати більше зусиль щоб його пізнати. Отже для знайомства з новою людиною ми ладні потратити більше сил, ніж для постійних стосунків.

Різноманітність - навряд ви б довго змогли кожен день істи лише макарони чи лише картоплю, навіть із різними салатами і напоями - просто набридає. Навіть найулюбленіші ласощі з часом приїдаються. Так само і в стосунках: якщо їх не урізноманітнювати - з часом приїсться. 

Сумніви - людина здатна періодично сумніватися навіть у землі під ногами, що ж говорити про решта аспектів? Питання а чи точно це та людина, чи ми підходим одне одному, і т.п. можуть виникати практично у кожного, а їх повну відсутність можна трактувати як відхилення, або затяжний період закоханості.

Страх. Страх образити кохану людину - один із найзапекліших ворогів здорових відносин, він укупі зі страхом втрати складає ту руйнівну силу, яка здатна розвалити найміцніший союз. Людина  через цей страх починає себе поводити не так, як у звичайному житті. Нових заморочок з'являється все більше і більше, поки з часом їх не стає надто багато.

Лінь. Коли нам добре, то навіщо шось робити? Мало хто усвідомлює, що активно будувати стосунки потрібно від першого дня їх створення і ... якщо пощастить, то постійно.

Егоїзм. Егоїстом бути природно. Альтруїзм - соціальне надбання - допоміжний засіб кооперації організмів, біологічно виправданий лише у близько споріднених групах. Людина в першу чергу бачить як їй боляче, те чого вона хоче і т.п. а не бажання й потреби своєї половинки. А в купі із "поблажками" зробленими через страх, створюється надзвичайно цікавий ефект - вічно в такому режимі людина жити не може, це насправді не її поведінка, а зрозуміти чому партнер раптом став менше виконувати Ваші забаганки/бажання, за звичай, важко.

Обман. Не бажаючи образити чи засмутити когось, люди схильні вдаватися до обману або недоговорювати якісь нюанси. Але в нюансах якраз і ховається вся суть. З часом малесенькі шматочки обману зліплюються у величезну кулю, і людина вже не може з цим всим справитися. А якщо зважити на те, що все таємне колись випливає, то маємо взагалі катастрофічну картину.

Специфіка пам'яті. Людина швидше і краще запам'ятовує те, що в неї викликало якісь труднощі, ніж те, що принесло радість. Така специфіка допомагає виживати у цьому нелегкому світ, але водночас руйнує стосунки. При рівній кількості хороших і поганих моментів у хороших практично немає шансів. Їм всім потрібно бути на кілька порядків яскравішими, щоб складати конкуренцію в боротьбі за пам'ять. Оскільки ніхто не ідеальний, то дрібні неув'язочки з часом нарощують величезний тягар негативу, навіть коли все чудово. З іншого боку, коли стосунки з людиною по певній причині припиняються, то все погане, що було забувається в силу непотрібності, щоб не засмічувати пам'ять. Тому колишні на перший погляд здаються такими хорошими...

Безвідповідальність. Замість того, щоб вирішити існуючу проблему тут і зараз, люди відкладають їх у довжелезну скриню до "кращих часів". А коли далі вже не можна чекати, то все вивалюється одним величезним комом.

Комплекси. Людські комлекси  ("в мене маленький розмір", "я надто товстий/худий", "мене ніхто не хоче", "люди - бездушні монстри" і т.п.) ускладнюють життя не лише їх власнику, але й його оточуючим, а особливо людям, котрим цей власник небайдужий... Навмисне описав комплекси від чоловічого імені, щоб не виникало думки що жінки більше ними страждають. І ті й ті одинаково, просто це по різному виражається.

Якщо у Вас присутні хоча б два із перелічених пунктів, буду відвертим - Вам не світять гармонічні стосунки. По вашій же вині. Якщо ж, поклавши руку на серце, ви можете чесно сказати, що з чим всим справилися, а стосунки все-рівно розпадаються, значить мало стараєтеся, і як мінімум обман у Вас ще залишився...

Якщо ж у Вас виникає запитання "а що коли в одного/одної все в порядку, а в іншої/іншого повний набір?", то віцдповім - це чисто академічна ситуація, в житті такого не трапляється. І навіть якщо є там маленький проміжок часу, то одна людина своїм прикладом і підтримкою допомагає ншій цього позбутися. Але й таких людей, в яких би все було в повному порядку дуже, ну дуже важко знайти. Зі всіх, кого знаю, можу назбирати максимум трьох і то в певному наближекнні. Це при тому що життєвого досвіду в кожного/кожної з них хватить не на одну людину...

Ну добре, проблема зрозуміла, але як її розв'язувати? Якщо проблема дійсно зрозуміла - то половину справи вже зроблено, якщо ж ні - задавайте запитання, постараюся на них відповісти.

І так: почнемо знову в тому ж порядку:

Цікавість - в загальному річ хороша. Просто треба бути готовим постійно виділяти на кохану людину більше часу і сил, ніж на інших. В ідеальному варіанті - більше ніж на просто знайомих всіх разом взятих, і приблизно ж стільки, скільки на всіх разом друзів. Не можете? Це прояв слабкодухості? - Геть із класу і без батьків не приходити. Я тут намагаюся допомогти, а людина не хоче прийняти допомогу... Так чиї ж це проблеми? Не получається - старайтесь. Весь час і сили на кохану людину також тратити не потрібно. Це вже зайве. На себе коханого/кохану потрібно витрачати стільки ж скільки на другу половинку, не менше. Написати просто, а от зробити... Але міцні стосунки цього варті.

Різноманітність. Якщо Ви шукаєте різноманітності змінюючи коло спілкування, друзів/подруг коханок/коханців, то Ви так нічого й не навчилися. Потрібно самому турбуватися про свіжість у стосунках, а не звалювати це на партнера. Не чекайте, що вас хтось розважить - це по дитячому, - розважайте самі. Чим зайнятися у вільний час не повинно бути проблемою ні на початку стосунків, ні далі. Якщо ж таке питання все ж виникає - працюйте над собою. Тут в поміч прийдуть як книги, так і цікаві люди. Не епатажні зірки, а ті, хто вміє жити і дихати на повні груди, і щиро сміятися.

Сумніви. Ось це реально проблемка. Від них ніхто не застрахований. Але довго сумніватися не можна. З'явилися - розберіться з ними. Серйозні - розкажіть партнеру, такі-собі - просто женіть. Дозволите їм закорінитися - проблеи не минути. Не бійтеся цим образити людину. Те ж саме стосується  страху. Із ним потрібно боротися. Страх втратити - взагалі цікава штука. Якщо його не прогнати, підсвідомість допоможе, але допоможе злісно - провівши через те, чого боялися, тому краще позбутися цього страху власноруч. Краще любити, ніж боятися. А страх образити людину настільки виламує руки, що його також не варто вирощувати. Будьте простіше. Краще зробити щось не зовсім так, але пояснити, ніж не робити нічого...

Лінь. Ооо... Лінь... Рушій прогресу і гальма стосунків... Лінь корисна але тільки в маленьких кількостях. Це дуже дороге задоволення, тому її кількість потрібно постійно контролювати, назбирається забагато - буде важко справитися. Для ефективної боротьби із цим недоліком можна користуватися правилом троьох. Лінь як і інші слабкості з часом лише накопичується. Піддаючись цій слабкості, Ви лише допомагаєте їй збільшитися. Всі сили потрачені на потакання слабкостям переходять в них. Поучається подвійний ефект: мало того, що потратили сили, так ще й укріпили недоліки. Получається в два рази більше. Отже потім щоб лише компенсувати сили вкладені в слабкість, потрібно потратити вдвічі більше енергії, так ще й поновити втрачену. Получається 1:3. Для подолання своїх недоліків потрібно витрачати не менш ніж в тричі більше сил, ніж іде на їх потакання. З лінню той же ефект, тільки троши більш закручений: полінувалися щось зробити, хоча було треба, тоді необхідно зробити кілька справ, які по складності і потрібності сумарно перевищують те, що не зробили як мінімум втричі. Важко? Важко.. Сам знаю... Але треба ;) Так само і в стосунках: полінувалися зробити щось хороше (побачитися, придумати щось цікаве і т.п.) потім потрібно це компенсувати в потрійному тарифі... (придумати щось цікавіше, запросити на довшу зустріч, краще підготуватися...)

Егоїзм. Тут все просто. Поруч з Вами також Людина. В Нього/Неї також є емоції, бажання, потреби. І хто Вам сказав, що вони співпадають,  а якщо ні - то ваші головніше? Хочете, щоб про Вас потурбувалися - турбуйтеся і Ви. Але не так як лише Вам подобається, а так як треба вашій Половинці. Не знаєте що і як? А язик навіщо? Запитайтеся. Але не так: "що Тобі зробити", а хоча б "а чого б Тобі зараз хотілося? ;)". Якщо ж людина по відношенню до Вас проявляє егоїзм, не соромтеся їй про це сказати. Знову ж без всіляких наїздів, але так, щоб було зрозуміло що Вам цей факт неприємний...

Обман. Говорити правду важко боляче і страшно. Але якщо людина Вам дійсно дорога, навчіться не лише не обманювати, але й не приховувати "дрібниці" звичайними недомовляннями. Попереджений - значить озброєний. Разом простіше буде вирішити проблеми, які тільки-тільки назрівають. І боротися зі спокусою на стороні простіше, коли Ваша половинка про це знає. Спочатку це дуже важко, але з часом стає все легше і легше. Але тут є і друга сторона медалі. Якщо Вам розповідають усю правду, не потрібно цю правду розвертати проти того, хто розповів. І так розказати було важко, а якщо ще й Ви накинетеся, то хто Вам вдруге захоче щось розказати? Боротися потрібно не з симптомами, а з причиною... А це ще важче - нормально сприйняти правду, в тому числі й критику...

Пам'ять влаштована так, що на відстані любити простіше. Навчіться забувати погане, залишаючи лише досвід від пережитого. Вам зробили боляче? - поговоріть про це, з'ясуйте причини, навряд чи це було навмисно, а якщо й навмисно, то напевно людині щось сильно наболіло, і вона хотіла це якось Вам показати. В першому випадку нема за що переживати, в другому - є проблема із якою потрібно розібратися. Якщо ж людина робить боляче випадково вдруге і втретє, то або вона повільно вчиться, або Ви надто гостро реагуєте на якісь дрібниці і Вам є над чим задуматися. В жодному разі не потрібно злитися і накопичувати образу. Адже дуже боляче, коли тобі згадують твої минулі промахи, які ти вже давно загладив... Навчіться забувати погане... Досвід помилок є,  а тягаря образи - немає. Все просто.

І плавно перейшли до відповідальності. Проблем не потрібно боятися, їх треба вирішувати. Тут і зараз. Коли ви вдвох, Ви несете відповідальність не лише за себе, а й за партнера і за ваші стосунки. Щось не так - говоріть. Разом простіше обдумати проблеми, і простіше їх вирішити. Відгороджуєте людину від проблем? Волієте все вирішувати за неї? Тоді Вам потрібно не кохану/коханого, а домашню тваринку. Все рівно людина рано чи пізно зіштовхнеться з реаліями світу, а така "опіка" лише заважає до цього підготуватися...

Ну і коротко про комплекси: Найкраща зброя у боротьбі із негативом - широка посмішка і веселий настрій. Майже у кожній події можна знайти хорошу сторону. І якщо Ви самі себе не любите і не поважаєте, то навіщо це робити іншим? Знаєте, що з Вами щось не гаразд - працюйте над вдосконаленням, а не закривайтеся від інших. Зайва вага? - біг на витривалість, збалансоване харчування. Поганий голос? - вправи на розвиток. Не розумієте жартів? - спробуйте побільше жартувати з іншими. Недоліки з волоссям? - змініть засоби догляду, полоскання відварами з трав після миття голови - також хороший засіб. Проблемна шкіра? - перегляньте раціон харчування, почніть робити зарядку, згадайте слово "спорт". Невпевнені у собі? - почніть здійснювати мрії, або допомагати іншим... На кожні проблему є як мнімум один спосіб розв'язку. А ховатися від неї - невиправдана слабкість...

Почніть зміни із себе, і побачите результат...

P/S Надіюся, що ця замітка зможе комусь допомогти у зміцненні стосунків, і не тільки...

Сьогодні проведу невеличкий лікбез на тему міжстаттевих відносин.

По глибині/силі/якості почуття між людьми можна розділити на такі типи: приязнь, симпатія, закоханість, любов.

Приязнь рідко коли закінчується чимось більшим ніж знайомство, якщо не переростає у сильніше почуття. 

Симатія - в людей знаходяться спільні точки дотику: інтереси, хоббі, рід занять, чи просто склад характеру. З такими людьми частіше всього підтримуються приятельські стосунки, іноді дружба. В плані глибших стосунків - навряд, оскільки явного бажання чогось більшого не виникає, а звичайного "не проти" не достатньо для початку нового.

Закоханість - бурхливий розвиток стосунків між людьми, палкі поцілунки, прогулянки під нічним небом, всілякі божевільні витівки. Від таких стосунків перехоплює подих, голова іде обертом. По науковому - під впливом реакції певних відділів мозку відбувається гормональний сплеск, який і змушує людину почуватися найщасливішою в світі. Людина не помічає недоліків партнера і здатна на короткий час його/її ідеалізувати. Саме про такий стан і говорять "любов сліпа". В плані стосунків закоханість швидко переходить від прогулянок взявшись за ручку до поцілунків, обіймів, а потім і сексу. При тому тут це занаття можна назвати більш поетично: люди займаються коханням самовіддано, отримуючи і даруючи масу задоволення. Здавалося що ще треба? Але тут природа знову бере своє. Так історично склалося, що майже всіх живих організмів результати еволюційного розвитку не лише спонукають створювати потомство, а й робити це якомога частіше і з як можна більшою кількістю різних партнерів. Саме тому секс досить часто стає завершальним етапом стосунків. Гормональний сплеск, який відбувався на перших порах знайомства закінчується. Залози та відділи мозку, які брали активну участь у стимуляції організму ідуть на короткочасовий відпочинок. Але таке, невеличке для звичайного стану, зниження гормонального фону після попередньої бурі здається величезною ямою. Ось тоді і виникають сумніви, а чи та це людина,чи треба продовжувати стосунки... 

Такий ефект наступає не одразу а через місяців два - три більш-менш регулярних статтевих стосунків. Адже для людей саме стільки часу потрібно й достатньо щоб зачати потомство. На цьому закладена природою програма по зведенню двох особин завершує свою роботу, і знову вмикається програма пошуку нового партнера. Якщо ж із теперішнім партнером стався позитивний результат - будуть діти, то тоді на короткий час (3-5 років) вмикається програма батьківської опіки за потомством. Далі потомство вже здатне саме про себе потурбуватися в плані знаходження їжі, а від зовнішніх ворогів його захистить стадо. Саме в цей період наступає друга криза стосунків, або перша криза сімейного життя. У пар із більшою кількістю дітей спокійний період продовжується до моменту досягнення наймолодшою дитиною 4-5 років.

В таких подіях люди зовсім не винуваті, це всього лиш відладжена віками оптимальна програма поведінки. Будь-які значущі відхилення від неї знижують еволюційну пристосованість особини.

Якщо крім закоханості була ще й симпатія, то стосунки можуть перерости у дружбу,яка тим не менш не виключає поодиноких рецедивів закоханості.

І нарешті останнє по шкалі та найсильніше по своїй суті почуття - любов. Спочатку її складно відрізнити від закоханості. Хіба що відчуття ідуть трохи яскравішими, ніж за звичай. Якщо почуття взаємне, то першої кризи стосунків можна навіть не помітити. Якщо ж однобоке, а з іншого боку лише закоханість, то втрата одним партнером інтересу до іншого, переноситься все ж трохи спокійніше, оскільки звичний для всіх егоїзм звільняє місце турботі про щастя об'єкту любові. Врешті все ж буде боляче, але почуття любові при цьому не зникне. Якраз про це й говорять "любов не має минулого часу".

Досить часто за любов приймають просту закоханість, особливо це характерно для підліткового віку із його новизною і свіжістю і без того частими гормональними перепадами. Саме тоді найчастіше робляться висновки "я не зможу без неї жити". Героям "Ромео і Джульєтта" під час описаних подій не було й 16 років...

До чого це все? Якщо Людина із якою Ви зараз маєте відносини Вам і справді дорога, але немає ніякої впевненості що це справді любов, тоді до сексу переходити не варто. Простіше коли почуття є щось трохи більше ніж симпатія, але ще не зовсім закоханість. Тоді і бажання буде і втрата не ранить. Але якщо любите - не зупиняйтеся, любіть всім серцем, адже насправді немає нічого кращого, ніж дарувати радість дорогій для Вас людині. І якщо любов взаємна - важко буде знайти щасливіших людей. А ще ніколи не сумнівайтеся. Сумніви - тихий убивця почуттів...

P/S якщо хтось захоче почитати про інші аспекти людських стосунків - питайтеся, можливо мені знайдеться ще що написати... З участі в рейтингу не знімав, оскільки і сам не завжди залишаю коментарі, але якщо замітка сподобалася то ставлю плюсик. А якщо вона виявиться невдалою, то буде краще її потім зняти...

Багато в кого вдома живе пухнастий друг. Деякі з цих друзів є котячого роду, а ще деякі з них іноді приводять кошенят.

Так от, далі мова піде саме про ці милі пухнасті комочки шерсті, які постійно плутаються під ногами і залазять в найнеймовірніші місця. Але це вже пізніше, а до того - час коли вони дружно лежать в тихому куточку і смокчуть цицьку у кицьки. А на межі цих двох часів є невеличкий період, коли кошенята вже доволі великі, щоб їсти із мисочки, але ще цього не вміють, а в кішки бракує молока, щоб нормально нагодувати цих обормотів. Тоді починається народна забава "нагодуй кошеня".  А суть її полягає в тому, щоб будь-якими засобами заставити кошеня випити трошки молочка із мисочки/піпетки/пальця. Словом, з чого получиться. В результаті в молоці абсолютно все: руки, ноги, футболка, стільчик, підлога, стіл, інколи навіть стіни, ну і звісно саме кошеня виглядає так, ніби його щойно витягнули з бідону з молоком. Але кошеня якщо і лизнуло трохи молочка, то це чисто випадково і можна вважати помилкою експерименту. І коли запаси молока підходять до кінця, стається диво: воно починає щось там лизькати. "Хух... нарешті..." думаєте ви, але тут кошеня опускає голову надто глибоко в мисочку, втягує молоко носом починає пчихати, фиркати і втікає від миски, наче ви його втопити зібралися. На цьому спроби годівлі можна вважати завершеними (невдало) оскільки після невдалого замаху на життя кошеня до мисочки найближких кілька годин можна притягнути лише силою, а пити звідти воно не буде...

Нагадує процес годування маленьких дітей? Вірно: кошенята це ті ж діти, лише мізків поменше буде, зате ростуть швидше )))

Тихенько падають сніжинки, Вкривають білим полотном, Немов мережані хмаринки, Усе, що видно за вікном. І серед тої заметілі Одним-одна, неначе птах. І губи ніжні посинілі, Й солоні сльози на очах. Іде поволі тихим кроком Кудись, куди ніхто не зна. В розбите серце ненароком Уже не вернеться весна. Ось покотилася сльозинка, Мов засвітилася зоря. І тихо падають сніжинки – Будують крижані моря. А незнайомка все крокує, Зникає тихо в заметіль. Душі страждань ніхто не чує, А в серці розкошує біль. Поволі зникне у тумані Її тендітний силует. І, наче дуже давня рана, Пала в душі її портрет. Її сумні блакитні очі, Її така легка хода. Її побачити я хочу, Але не знаю де вона. Така звичайна перехожа Ішла. І тихо падав сніг. Але вона не була схожа На інших, не така як всі. У ній було щось таємниче, Такий п’янкий солодкий дух. Таке сумне її обличчя Й такий красивий кожен рух. І біль з її душі кричала, І знову вдаль її вела. Але чомусь вона не знала, Що хуртовина замела Не лише те чого хотіла, Що замела не лише ціль, А, що й укрила ковдра біла Таку страшну й палючу біль. Вона пройшла й не зупинилась, А я не відрізнявсь від всіх. Але в очах її іскрилась Надія. Й тихо падав сніг…

Укуси себе за лікоть, або “де раки зимують?”

Куди сідає сонце? —

Воно нікуди не сідає, а заходить за планету, якщо дивитись із нашої точки зору. Там воно обходить коло, і повертається зі сходу. Зараз ми знаємо, що Земля – кругла, але були часи, коли такої інформації у людей не було, а тому дане питання їх дуже хвилювало. Тепер існує багато інших питань, які не менш турбують сучасне людство.

Куди дівається щастя? – воно нікуди не дівається, ми просто про нього забуваємо, 

перестаємо звертати на нього увагу. В оточуючих умовах ми змінюємо своє уявлення про щастя – те, що колись заставляло наше серце шалено битись, і викликало незбагненне тремтіння десь у грудях, те, від чого захоплювало подих, стало звичайною буденністю, ми до цього так звикли, що починаємо сприймати це як належне, як те, що існує саме по собі, те, що повинне існувати. Так ми втрачаємо щастя. Недаремно говорять, що цінуєш, коли втрачаєш. Адже лише тоді, коли людина починає відчувати нестачу того, чого раніше прагнула, чого добилась, до чого, нарешті, звикла як до звичайного, тоді вона починає цінувати те, що було, та цінувати його з новою силою, тою, яка була на початку.

Чому ми спокійно проходимо повз діаманти, розсипані у пилюці в траві? Невже вони, присипані пилом, втратили колишній блиск та привабливість? Невже так важко на мить зупинитись, схилитись, щоб підняти, та обтерти їх від пилюки? Візьміть склянку звичайної прохолодної джерельної води та запропонуйте її звичайному перехожому, якщо він щиро вам подякує, і прийме цей щедрий дарунок, то це мудрець, а так – на вас просто здивовано поглянуть, дехто подякує просто із ввічливості та чемно відмовиться. А тепер запропонуйте те ж саме подорожньому, що довго блукав і відчуває сильну спрагу. Ви побачите в його очах щиру вдячність, адже можливо ви навіть врятували йому життя. Так чому ж таке різне ставлення? Невже у сучасних людей у життєвому циклі зникла гостра потреба, ба, навіть необхідність води? Звичайно що ні. А в чому ж тоді річ? Просто ми настільки звикли до присутності води, що сприймаємо це як належне, у більшості людей навіть не виникало думки, що такої безцінної рідини може раптом не стати. 

  Буває інколи, навесні, виходиш надвір, всміхнешся сонцю, яке ще невпевненим промінням вітає землю, вдихнеш свіже повітря нового життя і зрадієш. Але літом сонцю посміхаються лише ті, хто стрічає його схід, хто бачить, як стелиться по землі легкий туманець, як золотиться роса на павутинці, як, купаючись у перших променях, багряніє світанкове небо. Тоді дихається по справжньому широко і вільно, тоді радість і надія наповнює усі закутки душі, тоді на серці стає сонячно і згадуєш все хороше. Я часто дорікаю собі тим, що живу минулим, спогадами, тим, що давно минуло. Хоча пам’ять і не дозволяє мені детально згадувати усе, що колись відбувалось,  але найдорожчі серцю миті пам’ятаю і пам’ятатиму завжди... 

 Так у чому все таки полягає щастя, і куди воно від нас зникає? Думаю, що думка на першу частину питання у кожного своя, хоча хочеться, щоб люди на перший план все таки ставили щастя для душі; а на другу частину питання думка у вас уже також сформувалася, тому не буду нав’язувати своєї, хоча заради цікавості скажу – ми просто випускаємо його із поля зору, і тому перестаємо його бачити.

Як досягнути щастя? – потрібно лише навчитись бачити його у тому, що нас  оточує. Не минайте самоцвітів, розсипаних у траві, можливо один із них – ваш.