Якою буває любов...

   Хвилі річки плавно вирують, то зникають, то з`являються, утворюючи дивні візерунки вражень у серці. Світло від ліхтарів тонкими смужками танцює на воді, додає до хвиль таємничості, казковості... Небо покрите червонуватими хмарами, які запалюють всередині якійсь теплі відчуття прагнення та мрії, яких так не вистачає у звичайному житті.

   Часом, коли сидиш і дивишся на воду, не віриться, що живеш у такому шаленому і схвильовано тривожному світі людей. Починаєш відчувати себе частиною природи - цієї безмежної таємниці нашого буття, в якій ховається наше щастя. Забуваєш про себе і поглинаєшся всім навколо. Розчиняєшся у річці, небі, світлі...

   Кажуть, що любов пристрасно захоплює людину, дозволяє відчувати іншого, як частину себе і самому бути частинкою... Кажуть, що любов з’являється тоді, коли не можеш жити без рідної людини... Коли віддаєш власне життя, не сумніваючись... Коли двоє дивляться і бачать один в одному зміст свого життя... Хто його зна? Чи справді любов приходить із пристрастю? Чи справді любити можна багато разів? Чи справді власне життя настільки знецінюється перед тим, що може вмить розчинитись?.. Чи це справжня любов? Може лише кохання? Або закоханість?..

   Вона кохала по-спражньому, віддавала себе повністю рідній людині. Кожного дня думала тільки про свою половинку. Жила тільки для цього, намагалась зробити все для щастя. Щоразу, як зустрічала, то відчувала невимовне щастя у душі і... боялась втратити... Не могла побачити майбутнє без рідного.

   Він жив і кохав. Бачив зміст лише у подружжі, все інше не мало значення. Кохав і робив усе, щоб його кохали... Він палко цілував, ніжно обіймав, казав найніжніші слова, намагався зрозуміти і підтримати, допомогти як тільки міг. Інше для Нього не існувало тоді, коли особисте життя було під загрозою .

   Вона і Він кохали, та все ж боялись; боялись втратити, боялись самотності... Він і Вона робили все, що могли... І це Їх втомлювало. Здавалось, що без кохання життя не існує.

   Може воно так і є. Більшість живуть, кохають. Та з часом кохання кудись зникає, залишається життя, шлях, який треба просто пройти. Забувається й те, що той, з ким пов’язав свою долю, є найріднішою людиною в світі... Частинки відокремлюються й існують поодинці...

   Та не завжди...

   Знову вкотре настав вечір... Втомлені люди після роботи пошкандибали додому влаштовувати своє особисте життя. Загуділи пробки, запалилися вікна у квартирах. Та все ж Її втомило все і Вона, втомлена коханням, не пішла додому. Та, все ж, Його втомило все і Він втік від всього, навіть від власного кохання.

   Тут, на березі річки, при світлі ліхтарів, все, що було так важливим, стало несуттєвим; втома зробила свою роботу. Він прийшов сюди, прийшла й Вона. Вони випадково сіли недалечко один біля одного.

   Він не помітив Її, Вона не помітила Його. Вони, забувши про все, дивились на світ і бачили його таким, яким він є - дивовижною таємницею. Все втратило своє значення і приємний спокій доторкнувся Їхніх сердець. Зупинився час. Згадалося дитинство, те саме, яке наповнене радістю і теплом. Згадались шкільні дні, дитячі ігри, безтурботний сміх... Згадалось те, що вже минуло. Але Вони не відчули цього. Час втратив свою силу.

   Пройшло кілька годин, та Вони все сиділи й сиділи, не помічаючи одне одного. Вони відчували щастя, вогонь горів в Їхніх очах. Тут, на березі, серед світла ліхтарів і далекого шуму вони знайшли те, за що боролися все життя.

   Раптом Вони озирнулися і подивилися один одному у вічі. Кожен бачив силу і спокій, яких так не вистачало. Очі ніби розмовляли: Ти розумієш мене? – Так, я тебе розумію... Вони розчинились один в одному і прожили ще одне життя разом, на березі річки – життя щастя і розуміння.

   Пройшло ще декілька годин й берег знов пустував, лише промені ліхтарів виблискували на воді і червоніло зверху замріяне небо.

   Вона кохала і Він кохав. Вона виживала й Він виживав. Вони не знали одне одного. Та все ж у важкі хвилини життя Вони згадували той вечір. Відчували, що десь там є людина, яка розуміє тебе...

   Перед смертю Він не думав про те, що не встиг зробити. Перед смертю Вона не боялась. Вона лише заплющила очі, Уявила той вечір і сказала Йому: «Прощавай». Він лише заплющив очі, Уявив той вечір і сказав Їй: «Прощавай».